Париж і Лондон – столиці мого життя

«Париж – це жінка, а Лондон – незалежний чоловік, що курить трубку в пабі», – писав Джек Керуак у «Одинокому мандрівникові». Я би додала, що Париж – це любовна історія, а Лондон – це детектив.

Різні стилі, різні літературні жанри.

Обидва міста стали частиною моєї особистої історії.»

Повторюйте за мною: завжди давайте другий шанс. Чи перший, чи третій, чи хоч спробуйте, тому що це змінить не тільки вас, а, можливо, й ваше життя. Я дала другий шанс. Собі, сучасним авторам, українській літературі та Парижу. Ми зустрілися знову. Може не вперше, не вдруге, та й навіть не в двадцяте, але ми зустрілися і порозумілися. Як? І чому це так важливо?

Саме про це я хочу розповісти вам у новій рецензії на надзвичайно незвичайно звичайну книжку (хай живе умисна тавтологія).

«Париж і Лондон – столиці мого життя» – сьома книжка серії «Відкрий світ» розповідає читачу одразу про дві країни – Францію та Велику Британію. І навіть не стільки про країни, як про їхні столиці, де авторці довелося подовгу мешкати.

Олена Ящук-Коде показує Париж і Лондон через призму власного сприйняття, через пережите там, через свій життєвий досвід, тобто – суб’єктивно. Можливо, хтось побачив ці міста інакше, адже скільки людей, стільки і поглядів на світ.

Найголовніше в цій книзі: досвід українки у столицях європейських країн – навчання, шлюб, народження дітей, подорожі, культурні цінності, їжа, інфраструктура, побут, безпека і теракти, психологія місцевих мешканців і емігрантів, – про все це з гумором і сумом небайдуже від українки з Європи.

Чому я дала шанс Парижу? Чому йому потрібно давати шанс взагалі? Відповідь, як то кажуть, напрочуд проста: я не люблю Париж. Але я дала йому шанс, щоб зрозуміти причину, через яку я так категорично до нього ставлюся.

І знаєте, це допомогло! Звичайно, я не полюбила його отак, відразу. Але я нарешті почала розуміти як живуть справжні парижани і ті, які намагаються ними бути. Я зрозуміла в чому його магія та відраза. Я дізналася, яким надзвичайним способом він притягує до себе стількох унікальних, талановитих і абсолютно неповторних людей.

І так само, як я відчула Париж, що колись була не любила, я закохалася у Лондон, знову.

Лондон – це суцільне протиріччя: це історія та майбутнє, жах та дивина, краса та потворність, сморід та неповторний аромат, сірість та яскравість. Лондон – це столиця земної кулі, тому що тут є усе, усі та й зовсім – нічого.

Я ще ніколи не читала про Лондон таке, про що написала Олена Ящук-Коде, тому що їй довелося стати українською парижанкою в Лондоні, що ніколи не була парижанкою, але вже не зможе бути стовідсотковою українкою.

«Колись я жартувала, що як не знайду цікаву роботу в Парижі, подамся до Лондона – там усі дороги відкриті, це ельдорадо можливостей! Ось і настав саме той момент у моєму житті, коли мені конче було потрібно змінити роботу, вирватися із клятого лабіринта… Але щоб так радикально? Змінити країну? Це був би надто сміливий крок»

Я закохалась у Лондон знову, відчувши на собі його різноманіття, інакшість, дивакувату архітектуру та стародавні традиції, його толерантність до зовнішності людей, його виховання, всі незрозумілі харизматичні нотки акцентів та людей, що увібрали в себе все неймовірне, продиктоване нашим світом, я закохалась в їхню їжу та у їх традиційні чоловічі клуби, у культ Гаррі Поттера (завжди), вроджений у містян синдром Шерлока Холмса та ведмедика Паддінгтона, у паби та англійські сніданки, у чорні кеби та в червоні автобуси. Я закохалась у Лондон, що ожив за допомогою слів.

Тож про що ця книжка і чому я раджу її прочитати?

В першу чергу вона – правдива! Це історія жінки, яка стала своєю одразу у трьох країнах світу і завжди боролося за свої мрії та вірування.

Це історія людини, яка чесно розповіла, як це насправді – починати життя спочатку, з найпершого кроку.

Це історія мами, яка зробила усе, аби її діти жили в мирі та злагоді, маючи, бодай, кожного ранку звичний багет та шмат найдорожчих благородних сирів, де б вони не були і що б не робили.

Це історія українки, яка не втратила своєї любові до рідної країни навіть на іншому кутку світу, і яка завжди вірить у те, що все буде добре. Хай там як, але все так чи інакше буде добре.

Читайте, друзі, адже читати – стильно. А читати українське – вдесятеро крутіше.

«Щоразу ми переживаємо наш власний «День бабака» в його найприємнішому прояві. Ми повертаємося у той самий квартал, де ми жили, аби піти в ті самі супермаркети за їжею, погуляти у напам’ять завченому Рідженс парку, побачитися з друзями.

Париж та Лондон в моєму світовідчутті пов’язані відтепер назавжди!»

Великі міста: історії Лондона, Парижа, Нью-Йорка, Барселони і Стамбула