Валентина Захабура перепробувала в житті багато професій — учительки, копірайтерки, бібліотекарки… Та їй дуже личить роль саме письменниці, яка створює для підлітків фантастичні історії. «Ой лише, або як потрапити в халепу» — книжка про боротьбу з викрадачами, злочинні махінації та колоритних персонажів, яка вийшла друком у видавництві «Теза». Розповідаємо про неї #ДвіДумки — з позиції мами і з огляду її доньки.
Оглядачки
Віталіна Макарик і її донька Саша:
Маємо традицію: щовечора читати вголос книжку. Зазвичай обираємо для цього якісь цікаві, веселі історії з «подвійним дном» – щоб не лише посміятися і розважитися, а й обговорити. «Ой, Лише, або Як потрапити в халепу» Валентини Захабури – це друга книга із серії про дівчинку-вундеркіндку Ойку (Олю) та її друга Лишка (Олексія). Першої ми не читали, але це жодним чином не завадило нам. Ця повість виявилася цілісною і цілком самодостатньою.
Ніколи не розмовляй з незнайомцями
Віта: Чому в розумниці Ойки синець на пів обличчя? За що батьки вліпили Настій найстрашніше покарання – скасували її участь в омріяному міжнародному танцювальному конкурсі? Чому Лишко так шкодує, що все пропустив? Спочатку авторка інтригує цілим лісом таких «гачків», а потім дозволяє Ойці самій розповісти деталі історії (у художній обробці Лишка).
І з’ясовується, що Ойка втрапила у халепу хоч і цілком свідомо, але з подачі найкращої подруги і першої красуні класу Насті. Та заявилася на шкільну практику виряджена, як кінозірка, погиркалася із занадто допитливими однокласниками, а потім потрапила під чари сумнівного дядечка, який представився чи то модельним скаутом, чи то продюсером – і готова була сісти в його машину, аби поїхати на фотосесію. Добре, що Ойка втямила, що від цієї історії пахне смаленим, і напросилася поїхати із ними. Добре, що в неї, завдяки ліпше розвиненому критичному мисленню, був імунітет проти солодких обіцянок незнайомця, а ще краще – що в неї був план Б. Втім, це не врятувало від травм і шаленого стресу.
Саш, як тобі здається, Ойка вчинила сміливо?
Саша: Взагалі-то я не думаю, що її поведінка була розумною. Сідати в машину до незнайомця – це дуже небезпечно. Я б на її місці одразу викликала поліцію. І записала номери машини, щоб її могли знайти. Але вона це зробила, щоб не лишити подругу в біді. Це сміливо. І мені дуже сподобалося, як швидко вона зметикувала, як їм вибратися з халепи.
Взагалі дуже цікаво, як письменниця перетворила історію про викрадення в цікавий сюжет книжки. Я так хвилювалася за героїв! Аж подих перехоплювало. Хотілося, щоб їхня пригода якнайшвидше закінчилася щасливо. Але коли я думала, що от-от все завершиться, то мені ставало сумно. Це ж означало, що доведеться розстатися із цією веселою книжкою.
Не тільки веселощі
Саша: Взагалі найперше, що я хотіла сказати про книжку «Ой, Лише, або Як потрапити в халепу» – це те, що в неї дуже веселий сюжет. І це так захопливо і круто! Також у ній надзвичайно цікаві герої, яких можна пізнавати протягом читання книжки, вони розкривають свої характери поступово. З персонажів мені найбільше сподобався Лишко, він виглядає якимось найрозумнішим чи що. Може, тому, що він сам не встрягав у халепу. Але Настя i Ойка теж цікаві.
Це одна із найкращих книг, які я прочитала останнім часом. От якби всі книжки, які ми читаємо в школі, були такими ж цікавими і смішними!
Мам, тобі теж було весело?
Віта: Дуже! У авторки справді чудове почуття гумору. Але це не єдине, за що мені сподобалася ця книжка ☺ По-перше, тут батьки можуть знайти підказку, як зробити так, аби їхня дитина почувалася у безпеці і в потрібну мить могла покликати на допомогу. Звісно, не у всіх є такі круті ресурси, як у батьків Ойки (тут я не про матеріальні речі говорю, а про підтримку певної спільноти), та сама ідея зрозуміла.
А ще мені дуже симпатичний фінальний «фінт»: коли Лишко виклав Ойчину історію у вільний доступ в інтернеті, вона несподівано спричинила міжнародний резонанс. І хоч все це виглядає дійсно трохи гіперболізовано, неправдоподібно і комічно, але водночас це дуже класний, як тепер модно казати, кейс того, як соцмереж можуть об’єднувати молодь з усього світу і ця молодь може впливати на певні глобальні або локальні речі. Ідея включеності у міжнародну спільноту в принципі дуже класна – і, як на мене, чудово, що її доносять до підлітків і в такий спосіб, як це зробила Валентина Захабура. В той день, коли вони збагнуть, що інстаграм, ютуб і фейсбук можна використовувати не лише для розваги, вони почнуть рулити світом.
Кому читати
Саша: Моїм одноліткам, учням 4-5 класів.
Віта: Тим, хто любить, коли весело говорять про серйозне. І дітям, які схильні довіряти незнайомцям.
Кому не читати
Віта: Тим, хто в принципі не цікавиться літературою для такого віку.
Саша: І тим, хто любить тільки казочки або фентезі.
Схожі книги
«Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів» Валентина Захабура, «Лепрекони» Валентина Захабура, «Що знаходять в Хрулях» Настя Мельниченко.
10 thoughts on “Чи однаково мати й донька сприйняли одну й ту ж книжку: #ДвіДумки про підлітковий роман Валентини Захабури”