Як незаплановані зустрічі сприяють інноваціям. Уривок з книжки «Non-Bullshit Innovation. Радикальні ідеї від найпотужніших інтелектуалів світу»

Девід Роуен, екс-редактор журналу Wired UK, об’їхав цілий світ та поспілкувався з визнаними новаторами та представниками інноваційних компаній. Свої спостереження він виклав у книжці. Українські бізнесмени теж знайдуть у ній багато цікавого: як бізнесмени в Перу бачать перспективу у створенні приватної мережі шкіл, як Естонія перетворилася на магазин застосунків, та що дають Xiomi вечірки, де фанати бренду знайомляться з новинками.

Гортаючи сторінки книжки Девіда Роуен, ми ніби заглядаємо з лаштунки інноваційних компаній від Талліна до Хуанчжоу. Про них або вже написані книжки або точно будуть написані.

В переліку інноваторів від Роуена є як відомі компанії – WhatsApp, Linked inn, Google, так і менш відомі  – наприклад, перуанська Intercorp, яка задля створення у державі середнього класу  ініціювала мережу приватних шкіл, де навчання коштує 100 доларів на місяць. А ще технологічний та педагогічний університет та курси для випускників шкіл, які не вступили до університету.

Автор  ділиться багатьма цікавими відкриттями. Зокрема, він вказує, що невеликі сталі команди ( на яких вистачить двох піцц) легко обійдуть корпорації.

В уривку, який публікує Блог Yakaboo прослідковується зв’язок між архітектурою та інноваціями. Спойлер: довгі коридори сприяють комунікаціїї, а кімнати для переговорів мають бути дефіцитом.

СТВОРЮЙТЕ УМОВИ ДЛЯ ВИПАДКОВИХ ВІДКРИТТІВ ЯК ПЛАНУВАННЯ БУДІВЕЛЬ ТА СПОНТАННІ БЕСІДИ ПРОВОКУЮТЬ ВАЖЛИВІ ІННОВАЦІЇ

Чи можуть конструкція і дизайн будівлі допомогти вилікувати рак? Над цим питанням архітектор Девід Кінґ міркував усі сім років, що він працював на Інститут ім. Френсіса Кріка (Francis Crick Institute, The ‘Crick’), потужний біомедичний науково-дослідний центр біля станції Сент-Панкрас у Лондоні. Crick (названа так на честь сера Френсіса Кріка, британського вченого, одного з відкривачів будови молекули ДНК — подвійної спіралі) — одна з  найбільших і  найамбітніших біомедичних лабораторій в Європі. 

У будівлі площею 83 тис. квадратних метрів команда біохіміків, нейробіологів, імунологів, фахівців з обчислювальної біології та інших фахівців шукає способів лікування раку, серцевих захворювань і генетичних хвороб, руйнуючи метафоричні й фізичні межі між цими науковими дисциплінами. Бо, як обґрунтували це засновники Crick, якщо ми хочемо розкрити біологічні секрети, що лежать в основі людського здоров’я, й знайти нові способи діагностування, лікування й  профілактики страшних недуг, то дослідники мають вдаватися до безпрецедентної співпраці. 

Тож Кінґ, архітектор, який ганяє на мотоциклі й любить складнощі, який раніше працював над проєктами на кшталт Шпиталю св. Варфоломія, Королівського госпіталю в Лондоні  і світового головного офісу Barclays у кварталі Кенері-Ворф, взявся створити простір, який активно сприятиме взаємодії різногалузевих фахівців.

У цій яскраво освітленій дванадцятиповерховій будівлі неподалік від Британської бібліотеки, нового європейського головного офісу Google і  ще п’ятдесяти семи клінічних і  дослідницьких інституцій, не  так вже й  багато стін. 

Кінґ,  — який в  дитинстві розбирав іграшки на  частини, щоб зібрати знову, був настільки захоплений функціональністю, що  зрештою зробив кар’єру на  величезних будівельних проєктах,  — проводжає мене через печероподібний скляний атріум, повз взаємопов’язані коридори, відкриті кімнати лабораторій, ресторан на  500  місць та  низку яскравих неформальних «просторів для співпраці», що  мають сприяти несподіваним і  перспективним зустрічам, які ведуть до  відкриттів. «Співпраця  — це  коли ти  спілкуєшся з людьми, які займаються чимось таким, чого не робиш ти: скажімо, біолог веде розмову з  математиком,  — пояснює він, коли ми  зупиняємося в  одному з  таких проривних місць, біля дверей, що  виконують також функцію дошки для писання.  — Коли ти  вивчаєш, як  усе відбувається в  інших галузях. Уся будівля спроєктована так, щоб заохочувати людей взаємодіяти».

Такий відкритий, взаємопов’язаний, сприятливий для співпраці дизайн будівлі має під собою переконливе логічне обґрунтування. Ізольоване мислення в  межах однієї структурної одиниці не допоможе розв’язати проблему раку. 

Від самого початку команди, які планували цей проєкт вартістю 650  млн фунтів, розуміли, що  дедалі інтенсивніші дослідження в галузі геноміки, поєднані з такими новопосталими дисциплінами, як біоінформатика, синтетична біологія, імунологія, протеоміка і машинне навчання, відкривають разючі можливості розробки нових діагностичних і лікувальних підходів, що руйнують традиційну дослідницьку спеціалізацію. Інженер у  галузі мікротехнологій у  співпраці з дослідником епітеліальних стовбурових клітин і фахівцем з аналізу даних спільно розглядатимуть проблеми під новим кутом зору; біомеханік і фізик-теоретик можуть почати дискусію, що  виллється в  рецензовану статтю, яка здобуде популярність. Сер Пол Нерс, нобелівський лауреат, генетик, який очолює Crick, каже, що його місія полягає в тому, аби «заохочувати своєрідну лагідну анархію», яка нехтує традиційними фіксованими межами між різними науками. На  думку сера Пола, інновації відбуваються тоді, коли стикаються ідеї блискучих і дуже різних фахівців.

Такий спосіб мислення застосовний далеко поза межами науки. Робочий простір, спроєктований так, щоб забезпечити конструктивне зіткнення різних експертів, може привнести справжні інновації в  усі галузі, від фінансів до  промисловості. Мабуть, найпереконливіший приклад цього є в галузі телекомунікацій. Колишній американський монополіст у телефонії, компанія AT&T, за допомогою своєї дослідної лабораторії Bell Labs подарувала нам транзистор, кремнієвий фотоелемент сонячних батарей, лазер, перші супутники зв’язку й перші системи стільникового телефонного зв’язку.

 Джон Ґертнер, який, готуючи книгу «Фабрика ідей» (“The Idea Factory”), п’ять років вивчав інноваційні процеси в Bell Labs, вважає, що культурою креативності вона завдячує Мервіну Келлі, який з 1925 до 1959 року доріс з дослідника до  голови ради директорів. Келлі був непохитно переконаний, що  ключ до  успіху — фізична близькість працівників, і збирав теоретиків, дослідників й експертів з виробництва в одній команді, під одним дахом — частково для того, щоб спровокувати зіткнення між ними. 

Він допоміг проєктувати будівлю в Мюррей-Гілл, Нью-Джерсі, яка заохочувала до співпраці за допомогою таких архітектурних рішень, як довжелезні коридори. «Минути цей довгий коридор і  не зіткнутися з  численними знайомими, не  дізнатися про численні проблеми, не відволіктися на щось стороннє, не почути нових ідей було майже неможливо, — пише Ґертнер. — Фізик, який ішов до кафетерію перекусити, був як магніт, який котиться повз залізні ошурки».


Френсіс Крік і сам розумів цінність спонтанних бесід, що розгортаються під час неспішного спільного обіду.

28 лютого 1953 року сталася знаменита подія: він увірвався в паб Eagle у  Кембриджі, куди регулярно зазирали колеги на  робочий ланч з  пивом і  сендвічами, і  заявив: «Ми  відкрили таємницю життя!» Ішлося про відкриття подвійної спіралі, яке було здійснено разом з  Джеймсом Вотсоном, Морісом Вілкінсом і Розаліндою Франклін.

Як пояснює сер Пол Нерс, Крік «був поборником обговорення наукових ідей під час обіду. Він вірив, що найкращі спільні ідеї з’являються в неформальній обстановці». Саме тому центральне місце в  усій конструкції Francis Crick Institute відведено кафе на  першому поверсі, що  вміщує 500 осіб і заставлене довгими столами, які заохочують дослідників сідати разом.

Але місцевий відділ планування в  раді лондонського району Кемден спершу не  давав дозволу, наполягаючи, що натомість персонал має відвідувати сусідні ресторани. Нерс влучно зауважив, що спільний обід у  Eagle прискорив відкриття подвійної спіралі; напевно  ж члени ради не захочуть перешкоджати прогресу в справі боротьби з раком? І відділ планування дозволив йому це кафе.

Crick відкрився в  серпні 2016  року. Навіть процес будівництва був міждисциплінарним: фірма Девіда Кінґа HOK (Hellmuth, Obata + Kassabaum) мусила залучити експертів з  низки галузей  — акустики (Cole Jarman), освітлення (Pokorny Lichtarchitektur), захисних екранів (Vitatech Electromagnetics), біологічних лабораторій (Boswell Mitchell & Johnston), експлуатації будівель (REEF Associates), облицювання (Emmer Pfenninger) та  архітектурної візуалізації (Glowfrog); вона також співпрацювала з  PLP Architecture і  Arup (див. Розділ 2).

Тепер, коли тут працюють 1250  науковців і  250  осіб обслуговуючого персоналу, я  запитую Кінґа, чи  їхня поведінка виправдала його очікування.

Він чесно визнає, що експеримент іде не цілком гладенько так, як  планувалося.

«Коли  я  приїхав сюди в  січні 2017  року, то  з подивом побачив, що  в просторах для співпраці дуже мало людей,  — каже він.  — Але на  кінець березня вони стали найпопулярнішими місцями в будівлі. Це було ще те завдання  — заохотити людей вийти за  межі звичних процедур минулого і  подумати, як  вони могли  б виконувати роботу».

Утім, він не  змінив свого переконання, що  зачинені двері  — ворог співпраці: «Якщо хочете переконати людей спілкуватися одне з  одним, не  давайте їм  надто багато переговорних».

Наука є на боці Кінґа. Коли будівля Crick почала набирати форму, представники однієї нової галузі рецензованих досліджень висловили думку, що інновації (вимірювані за критерієм наукових відкриттів) найкраще розвиваються тоді, коли приміщення сприяють незапланованим зустрічам — особливо зустрічам людей, які працюють у  не пов’язаних між собою царинах.