Цьогоріч відзначається 80 років зі створення Карпатської України, однієї зі спроб українців встановити власну автономність в умовах чужоземного панування. «Одноденна держава» — книга про ці сторінки історії України, описані зі свідчень англійця, британського дипломата Майкла Вінча.
“Люди називали її по-різному: Рутенія, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, а хтось Закарпаття та для мене вона від народження – «Срібна земля»”.
— цитата та кадр з фільму Тараса Химича
«Срібна земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939»
«Ця крихітна територія, захована в Центральній Європі на східному краю Карпатських гір… Це прекрасна земля, де вкриті розкішними буковими та смерековими лісами гори полого опускаються від снігових вершин до вузьких смужок рівнинних територій, засаджених кукурудзою та виноградниками…», – саме такою мальовничою постає Карпатська Україна у книзі спостережень «Одноденна держава», виданої по поверненню до Лондона британським кореспондентом Майклом Вінчем у 1939 р. Чи усвідомлював він тоді, що боротьба українців проти угорської агресії 14-18 березня 1939 р. – це перший збройний опір планам гітлерівському режиму з перекроювання кордонів у Європі? І чому окупант зустрічає стільки перешкод у здобутті Закарпаття, яке обороняють вояки-аматори?
Проголошення Карпатської України спровокувало бурхливе обговорення на міжнародній арені «українського питання». Вкотре після Української Революції 1917-1921 рр. на перші шпальта газет європейської преси потрапляють новини про бездержавний народ, який усіма силами здобуває собі, най і субтильну, але Незалежність. До невеличкого містечка Хуст з’їжджаються спраглі до новин іноземні кореспонденти й фіксують автономну провінцію – Карпатську Україну, якій було суджено стати ядром нової «Великої України». Серед них є і Майкл Вінч.
Майкл Блует Вінч – людина ХХ століття – роки його життя 1907–1991 рр. Народився у Лондоні, у 1929 р. здобув ступінь бакалавра у Кембриджі та писав статті-огляди міжнародних відносин та туризму для місячних журналів. У 1931–1933 рр. обіймав посаду аташе у Варшаві, Брюсселі та Афінах. Згодом повернувся до журналістики і за п’ять років опісля поїхав на Закарпаття, щоб опинитися в епіцентрі подій міжнародного значення.
Цікаві спогади Вінча тим, що автор постає у них як абсолютно сторонній спостерігач, людина – далека від розуміння контексту перебігу подій та їх емоційного забарвлення. Зокрема саме ці поверхневі знання кореспондента і сіють ноти сумніву у правдивості його твердженні про Карпатську Україну як елемент німецького проекту, а також пошуки вияву антисемітизму та надмірної полонофобії.
Один з агітаційних плакатів М. Михалевича із зображенням січовички, яка закликає українських жінок вступати до «Жіночої Січі»
Навзамін своїм упередженням, Майкл Вінч надає унікальні описи не тільки барвистих краєвидів, міст, сіл, але й атмосферу краю, суспільні настрої, піднесення і жага населення будь-якої ціною здобувати Україну, доводячи усім цілковиту українськість цих земель: «Видно було, що їх багато і вони рішучі, а пісня їхня звучала суворо і владно».
Події Карпатської України надзвичайно динамічні і яскраві: за декілька місяців населення перетворилося на єдину течію спротиву усім несприятливим реаліям на подив. Тут здавалося було все про, що мріяло покоління молоді, яке виросло на бажанні реваншу від 1920-х рр. Можливо саме ця щирість діянь активу, злагодженість влади та населення, нелегальні переходи українців з інших теренів на Закарпаття — усе це вибухова суміш, яку гордо боронила Карпатська Січ та Жіноча Січ (парамілітарні організації на Закарпатті 1938–1939).
Книга завершується розділом про перший і останній день Карпатської України, коли Майкл Вінч засинав у одній країні, прокинувся в іншій, а завершував день – у третій, перебуваючи увесь час у Хусті. Це було рокове 15 березня 1939 р., коли молоді січовики боронили свою субтильну Українську Незалежність від переважаючого угорського війська. Але окупація Закарпаття не спинила дух боротьби народу, що понад усе хотів волі…
Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст
1 453 thoughts on “Невиправдані сподівання «Одноденної держави»: Погляд англійця на історію України”