«Мондеґрін»: почути пісні, прочитати про смерть і пережити любов

«Мондеґрін»: почути пісні, прочитати про смерть і пережити любов

Серед дійсно цікавих новинок, що вийшли цьогоріч до Книжкового Арсеналу, – і новий роман сучасного українського письменника з Донецька Володимира Рафєєнка, який побачив світ у видавництві «Meridian Czernowitz». «Мондеґрін» – книжка особлива, адже стала першою, написаною Рафєєнком українською мовою (а не перекладеною, як, скажімо, його «Долгота дней»/«Довгі часи»). Раніше автор писав тільки російською. Новий же твір від визнаного майстра постмодерної прози Рафєєнка має всі шанси стати найбільш знаковою подією року в укрліті. Тож не гайте часу, а встигніть прочитати «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов» ще до того, як він збере щедрі жнива з літературних відзнак і нагород.

Автобіографічний досвід

Головний герой «Мондеґріну» – російськомовний переселенець із Донбасу Габа Габінський, що, перебравшись до Києва, відразу і з головою пірнув у вир життя україномовної (насправді, ні) столиці. В цьому можемо простежити елемент автобіографічності роману, адже і сам Рафєєнко після відомих подій 2014 року перебрався з рідного Донецька на Київщину. Та ще й, як бачимо, настільки добре освоїв тут українську, що написав нею свою нову книжку.

«Але от тут і виявилось, що у випадку з мовою, хто ким оволодіває – не так уже й очевидно».


Свого альтер-еґо Габу письменник у книзі гордо іменує «людина проста переселена». Тобто, ідентифікує його як такий собі новий окремий підвид «людини розумної», що виник, певна річ, волею достатньо сумних обставин.

«Так чи сяк, панове, спробуймо використати мозок»

Взаємини солов’їної і головного героя посідають в романі центральне місце, хоч є там і любовна лінія, і особистісна. Немов змагання, хто кого опанує швидше – Габа укрмову чи вона його, – ці стосунки перетворюються на цілковиту містерію. Габінському вже за 40, за його плечами багатий життєвий досвід, а отже, із внутрішнього тривожного хаосу його підсвідомість має що вивергнути назовні. Серед образів, спровокованих моментами найбільшої психологічної напруги Габи, трапляються як мерці, так і живі, як справжні події з минулого, так і фальшиві з примарного теперішнього, або інколи й зовсім абсурдні речі. Як, наприклад, освячення супермаркета «Красиве і корисне» групою осіб, мало причетних до релігійної обрядовості (в тому числі, за участі Габи). Повний сюр? Цілковитий постмодерн! Мимоволі так і згадується Свято Воскресаючого Духу з Андруховичевих «Рекреацій»…

Невже вимушена зміна місця проживання та мовного середовища може спричинитися аж до таких сильних зламів свідомості, які переживає Габа? Власне, бачимо, що в актуальності порушеної Рафєєнком теми сумніватися не доводиться.

Стукотить-грюкотить кобиляча голова…

З головним героєм все зрозуміло. Перейдімо ж до головної героїні. Вона, як не дивно, є запозиченим з українського традиційного фольклору персонажем. Кобиляча Голова (автор скорочує її ім’я, чомусь, до КБ, а не до КГ) із дитячої народної казки, яку Габа багаторазово чув у дитинстві, раптом перекочовує до його реального київського світу. КБ втручається в життя Габінського у найбільш незручні моменти, скажімо, ходить слідом за ним на побачення. І неможливо до кінця зрозуміти, чи саме вона є головною натхненницею у підкоренні Габою усіх тонкощів української мови та освоєння столичного повсякдення? А чи КБ є якраз основною перешкодою на шляху до остаточного їх опанування нашим переселенцем?

Заведено вважати, що з’яви подібних фантасмагоричних образів, як-от КБ, є втіленням дитячих страхів героя. Перечитавши першоджерело (маю на увазі, власне, народну казку «Кобиляча голова»), мушу зізнатися, що її, себто КБ, і дорослий міг би запросто злякатися, не те, що дитина (і тут саме слушний момент звернути ваш погляд на обкладинку видання). Одним словом, страшна сила – народ, як і його творчість.

«Ти прожив з цими людьми поруч десятки років, але чи дійсно це вони, а не інші? Бо інші – вони такі ж самі, тільки в середині їхніх тіл б’ються інші серця»

Олександр Бойченко уже назвав «Мондеґрін» Володимира Рафєєнка своєю книжкою року. До речі, саме Бойченко написав і анотацію до роману. Андрій Любка, у свою чергу, відгукнувся про книгу, як про «власний антиколоніальний бунт» Рафєєнка, його «персональну літературну війну» проти російських танків. Що ж, імениті письменники слів на вітер не кидають, тож «Мондеґрін» – дійсно вартісна знахідка для читача-інтелектуала.

Кілька слів треба сказати і про назву книжки, адже, мабуть, саме вона найперше привертає увагу читача. Мондеґрін – слово незвичне, але позначає собою доволі поширене явище: неправильно сприйняті на слух уривки фраз, внаслідок чого наша уява може продукувати з них якісь абсолютно нові і досі незнані слова. Можливо, таким чином Рафєєнко хотів підібрати пояснення для того, що іноді відбувається з його героєм? Сам Габа зізнається: не те, щоб він до свого переїзду в Київ взагалі не знав мови – українською читав ще майже з дитинства. А от говорити нею зовсім не вмів, бо у рідному Донецьку, просто-напросто, було ні з ким розмовляти українською. Тож і почути її було ні від кого…

Кому читати

Тим, хто любить якісний сучукрліт, і навпаки – скептикам, які звикли його недооцінювати (останні будуть приємно здивовані). Поціновувачам постмодерної прози, прихильникам творчості Володимира Рафєєнка, а також «мисливцям» за гучними книжковими новинками.

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

17 thoughts on “«Мондеґрін»: почути пісні, прочитати про смерть і пережити любов

    Залишити відповідь