Коли осіння безпросвітність підступила до горла, я зрозуміла, що треба якось рятуватися…І вибрала цю книгу. І не прогадала! «Маленька паризька книгарня», наповнена голосами, ароматами і смаками Парижу й Провансу, стала потоком світла, в який захотілося зайти, зігрітися – і в ньому лишитися. Спочатку сумна і меланхолійна, вона зрештою показує тобі доріжку до радості, вчить вихлюпувати застояні почуття, як воду з вазочки із засохлими квітами, і знову радіти життю.
Письменниця з незакінченою освітою і трьома псевдонімами
Біографію німецької письменниці Ніни Джордж зазвичай починають з інтригуючого факту про те, що вона покинула школу, так і не завершивши повну освіту. Натомість вже незабаром як журналіст-фрілансер почала друкуватися в таких відомих глянцевих журналах, як «Cosmopolitan» і «Penthouse». На її рахунку – 26 опублікованих книг, деякі з них – під псевдонімами. Так під ім’ям Анна Вест вона видає науково-популярні книжки на тему кохання і сексуальності, під ім’ям Ніна Крамер випустила роман-трилер, а під псевдо Джин Багнол пише разом із чоловіком кримінальні романи.
Попри такий солідний доробок, «Маленька паризька книгарня» принесла авторці світову славу і була перекладена кількома десятками мов. До речі, в оригіналі роман називається «Лавандова кімната» і є напівавтобіографічним. Його написання стало для Ніни Джордж своєрідною літературною терапією, з допомогою якої вона намагалася змиритися зі смертю батька.
Літературний ковчег в погоні за втраченим
У житті парижанина-бібліофіла Жана Одинака не лишилося майже нічого, відколи з нього зникла кохана жінка. Ліжко, вішак для одягу, лавандова кімната, в якій він завбачливо замкнув усіх привидів минулого, і баржа-книгарня, книги з якої він виписує покупцям як ліки, з точністю аптекаря підбираючи те, що потрібно їм саме зараз. У такому стані він живе уже 20 років. Зовні – пристойне життя парижанина. Всередині – мертва пустка, без мрій, бажань, спогадів, почуттів.
І може так протягнув би він іще років 20, якби в сусідню квартиру не в’їхала жінка, яку чоловік викинув зі свого – і з її власного – життя. Жінка, в якої не лишилося буквально нічого. Щоб по-сусідськи допомогти їй облаштуватися і поділитися меблями, мсьє Одинак відчиняє лавандову кімнату, випускає з неї спогади і неочікувано дізнається справжню причину, через яку кохана його покинула. Раптом весь романтично-печальний ореол безпідставно зневаженого коханця, який він вибудовував навколо себе, розвіюється вщент. А мсьє Одинак розуміє, яким же егоїстичним йолопом він був.
Наш герой розуміє, що прийшла пора змін, тому відв’язує свою літературну баржу і пливе на пошуки – ні, не кохання, а швидше прощення і здатності знову відчувати життя. Компанію йому, крім котів і книжок, складають молодий письменник Макс, на якого звалилася хвиля популярності і він не знає, що з нею робити, та майстер-на-всі-руки, мандрівник і геніальний кухар Кунео, який начебто шукає кохану – а насправді шукає своє місце в житті.
Вони пливтимуть ріками Франції, і по дорозі їм траплятимуться красиві міста і відчайдушні жінки. Вони читатимуть, спатимуть під зорями, танцюватимуть танго, будуть звіряти один одному таємниці, плакати, прощатися з минулим, знаходити своє майбутнє. Кожного з них чекає кохання і примирення (з собою, з життям, з втратами), але в кожного шлях до цього буде різним.
Рецепти кулінарні і книжні
Книга написана так легко і красиво, що її хочеться всю розтягнути на цитати. Попри видиму простоту, відчувається, що текст має приховані смислові пласти – скажімо, цю подорож водою можна трактувати як архетипний ритуал прощання-забуття, таку собі мандрівку Стіксом і Летою. Крім основного тексту-оповіді, що розвивається лінійно, є тут і флешбеки у формі щоденникових нотаток коханої мсьє Одинака. А наприкінці видання знаходимо додатки – рецепти найсмачніших прованських страв, які готував Кунео, і літературно-аптекарські приписи Жана Одинака про те, яку книжку при якій душевній «хворобі» (до них відноситься, наприклад, песимізм чи кохання) варто «вживати».
Варто зазначити, що хоча роман в оригіналі було опубліковано німецькою, переклад здійснювався з англійського видання. Не знаю, з чим це пов’язано (можливо, тому що саме англомовне видання стало бестселером “New York Times”, але переклад, як на мене, чудовий і дуже органічний.
Книга, з якою не хочеться прощатися
Є книжки, які не хочеться дочитувати не тому, що вони погані, а якраз навпаки. «Маленька паризька книгарня» – саме такий випадок. Вона настільки атмосферна, в ній так затишно, що з кожною перегорнутою сторінкою ти прагнеш все більше відтягнути момент, коли дочитаєш до кінця. Париж, Прованс, маленькі французькі містечка, їхні кольори, запахи, смаки, їхніх мешканців авторка змальовує настільки живо, їм віриш і ними захоплюєшся.
Тим, хто «хворіє» на бібліофілію і страх змін
Як і найкращі видання з колекції Жана Одинака, цю книгу цілком можна призначати як ліки від осінньої меланхолії і втоми буденністю. Її варто читати людям, закоханим у книжки, у Париж і у французьку провінцію. Також вона буде помічна тим, хто загруз у своїх буднях і розуміє, що пора міняти життя, але не може на це наважитися.
Пряма мова
«Книги захищають від дурощів. Від непотрібних сподівань. І від непотрібних чоловіків. Книги обеззброюють вас любов’ю, силою чи знаннями. Це любов із глибини душі».
«Коли мільярди років тому зірки вибухнули, залізо й срібло, золото й вуглець дощем посипалися вниз. І залізо того зоряного пилу тепер у нас – у наших мітохондріях. Матері передають зірки і своє залізо своїм дітям. Хто знає, Жане,може, ми з тобою створені з пилу однієї й тієї самої зірки. Можливо, ми впізнали одне одного за її світлом. Ми шукали одне одного. Ми – шукачі зірок».
Схожі книги
«Їсти, молитись, кохати» Елізабет Гілберт, «Тріумфальна арка» Еріх Марія Ремарк, «Рік в Провансі» Пітер Мейл.
Віталіна Макарик
22 thoughts on “Мандрівка у плавучій книгарні з мсьє Одинаком”