Загадка Агати Крісті, або Хто така Мері Вестмакотт

Якби ви почули про Мері Вестмакотт, то, можливо, й не відразу б здогадалися, хто приховується за цим таємничим іменем. В голові може промайнути щось на зразок «Це хтось із сучасних маловідомих, але геніальних лауреатів Букерівської премії, про яких я ще не чув?». А що як ми скажемо вам, що за цим іменем насправді приховується Агата Крісті, чиї детективи вважаються визначною класикою британської літератури. 

Видавництво Snowdrop вперше видає українською психологічні романи Агати Мері Крісті Вестмакотт: «Хліб геніїв», «Донька є донька» та «Розлука навесні». Розповідаємо детальніше про те, навіщо ж авторці було приховуватися під таким псевдонімом — та чого очікувати від романів альтер-еґо королеви детективів. 

Просто Мері

У 1930 році з романом «Хліб геніїв» вперше в літературі з’явилася загадкова персона — Мері Вестмакотт. Чому ж Крісті назвалася саме так? Повне ім’я письменниці звучить як Агата Мері Кларіса Міллер, тому частинка псевдоніму все ж не є просто вигадкою. А Вестмакотт? Що ж, тут теж далеко йти не довелося, так звали далеких родичів родини. 

Агата не раз використовувала для своєї конспірації імена знайомих їй осіб. Так у 1926 році, коли розбита горем через смерть матері Крісті вирішила просто “зникнути”, на курорті вона зареєструвалася під іменем Тереза Ніл. Ніл — саме таке прізвище було у коханки чоловіка Крісті Арчибальда.

Але повернімося до того, навіщо ж взагалі Агаті Крісті потрібен був псевдонім. На сторіччя з дня народження письменниці її донька Розалін зазначила причину так: «Написані під псевдонімом романи дозволили моїй матері дослідити людську психологію, яка її захоплювала, і звільнити її від тиску очікувань з боку прихильників її містичних романів». Агата не прагнула слави; на один із запитів щодо написання її біографії вона відповіла: «Люди повинні бути зацікавленими в книжках, а не в їхніх авторах!». Тож навіть хоч ніхто і не знав, яка особистість приховується за таємничим псевдонімом, письменницю це цілком влаштовувало. 

У 1946 році один американський репортер розголосив, що Мері Вестмакотт — це насправді Агата Крісті. «Це зіпсувало мені все задоволення», — ділилася Агата зі своїм літературним агентом Едмундом Корком. До того ж, в неї з’явився страх, що знайомі і рідні впізнають у книгах її особисті переживання та, може, й самих себе. 

семків

Коментар літературознавця, перекладача, літературного критика і видавця Ростислава Семківа:

Ці шість психологічних романів, котрі Агата Крісті надрукувала під іменем Мері Вестмакотт, були спробою реалізувати себе поза межами детективного жанру. В них – цікаве занурення у внутрішній світ персонажів, житейські колізії, хоча тон традиційний, фактично, вікторіанський. Це не тексти про Пуаро та Міс Марпл, які вражають своєю динамікою і гострою інтригою, але читати їх цікаво з однієї простої причини: ми ЗНАЄМО, що це Агата Крісті їх пише. Ці кілька романів є додатковою екскурсією у внутрішній світ авторки, яку ми любимо, а отже хочемо знати про неї більше. От і є всі шанси.

Коротко про книжки Мері Вестмакотт, доступні в українському перекладі:

Книга вийшла у 1930 році, і критики відразу ж схвально до неї поставилися. У рецензії від The New York Times Book Review зазначили: «Хто б не приховувався за ім’ям Мері Вестмакотт, він може пишатися “Хлібом геніїв”». 

Розповідь розпочинається з опису пишного концерту композитора-модерніста, який залишає більшість аудиторії в захваті. Один із музичних критиків зазначає, що чоловік є послідовником Вернона Дейра, справжнього генія, нащадка шляхетного роду. Звідки беруться такі генії, як Вернон? Що саме “шліфує” їх у цьому житті? Книга зосереджується на подробицях із життя Дейра, починаючи від самого дитинства, а також на його близьких друзях — та тому, як по-різному склалася їхня доля. 

Доросла донька не може пережити того, що її матір-вдова знову виходить заміж, тому в сім’ї панують постійні сварки. Чи залишаться мати й донька ворогами на все життя, а чи їхня щира любов одна до одної все ж переможе непорозуміння? 

Першопочатково історія задумувалася як п’єса, яку Крісті написала у 1930-му році, однак поставити її вдалося аж у 1950-их. Критики натякають, що сюжет до книги міг бути напівавтобіографічним, сама донька письменниці коментує лише, що це «гірко-солодка історія про любов».

«Любов матері до своєї дитини не порівняти ні з чим у світі. Вона не знає ні законів, ні жалю. Вона ставить під приціл усе і нещадно нищить те, що стоїть на її шляху», — ці слова Агати Крісті неодноразово підтверджуються в книзі.

Найкраще про книгу може розповісти сама Агата Крісті, яка у своїй автобіографії зазначила про неї:

«…я написала книгу, яка цілком мене задовільняє. Це була нова Мері Вестмакотт, книга, яку я завжди хотіла написати, яка чітко була в моїх планах. Вона — зображення жінки, яка мала повністю сформоване уявлення про себе, про те, ким вона є, та це уявлення було абсолютно хибним. Читач про це дізнається через її вчинки, її власні відчуття та думки. Вона постійно неначе стикатиметься сама з собою, але не впізнаватиме себе, та їй ставатиме дедалі менш комфортно. Усвідомлення цього прийде до неї після того, як вона вперше в житті побуде на самоті — суцільній самоті — впродовж 4-5 днів. 

Цю книгу я написала за три дні… Не думаю, що коли-небудь ще була настільки стомленою…. Я не хотіла змінювати жодне слово, і хоча мені важко саму себе судити, книга була написана так, як я і задумувала її написати, і це — найбільша радість, яку тільки може відчути автор».

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

Залишити відповідь