Про вовчиць, про вино і про щастя — книжки, які б зацінив Олег Винник

Щоб виконати це завдання бінґо, геть не обов’язково бути фанаткою золотокосого та сонцесяйного співака, який збирає повнісінькі стадіони. Ми, ґрунтуючись на деяких його піснях (а пісень в нього ой багато), підготували для вас цю підказку. Але охоче поглянемо на ваше переосмислення творчості Олега Винника, тож дайте собі волю!

«Вовчиця»

Мабуть, таки найвідоміша. Ви хоч раз, та й мали чути, що «падав безжалісно град, била блискавиця”…

Молода вовчиця у кращих темнофентезійних проявах — початок вельми інтригуючої серії Evangelion (коли там вже продовження?). Світ Вовків — жорстокий, там не вщухають конфлікти за владу, а людей сприймають виключно як не надто доладний інструмент для ведення війни. Добре, що ми живемо не в ньому, правда ж? Та що ж буде зі звичайною дівчиною з нашого більш-менш комфортного світу, яка туди потрапила випадково? Їй доведеться ховатись чи боротись? Чи відростити зуби, щоб дати відсіч вовкам.  

Павло Дерев’янко «Аркан вовків» (Дім Химер, 2019)

Де вовки, там і вовчиці! Тим паче, що до цього козацького фентезі от-от вийде продовження «Тенета війни”, яке теж підходить до цього завдання, адже далі розповідатиме про пригоди представників «Сірого Ордену» — характерників, які вміють обертатись вовками. У «Аркані» ми багато часу проведемо у дорозі, рубатимемось на шаблях та викриватимемо жахливі злочини проти козацької людності — і все це жваво з гумором. А ще згадуватимемо минувшину та думатимемо про те: а що, якби справді так склалось історично… І так книжка швидко закінчиться. 

Збірка поезії — те, чого прагне душа навесні. «Тінь жінки у снах вовчиці» поєднує і сильні переживання, і буденні ритуали, які роблять нас щасливими. Ці вірші про жінку у всіх її проявах: сильну та ніжну, сумну та веселу, заклопотану та вільну, у будні та у свята. Впізнавати себе та інших, разом проходити цей шлях, віддаючись рефлексіям та мріям, снити та бачити наяву, робити це своїм маніфестом чи просто подумки пропускати через себе. Бути і жінкою, і вовчицею водночас.

Культовий нонфікшн, дозволимо собі сказати, який вже десятиліттями збирає довкола себе жінок, які хочуть черпати енергію, натхнення та життєву силу з дикого начала. Ця книжка — своєрідний сеанс казкотерапії (чи навіть легендотерапії), в якій віднаходимо власний зв’язок з природою, з Дикою жінкою — архетипною силою, яка живе в кожній з нас, але часто притлумлена буденним шумом. Вчимось відчувати у вовків — витривалих, грайливих та дуже відданих. Читайте, щоб бути щасливими, любити та жити у гармонії з собою.

«Ніно»

мнє нє всьо равно, с кєм ти пйош віно… наспівуємо та відкорковуємо наступний блок нашої підказки. 

Курбан Саїд «Алі і Ніно» (Віват, 2016, пер. Оксана Герман)

Алі не все одно, з ким Ніно п’є вино, тому що він закоханий. Тому що в цього кохання не так багато шансів стати щасливим. Це історія Ромео і Джульєтти, між якими не тільки ворогування родів, а й безліч інших розбіжностей, а ще… війна. Історія, написана Курбаном Саїдом, розповідає про початок ХХ століття, кровопролитну Першу світову та ніжне почуття хлопця з вельможного азербайджанського роду до гордої грузинської княжни. Щедрий Кавказ, який пахне стиглими гранатами, та колоритне Баку з його гарячою кров’ю та водночас віковою мудрістю. 

Знаємо, що наше бінґо виконують і зовсім юні читачі, тож додаємо сюди книжку чарівницю Ніну де Нобілі, геройку, яка безстрашно бореться. Ніно — це ж кличний відмінок до Ніна, не забуваймо про це. А ця серія книжок — справжнісінька алхімія — таємнича та оповита темрявою, підвладна законам Всесвіту і водночас сила сама по собі. Від сміливості Ніни та її здатності швидко приймати рішення залежить надто багато, їй треба рятувати весь світ. Та чи вдасться це дівчинці та друзям, які розділять з нею тягар цієї місії? 

Переходимо до вина, ви ж чекали, зізнайтесь. Натуральне вино — з винограду, який тихо зріє під сонцем, те, якому дозволили набрати сили самостійно, не втручаючись у його природні процеси. Воно народжується у невеликих винарнях та темних погребах, його подають у ресторанах, залюблених у цей продукт. Щоб полюбити його, часто достатньо одного ковтка. А ще, якщо послухати історію винарні, яку розповідає нащадок давнього роду виноробів… То одразу захочеться наповнити келих. І смакувати його під пісню про «Ніно» (хоча останнє — геть не обов’язково).

«Счастье»

Як співає Олежик: щастя забагато не буває, тому ми заготували сюди дві книжки.

Щастя можна приготувати. Для когось воно як справжня італійська піца, для когось як повітряний французький десерт, для когось же — неповторний борщ з пампушками. Ельчін Сафарлі ж запросить нас до контрастного Стамбула, який пахне медовою пахлавою, чаєм, спеціями та ще чимось таким смачним, що цей аромат хочеться пити. Приготоване з любов’ю щастя зігріватиме навіть у найлютіший холод та даруватиме спокій навіть у буремні часи. Книжка-медитація, яка надихне приготувати кулінарний шедевр і поділитись чим щастям.

Ми по-різному сприймаємо одні й ті ж події. Хтось засмучується, хтось бачить навіть у невдачах нові можливості. Як же допомогти собі бути щасливішими. Ця книжка якраз про те, як стимулювати мозок дарувати нам чудовий настрій. Ціла низка вправ допоможе бути щасливішими, зрозуміти мозкові процеси та змусити їх працювати на себе. Така собі дисципліна — сформуйте корисну звичку та виконуйте завдання бути щасливими щасливим — головне, що це працює. Щастя ж забагато не буває! 

«Пчелка Майя»

А ви вже бачили Олега Винника в образі Зорро? Ні? То чого ви чекаєте? Гайда дивитись кліп на цю пісню!

Невтомні бджілки заворожують, а мелодія «Політ джмеля» мовби кличе переробити всю роботу. Бджоли — надзвичайно важлива частина екосистеми, без них чимало рослин просто перестануть існувати, а під загрозою опиниться все живе. Тож з цієї книжки дізнаємось майже все про смугастих трудівників та трудівниць, які не тільки збирають смаковитий мед та творять запахущий віск, а й дбають про квіти, дерева, а ще так заспокійливо та приємно гудуть. Ними не можна не захоплюватись, а з цією красивою мініенциклопедією це робити ще приємніше.

«Невеста»

Чимало музикантів звертаються у своїй творчості до образів наречених — і Олег Винник не виняток. А ще в нього є пісня «Найкращий день», яка теж про весілля! 

Історія про різні культури, про різні мрії, про різних людей, які, йдучи кожен до своєї мрії, знаходять дещо більше. Француженка Амелі залюблена в Японію, тож вона приїжджає до Токіо, щоб дізнатись більше та зустріти світанок на мрійливій Фудзі серед біленьких хмаринок. Японець Рінрі вчить французьку, і тендітна європейка його вабить. Він бачить її у своїх обіймах, він бачить її разом з собою біля вівтаря. Чия мрія здійсниться? Хто підкорить власну вершину і що отримає, коли досягне бажаного? Поринайте у читання. 

«Хочу на берег океана»

Дозволю собі бути повністю солідарною з паном Винником. Мені теж хочеться на берег океану, дивитись на хвилі та слухати шум великої води.

Український письменник Василь Махно вже два десятки років живе у США, країні, яка має одразу два океани — Атлантичний та Тихий. «Поет, океан і риба» — це вибрані вірші різних періодів, кожен з яких відкриває іншу грань автор. Деталі, які створюють цілісність, метафори, які плетуть незабутнє полотно, рядки, які хочеться запам’ятовувати та цитувати за нагоди, а ще шум великої води, у якій можна відчувати себе як риба, або ж як вправний плавець, який готовий підкорити те, що ще нікому не вдавалось. Океан не має берегів. 

«Роксолана»

Пісня про непросту долю жінок, які поїхали за кордон, щоб тут їхні рідні мали кращу долю. Десь здобувають, а десь втрачають.

Роман, який творять короткі розділи-оповідання. Історія жінки, яка спробувала знайти щастя в іншій країні. Туреччина, яку вона побачила та прожила. Кохання, яке зустріла. Любов, яку залишила вдома. Про різницю культур та тугу за рідним, про облаштування сімейного гніздечка на чужині, а ще про те, як не зуміла стати своєю, хоч і намагалась. Сумна, іронічна та життєва розповідь, та сучасна Роксолана не зуміла повторити слави Роксолани, яка залишилась в історії. 

«Візьми мене в полон»

благає Олег Винник, а ми ж поговоримо про полон дещо інший. 

Класика. Навіть не так: класична класика. Перша в останньому циклі епопеї «У пошуках втраченого часу”, який входить до найрізноманітніших топів мастрідів всіх часів та народів. Можливо, лебедина пісня автора мала б інший вигляд, якби він прожив дещо більше, та «Полонянка”, «Альбертина зникає» та «Віднайдений час» закривають семикнижжя. Альбертина — кохання оповідача і його біль, адже дівчина ще та вертихвістка. Що в ній його вабить та як складуться їхні стосунки? 

«Черная лилия»

Пісня про невипадкову зустріч ніби підводить нас до роману, в якому немає випадкових епізодів.

Мальовниче містечко Живерні, де біля ставочка Клод Моне раз за разом малював водяні лілії. Схожі та водночас різні. Тепер містечко — немовби меморіальний музей митця, але ж не тільки цим воно живе. За мальовничим і дещо потріпаними фасадами вирує життя. Цю історію розкажуть дві жінки: зовсім юна, яка знає, чого прагне, доросла, яка геть зневірилась у власних силах і зріла, яка вважає, що вже надто пізно. Вона все бачила, вона все знає і може розповісти. Та чи варто? А таки варто. 

Юлія Дутка
Трилероїд, інтроверт та психоаналітик-аматор. Ви хочете про це поговорити? За фахом - журналіст, та більше тяжію до редагування. Люблю соло-подорожі, важкий метал, м’яке світло, волохатих корів, Скандинавію та бензопили. Мрію попестити ісландських коників та потиснути руку Чакові Поланіку.
http://tarels.blogspot.com/%20

Залишити відповідь