«Пройти крізь стіни» – дивовижна сповідь відомої сербської художниці, яка чесно розповідає про дитинство у повоєнній Югославії, втечу до Амстердаму, шалені перфоманси по всьому світу. Сьогодні королеві перфомансу виповнюється 74 роки. Живе мистецтво» від Абрамович завжди потрапляє на перші шпальти газет: «Золотий лев» на Венеційському бієанале вона отримала за роботу «Балканське бароко» - Марина перемивала коров’ячі кістки. В 2010 році Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва вона подивилася в очі 1,5 тисячам глядачів. В наступному році художниця знову обіцяє здивувати світ - кіноверсію її опери-перформансу «Сім смертей Марії Каллас» покажуть у кінотеатрах з найбільшими екранами у світі.
Чи гірше дитинство – тим помітніша творчість
Марина народилась в сім’ї героїв війни, але не була потрібна батькам. Мама Даніца працювала директором музею революції, а тато Воїн служив в елітній охороні президента Югославії Йосипа Броза Тіто.
До шести років дівчинка росла з бабусею – їй же Марина влаштувала перший перфоманс – спробувала доторкнутися до змії, але крик бабусі зупинив акцію.
Коли у Марини народився молодший брат, то дівчинку забрали додому, а далі її виховували покоїки та важкий кулак Даніци. Пізніше вона згадувала, що мати часто її била і не дозволяла повертатися додому пізно ввечері. Тож всі свої сміливі перфоманси Марина мала закінчити до комендантської години.
Мріяла про ніс як у Бріджіт Бардо
Хоч Марина й була «мажором» за тогочасними югославським мірками, але мати не надто переймалася її одягом та зовнішнім виглядом. В школі дівчинку називали «Жирафою». Марина з жахом згадувала про незручний одяг, черевики з металевою підошвою.
Але найбільше дівчинку дратував власний ніс на вкритому прищами обличчі. Вона мріяла про маленький ніс як у французької актриси Бріджіт Бардо. Одного разу дівчина спробувала впасти на бильце ліжка, щоб змусити батьків зробити їй пластичну операцію. Але замість носа розпанахала щоку й отримала традиційного ляпаса від матері.
Я сама – мистецтво
З дитинства Марина малювала, а шлях до перфомансу почався з захоплення пральною машиною, куди дівчинка засунула руку. А ще були реактивні літаки. Дівчина просила в офіцера дозволу полі політати на винищувачі, щоб «розфарбувати небо димом».
Звичайно, їй відмовили, але слід від літака надихнув спробувати «мистецтво тут і зараз».
Найкращий партнер – той, що завдав болю
«Є пари, що купують каструлі та сковорідки, коли починають жити разом. А ми з Улаєм почали планувати як робитимемо разом мистецтво», – так описує Марина свого партнера – німецького художника Улая. Вони познайомилися в 1976 році в Амстердамі, коли були бідними і нікому невідомими та разом ввійшли в історію перфомансів. Для проекту «Смерть себе» Марина і Улай з’єднали свої роти спеціальним пристроєм і вдихали видихи один одного. Через сімнадцять хвилин після початку перформансу обидва знепритомніли.
Припинення стосунків теж стало мистецьким актом – обоє пройшли по Великій Китайській стіні та зустрілися посередині. Планували одружитися, але розлучилися прямо під час акції.
Згодом Улай зрадив Марину з китаянкою, яка народила йому дитину. Але й Марина не розгубилася – у відповідь купила будинок у амстердамського наркомана та закрутила роман з іспанцем.
Свідомо відмовилася мати дітей
Марина не раз зізнавалася, що не хотіла мати дітей та зробила три аборти. Художниця переконана – тіло має обмежену енергію, а необхідність ділитися зумовила б катастрофу в творчості. «Діти – основна причина того, що жінки рідше досягають висот в мистецтві, на відміну від чоловіків», – переконана Марина.
Єдиний дотик до материнства художниця зробила, виростивши кенгуру – в той час вона рік жила з аборигенами Австралії.
Заробляла на тренінгах
Марина в книзі згадує, що саме викладацька робота та тренінги були основною її заробітку. Для занять вона зазвичай виводила групу учнів в некомфотне місце – щоб було жарко або холодно.
На її уроках люди голодували, пили трав`яний чай і виконували вправи на кшталт: зав`яжіть очі і знайдіть дорогу додому. Так вона вчила відчувати своє тіло. Або три години поспіль відкривайте та закривайте двері, проте не заходьте в дім. Після цього двері стають чимось більшим, ніж просто вхід до будинку.
Марину звинувачують в сатанізмі
Художниця часто в своїх перфомансах використовує доповнену реальність, тож зрозуміло, чому саме її обрала компанія Microsoft для реклами окулярів з доповненою реальністю. Але після виходу рекламного ролику Марину все частіше почали звинувачувати в сатанізмі. Дійшло і до прямих погроз – в день вона отримує три листа з погрозами смерті по електронній пошті.
«Я боюсь, що божевільний з пістолетом прийде і застрелить мене, оскільки він впевнений, що я сатаністка. Хіба ви не бачите, що це просто мистецтво, яким я займаюся більше 50 років?» – зізнавалася Марина в одному з інтерв’ю.
А в книзі пише, що часом кричить у своїх перфомансах і це є формою екзорцизму демону. Але вона ніколи не кричить на людей, бо наслухалася в дитинстві сварок батьків.
Авторка -Яна Казміренко