Книжковий ринок Норвегії: конспект офіційного дослідження

Норвегія — країна, в якій є містечко Мундал, де книжок більше, аніж жителів (на 280 людей — понад 150 тис. книг). Тут також діє NORLA — окрема організація, створена спеціально для представлення норвезької літератури за кордоном, яка з 2004 року організувала переклад близько 4800 різних книг 65 іншими мовами. А громадяни, за даними Statista 2019 року, читають за рік переважно від 5 до 21+ книг. 

Цьогоріч Норвегія була країною-почесним гостем Франкфуртського книжкового ярмарку, де представила повноцінне дослідження зі своєї політики в сфері літератури The Tools of Literary Politics: The Norwegian Model. Публікуємо найцікавіші дані з цього видання.

За 2017 рік в Норвегії вийшли 37 тис. книжкових найменувань, що досить великий показник, враховуючи незначну кількість людей, які володіють норвезькою (з розрахунку на весь світ). Для порівняння, за даними Федерації європейських видавців, за цей рік у всіх країн ЄС в сукупності вийшло 610 тис. найменувань. 

Історично в Норвегії раніше майже не підтримувалися літературні організації; натомість у 1800-их була значна підтримка окремим авторам, деякі навіть отримували так звану “зарплатню поета” або ґранти на подорожі закордон. Так, останню опцію було надано драматургу Генріку Ібсену, якому надали у 1864 ґрант на поїздку до Рима, де він і написав п’єсу «Бранд». Ці переваги часто викликали суперечки, бо заявки певних авторів на їх здобуття могли легко неодноразово відхиляти, аргументуючи це їхньою “нехристиянською” чи “аморальною” позицією. На рівні інституцій література підтримувалася лише в контексті освітніх установ та бібліотек. 

У Норвегії є певні особливості, що стосуються мовного питання. В країні офіційно діють 2 мови: букмол та нюношк (який, до того ж, має дві форми написання  схожу на букмол та більш традиційну, високу — хьогношк); також є декілька мов нацменшин. Норвезька літературна політика прагне ці мови захистити і виступає за мовне різноманіття. Однак існує засилля англомовних джерел, що особливо помітно в науковій сфері, адже авторам вигідніше відразу писати відразу англійською, з розрахунком на світову англомовну академічну спільноту. 

У 2018 році в Норвегії було прийнято новий Закон про авторське право; до цього в країні діяв попередній, створений ще у 1961 році. Закон надає автору виключне право на використання іншими особами результатів його діяльності. 

У країні ще з 1967 року діє також програма з реалізації права на прибуток з видачі книг у бібліотеки — авторам платять за публічне використання книг. Кошти держава виділяє мистецьким організаціям і фондам, які вже потім самі розподіляють їх між авторами за узгодженням з Міністерством культури. Сума компенсації залежить від прорахунків кількості книг, які позичалися з бібліотеки користувачами, — щоб уникнути ситуації, коли книга просто лежить в закладі, однак не затребувана, й автор отримує кошти ні за що. Також на авторів художньої літератури виділяють значно більше коштів для подібних виплат, ніж авторам нон-фікшину.

Бібліотеки взагалі є досить яскравим суб’єктом у Норвегії — у 2017 році з 12,2 млрд норвезьких крон 1,5 млрд було виділено на публічні бібліотеки (12,3%). На одного громадянина Норвегії припадають 3,2 позичені з бібліотеки книги (за даними 2016 року). Особливо популярним наразі в країні стало цифрове використання бібліотечних матеріалів: бібліотеки створюють цифрові бази даних, де можна отримати доступ лише з норвезької IP-адреси і лише при безпосередньому перегляді на екрані пристрою — тобто книжку не можна ніяк завантажити, можна тільки дивитися. 

Крім того, в Норвегії діє величезна база даних норвезьких книг Bokbasen, доступ до якої є відкритим і прозорим; до системи також входить BOKSKYA — електронний ресурс, який автоматично зберігає всі куплені користувачем електронні книги на основі електронної адреси. 

У Норвегії книжкова продукція звільнена від ПДВ, однак це не поширюється на електронні книги. 

Тут також діє Fixed book price — це означає, що впродовж дев’яти місяців з моменту виходу книги (паперової, електронної чи аудіо) у всіх точках продажу вона повинна мати єдину, встановлену видавцем ціну. Сам видавець може впродовж цього періоду робити певну знижку на книгу, однак вона не може перевищувати 12,5%. Система, окрім подавлення конкуренції книжкових магазинів, також привела до того, що в середньому на різні книги почала встановлюватися приблизно однакова ціна (хоч цього від видавців і не вимагалося), тому і конкуренція між видавцями й авторами з точки зору економіки стала дещо сталою. У 2017 році середня ціна книги в країні становила 188 норвезьких крон ($20,5), у 1998 році вона була лише трохи нижчою, 176 крон ($19,2). Це порівняно низька для країни ціна, враховуючи, що через рівень інфляції, який змінився за ці 20 років з 1998 р., середня ціна книги мала би бути аж 259 крон ($28,25). Маржа з продажу книги в Норвегії впала, тоді як витрати на виробництво не стали дешевшими, і це ставить книжковий ринок у доволі хитке становище. 

Між авторами в різних жанрах на ринку спостерігається різна система виплати роялті. Так автори художньої літератури отримують роялті у розмірі від 20% від роздрібної вартості книги, тоді як автори нон-фікшн — від 15%. Це частково пояснюється тим, що автори нон-фікшну тут або просять видавців проспонсорувати своє дослідження, або зайняті також в інших сферах діяльності, або вкладають в книги багато ілюстративного матеріалу. Це становить проблему для окремих груп авторів, яку уряду ще потрібно взяти до уваги.