Як живуть малі видавці у Великій Британії vs Україні: Розповідає Катерина Носко, IST Publishing

Нещодавно Катерина Носко, співзасновниця IST Publishing повернулась з програми International Publishing Fellowship, яке організував British Council. Програма збирає видавців з України, Грузії, Туреччини та Великої Британії. Ми розпитали в неї, чим схожі та відмінні британські й українські малі видавництва та чим відрізняється книжкова індустрія загалом.

Програма реалізовувалась у Лондоні, але деякі учасники могли поїхати в інші міста до своїх британських «партнерів». «Партнери» — це представники британських видавництв, з яким вас поєднували на час програми через схожість. Наприклад, Катерину поєднали з представницею видавництва No Alibis Press з Белфасту. Видавництво виросло з книжкового магазину, який існує з 1997 року. За декілька років вони видали 4 книги. Катерину поєднали No Alibis Press серед іншого через те, що в IST Publishing теж є свій книжковий інді-магазин у галереї The Naked Room.

Про аудиторію та дистрибуцію

У Великій Британії існує величезна кількість незалежних та малих видавництв, кожен з яких має свою чітко сформовану аудиторію. Читачі обізнані з тим, як функціонує такий тип видавництв та охоче їх підтримують, наприклад, оформлюючи підписки на книжки на рік вперед. В Україні є приклад книжкового краудфандингу Komubook, але зазвичай читачі підтримують видавництва «напряму» — купуючи книжки.

У Великій Британії дуже розвинена культура відвідування книгарень. Попри те, що існують такі сервіси як Amazon, британці все ж відвідують книжкові для покупки книг, а ледь не кожна книгарня особлива, і постійно змінює оформлення вітрин. Також дуже популярними є книжкові презентації, які теж часто відбуваються саме у книгарнях. На презентації малі видавництва можуть продати близько 60 книжок, тоді як у нас в IST продаються близько десятка.

Попри те, що малі видавництва у Великій Британії у середньому видають 10–12 книжок на рік, вони мають величезну базу дистрибуторів, що розповсюджують їх книжки як через великі мережі, так і в незалежні книжкові магазини. Тоді як в Україні ми відчуваємо прогалину у дистрибуції та майже повну відсутність інді-книгарень. Тому, внутрішній обіг (прибуток від продажу книг — прим. авт.) дозволяє малим видавництвам у Британії планувати наступну книгу, покривати зарплати та гонорари тощо. Ми, на жаль, для того аби видати наступну книгу, маємо завжди шукати зовнішні ресурси — гранти, спонсорів тощо.

Про штат та фрілансерів

Британські малі видавництва, так само як і в Україні, не мають великого штату працівників. Зазвичай — це 2 чи 3 людини. А інші працюють на фрілансі або на пів ставки.

Редакційна компанія в IST Publishing, яка постійно працює та приймає стратегічні рішення, складається з трьох людей — я, Анастасія Леонова та Борис Філоненко. При цьому, кожен з нас паралельно займається своїми проєктами: кураторством, викладанням тощо. Також ще одна людина постійно працює в нашому книжковому корнері та ще три людини на парт-тайм — PR-менеджерка, менеджерка з продажів та редакторка англомовних текстів. На кожен проєкт ми, як і британські видавці, шукаємо нових дизайнерів, перекладачів, коректорів.

В Британії ми познайомились з дуже крутим видавництвом Fitzcaaraldo. Його засновник, француз Жак Тестар, тривалий час не міг найняти людей в штат, тому працював сам. Найняв співробітника тільки тоді, як почав продавати авторські права на переклад у США. В засновника є тонке професійне відчуття літератури: він видав Світлану Алексієвич, а також Ольгу Токарчук, ще до того, як вони стали Нобелівськими лауреатками. У них дуже багато перекладачів-фрілансерів — перекладають з арабської, французької, іспанської та інших мов.

Мені пощастило потрапити в Penguin Books — це сім поверхів з різними відділами від IT до sales у центрі Лондона. Все нагадує фабрику з виробництва книжок: сидить 100 людей перед екранами, а на екранах 100 різних обкладинок.

Про маркетинг

Очевидно, у різного типу видавництв є маркетингові стратегії, які стосуються не тільки взаємодії зі ЗМІ або соціальних мереж. Наприклад, британське видавництво Grantа. Вони видають близько 35 книг на рік та розповіли, як продали книжку японської письменниці Саяки Мурати накладом у більш ніж 100 тисяч примірників за кілька років. Видавництво зробило яскраву тактильну обкладинку, пропрацювало серію постерів, брендованих полиць у книгарнях та вітринах. Також вони розіслали подарункові бокси блогерам з різними суто японськими дрібничками. Так змістова частина книги (про життя супермаркету) збіглося з візуальною складовою проєкту, що і допомогло стати книжці популярною. Часто обкладинки — це одна з найбільш витратних речей у продакшені. Тому що обкладинка має виділятись серед інших, чітко передавати меседж усього видання і візуально слідувати стилю видавництва. За рік видавництво Granta вирішило надрукувати цю саму книгу, тільки в меншому форматі та іншими обкладинками. Вони довго вагались, який обрати колір на тло: блакитний, жовтий чи рожевий, тому вирішили зробити три версії та надрукували їх.Таким чином, собівартість зменшилась, популярність лишилась, і видавець зробив її більш доступною для всіх охочих.

Також у Великій Британії популярним інструментом для маркетингу є зовнішня реклама — сітілайти, реклама в транспорті та метро — з новими книгами різних видавництв. Складно уявити таке в Україні. Але подібна реклама одразу привертає увагу та однозначно популяризує читання.

Про премії

Важливим моментом для розвитку видавництв у Великій Британії є партнерські проєкти з благодійними фондами, а також різного роду премії, які можуть здобути автори та перекладачі. Досить часто видавці готують свої книжки не до фестивалю (як в Україні #підарсенал), а саме до премій.

Взагалі, у Великій Британії відчувається підтримка молодих письменників. Це виражається в інфраструктурі, Наприклад, є спеціальні простори, що нагадують бібліотеки з партами. Туди приходять письменники, наче в офіс, і пишуть тексти.

Ми в IST Publishing зацікавлені в тому, аби українські автори були перекладені іноземною мовою. Особливо, якщо це стосується сучасного нон-фікшну у полі мистецтва та культури, але і художня література мені цікава. Тому, у мене з’явилась ідея організувати подібну премію для молодих українських авторів, щоб відкрити певні можливості для співпраці з іноземними видавництвами.

Ще одна ідея, яка з’явилась під час програми — організувати sales-конференцію для книжкових дистриб’юторів та українських видавців. У Британії на таку конференцію з’їжджаються дистриб’ютори з усієї країни, а видавці презентують свої новинки або майбутні проєкти. В Україні дуже не вистачає саме такого формату комунікації з книгарнями та онлайн-магазинами.