Як вберегтися від вірусів в інтернеті: головні правила інформаційної гігієни з книжки «Нація овочів?»

Чи часто ви не погоджувалися з рішенням більшості? Чи дивувалися, як можна це дивитися, читати, слухати, робити? Як можна голосувати за того, вірити в те, протестувати проти цього? Щороку подив стає дедалі більшим, а переконливих пояснень — дедалі менше. А все ж, пояснення є. Світ кишить інформаційними вірусами. Вони інфікують нас щодня, маніпулюють нами й нав’язують стереотипи.

Оксана Мороз майже 20 років займалася маніпуляцією громадської думки. Вибори, інформаційні війни, антикризові кампанії. Вона пішла з цієї індустрії і вперше її описала у своїй книзі: «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» (Yakaboo Publishing, 2020). Ця книжка — посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти інформаційним вірусам. У ній пояснюється, чому українців стало так легко втягнути в популізм і маніпуляції. Читайте уривок з книжки, що містить два ключові правила інформаційної гігієни.

Це базові правила, але навіть дотримуючись лише їх, ви істотно захистите себе й інших.

Правило 1 — Не допомагай вірусмейкеру.

Суть. Пам’ятайте: якщо ви бачите матеріал, то хтось подбав про те, щоб ви його побачили. Це не завжди ваші друзі або доброзичливці. Здебільшого це вірусмейкери. Упаковувати матеріал так, щоб ви хотіли його прочитати, і показувати вам його — це їхня робота. Її результат — ви ознайомилися з матеріалом і взаємодієте з ним. За перше вони платять, друге — це і є поширення матеріалу вашими руками, тобто для них воно безкоштовно.

Як це працює. За цифрової ери ми в усіх сенсах як «на долоні», у нас з’явилися сотні інструментів поширення наших думок. Про багато з них ми навіть не здогадуємося — і цим користуються вірусмейкери.

Як було в аналоговий час. Ви дивилися ТБ, слухали радіо, читали газети й нічого не могли сказати автору матеріалу або власнику медіа. Ви могли лише обговорити матеріал зі своїм оточенням. Зазвичай за межі кухні це не виходило, але траплялися й екстраординарні випадки, коли люди писали листи в редакції, авторам тощо. Уявити ситуацію, що якийсь матеріал вивів людей на вулиці або здійняв хвилю неконтрольованого обурення чи підтримки, було неможливо. Причина цього цілком проста і зрозуміла — у медіа нічого так просто не з’являлося, а якщо з’являлося, то зазвичай наслідки були передбачені та зрежисовані. Тобто обмін інформацією за аналогової ери був одностороннім.

Нині ситуація змінилася кардинально.

  1. Більшість ТВ- і радіопрограм заохочує нас не лише дзвонити в прямий ефір, а й писати запитання в месенджери. Здавалося б, усе для людей: нас цікавить ваша думка — телефонуйте і розповідайте. Одначе це і хороший інструмент для вірусмейкерів. Потелефонує «проста людина» і висловить свою «потрібну» думку, поставить запитання. Тобто це простий і дешевий спосіб для вірусмейкера донести свої меседжі в ефір. Якщо вони працюють системно, то більшість коментарів від «людей» в ефірі матимуть потрібне забарвлення, так, щоб на всю аудиторії справити враження, що це і є думка більшості.
  2. Аналогічно можуть працювати й голосувалки в прямому ефірі. Передусім варто пам’ятати: вони ніколи не відображають реальну думку населення. Навіть якщо там немає підтасування результатів, то точно немає достатньої (від 2000 осіб) і репрезентативної вибірки, за якою можна робити висновки. І, звісно, якщо люди проголосували по-одному, ці результати дуже просто відкоригувати на інші — ніхто не перевірить.
  3. Facebook, Instagram, YouTube стимулюють нас до взаємодії з постами, усіляко спонукаючи лайкнути, прокоментувати, поширити. Щойно ми прочитали пост — побули на ньому триваліше за час гортання — і провзаємодіяли, то платформа трактуватиме це як ваш інтерес до матеріалу. А отже, цей матеріал частіше показуватимуть вашим друзям. Так само, як і ви бачите чужі матеріали, з якими взаємодіють ваші друзі.
  4. Якщо ви категорично не згодні з якимось матеріалом і написали негативний коментар під Facebook-постом, соціальна мережа покаже цей пост вашим друзям, які можуть прочитати лише пост і не дійти до вашої реакції на нього. До того ж, чимала залученість сигналізує платформі, що пост популярний, і вона збільшує охоплення.
  5. Онлайн ЗМІ просять залишати коментарі під матеріалами, писати в соціальні мережі автору або в саме медіа. Тут усе просто — звичайні люди не пишуть коментарі в ЗМІ — це була мода 2000-х. Нині все перемістилося в соцмережі. Написаний коментар — це виняток із правил і поодиноке явище. Більшість коментарів під матеріалами ЗМІ та на їхніх сайтах — це справа рук вірусмейкерів.
  6. Google виводить у топ видачі рекламні посилання, розуміючи, що людина ледача за своєю природою і клацне без особливого розбору саме на них, бо вони перші. За тією самою логікою в топ видачі Google вірусмейкери виводять потрібні посилання. Я детально писала про це вище. Тож пам’ятайте, що перші кілька сторінок видачі Google — це здебільшого концентрація вірусів. Уважно ставтеся до такої інформації й не клікайте на неї без розбору. Клікнувши на посилання, ви підвищуєте рейтинг його видачі, і воно довше лишатиметься в топі видачі. Знову ж таки — це безкоштовна допомога вірусмейкерам.

Що варто робити.

  • Не телефонувати, не писати в прямі ефіри з емоційними радикальними заявами. Пам’ятайте, це може дезорієнтувати аудиторію. Якщо ви все одно це робите, аргументуйте позицію, а не емоціонуйте. І зважте, що професійний журналіст майже завжди легко зможе вас перевести з раціонального в емоційний стан. Виняток становлять професіональні учасники перемовин, психологи тощо.
  • Збагніть, що навіть найчесніші ЗМІ не відповідальні за думку аудиторії, і її не потрібно сприймати як думку ЗМІ.
  • Фільтруйте дані голосувалок у ЗМІ — це не думка більшості населення, це просто дані, які так само, як і решту, потрібно перевіряти.
  • Не взаємодійте в соціальних мережах і онлайн ЗМІ з односторонніми матеріалами з неперевірених джерел. Пам’ятайте, що кожна ваша взаємодія збільшує аудиторію перегляду цього матеріалу.
  • Уважно ставтеся до перших посилань (перші кілька сторінок) видачі Google — у них концентруються віруси. Пильнуйте наявність зеленої галочки Google (це безпечні джерела за версією Google) і зважайте на назви доменів — не читайте інформацію з помийок (про них — нижче).
  • І класика — не говоріть про неперевірену інформацію людям, а якщо говорите — акцентуйте увагу, що інформація сумнівна і її необхідно перевірити.

Правило 2 — Не погіршуйте ситуацію.

Суть. Ви — теж канал комунікації. Ви також відповідальні за наповнення інформаційного поля, бо і ваша інформація стає родючим ґрунтом для вірусів. Тому, перш ніж щось сказати або написати, подумайте про наслідки.

Те саме відбувається і з вашими даними — усім, що ви робите в інтернеті: перегляди, кліки, реєстрації, пости, реакції. Інформація про це залишається в мережі у відповідних базах назавжди. За цифрової ери це нова валюта: хто має більший масив інформації, той і замовляє музику. Це підвалини нового життя. І не варто цього боятися, але необхідно пам’ятати, що це також живильні дані для вірусмейкерів. Усю інформацію, яка стосується вас, вони можуть використовувати.

Як це працює.

  1. Спрощення, “успішний успіх” та інша інформація — це те, що може бути останньою краплею в перетворенні когось на овоч. Ви не можете контролювати, хто й коли побачить інформацію. І те, що ви задумували як кумедний жартик для друзів, бодай дрібкою, та долучається до загального процесу перетворення людей на дурнів. Звісно, це не означає, що ви мусите стати серйозним ботаном і транслювати лише нудні істини. Одначе пам’ятати й дозувати інформацію треба і варто.
  2. Засмічення інфополя інфосміттям (це безліч репостів уподовж дня). Навіть якщо ви вкладаєте в них сенс і робите це від нудьги в черзі або аеропорту, то пам’ятайте, що це збільшує інфошум. Чи варта ця інформація цього?
  3. «Санкціонований збір даних» — це те, що роблять цифрові платформи. Вони описують це в правилах, з якими ми, не читаючи, погоджуємося, коли реєструємося на платформі. Даними ми оплачуємо можливість користуватися платформою. Альтернатива вузька — або зголошуйся і користуйся, або не зголошуйся і не користуйся. Тут кожен вирішує особисто. Єдине, що варто пам’ятати, — саме на підставі цих даних і твориться магія, яка потім нас дивує, — платформа підсовує нам той контент, до якого ми ж і схиляємо її своїми діями в інтернеті. Варто пам’ятати, що між платформами можливий санкціонований або прихований обмін інформацією. Ваші дії в Google стануть надбанням Facebook і навпаки.
  4. «Несанкціонований збір даних». Цифрові платформи — НЕ монополісти зі збору інформації про вас. Їх усіляко намагаються обійти вірусмейкери. Вони, ґрунтуючись на знанні людських слабкостей, придумують витончені й не дуже способи отримати ваші дані, оминувши цифрові платформи. Скажімо, вам підсовують жартівливий тест. За його результатами ви отримаєте відповідь на питання «Яка ви квітка?». Заради втіхи ви проходите цей тест, не розуміючи, що з першої ж кнопки «пройти» дали доступ до дій і даних свого облікового запису. Так вірусмейкери отримують таку саму інформацію про вас, як і цифрові платформи, але про це вас ніхто не інформує. А інформацію використовують без обмежень. Найгучніший приклад — скандал із Cambridge Analytica, про який я вже згадувала.

Що варто робити. Правило універсальне і старе, як світ: слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш. Його можна лише актуалізувати: слово і дія в онлайні — не горобець, вилетить — не впіймаєш, і воно почне жити своїм життям і впливати на життя інших.

Пам’ятайте про віруси, коли щось залишаєте в інтернеті — і не важливо, смисл це (пост, коментар, відео тощо) або дія (лайк, клік, перегляд тощо).