Про що може йтися у книжці із «солоденькою» назвою, на палітурці якої зображена готична дівчинка у стилі Венсдей Аддамс? Я чекала на варіацію «Сімейки Аддамсів», щедро приправлену чорним гумором і скроплену кров’ю невинних. Похмурого вікторіанського антуражу тут виявилося удосталь. Дівчинка теж не розчарувала – в міру дивна, в міру похмура і дуже розумна. Але замість фонтанів крові ми заплутаний клубок історій з минулого, шкільних секретів, маніпуляцій і фіґлярства, який нам разом із головною героїнею довелося розплутувати.
Як телевізійник на пенсії створив химерний світ Букшоу
Містер Алан Бредлі з Торонто багато років працював на канадських радіо- та телевізійних станціях, на дозвіллі – писав оповідання для дітей, вів курси сценарної майстерності і досліджував листи Шерлока Холмса, на основі яких вибудував припущення, що знаменитий детектив був жінкою. А от коли містер Бредлі вийшов на пенсію, то міцніше взявся за перо. «Солоденьке на денці пирога» – це роман, який став успішним дебютом письменника.
Фото: Northumberland News / Алан Бредлі
За книгу, яка знайомить нас із химерним маєтком Букшоу та його мешканцями, автор отримав премію «Кинджал Дебютанта» від Британської асоціації письменників-криміналістів. «Солоденьке на денці пирога» відкрило серію детективів, де головною героїнею стає наймолодша донька власника маєтку Флавія де Люс.
Пошук істини між хімічних колб і рідкісних марок
Знайомтеся, це – Флавія де Люс. У свої 11 вона – повелителька хімічної лабораторії, знавець давніх трактатів і таємничих отрут. Таке хобі юної леді виглядає химерно, але в цьому немає нічого дивного – сімейка у неї ой яка дивна. Мама Герієт багато років тому подалася в подорож і зникла. Тато цілими днями порпається у своїй колекції марок. Старші сестри мають свої захоплення – одна днями на роялі грає, інша «ковтає» готичні романи. А ще в них є спільний інтерес – знущатися з малої Флавії. Аби не вмерти від нудьги (або від рук сестричок,ага), дівчинка розважається, як може – то ціаністий калій зварить, то з рослин отруту синтезує, то додасть тої отрути в сестрину помаду і з прискіпливістю науковця спостерігатиме, коли ж та подіє.
Але незабаром пригоди починають сипатися на Флавію, як справжні подарунки долі. То мертвий бекас з дивною маркою у дзьобі на порозі садиби, то умираючий незнайомець на грядці з огірками. Смерть зблизька чарує і бентежить Флавію, а події, які відбуваються згодом, спонукають самій взятися за розслідування. Тому вона намотає десятки кілометрів велосипедом, буде нишпорити у готелі і в архіві порохнявих газет, побуває біля старої могили і в будинку для літніх людей, розплутає студентські таємниці, вивалить із батькової шафи кілька скелетів (не буквально:). Ще там буде кілька викрадень, кілька неприємних розмов з поліцією і кілька важливих відкриттів. А головне – інтрига: хто першим розкриє злочин, місцевий інспектор чи маленька отруйниця? І чи всі до кінця історії залишаться живими?
Прогулянка крізь вікторіанські портьєри
Саме так я б назвала процес читання цього тексту. Бо він якийсь такий страшенно вікторіанський – переповнений пишномовними зворотами, неповороткими реченнями. Іти крізь нього – цікаво, але нелегко: так, ніби щоразу доводиться відхиляти важезні портьєри. На жаль, не знаю напевне, – чи це авторський стиль такий, чи це примхи перекладача, але український переклад дуже багатий, розцяцькований рідковживаними словечками і фразеологізмами. І якщо старомодна пишномовність – фішка Алана Бредлі, то перекладачу вдалося перфектно з нею впоратися.
Погана дівчинка і добрі справи
«Солоденьке на денці пирога» має, як на мене, кілька беззаперечних переваг. По-перше, атмосферність – о, справді, в уяві легко малюється цей напівпорожній, напівзанедбаний величезний будинок, в якому гуляють протяги і химери минулого, в якому так мало мешканців, що вони можуть днями не бачитися, в якому спогади надійно консервуються, а речі поступово розпадаються. По-друге, це погане, гостроязике, неслухняне, недолюблене дівчисько, яке чаклує над отрутами, ріже правду просто в очі, обманює поліцію – і при цьому встигає зробити купу добрих справ. І, по-третє, справді цікава інтрига, усі ці загадки і таємниці, які вигулькують з-за кожного нового повороту сюжету, і які так цікаво розгадувати.
Єдине, що мене весь час мучило питання – то що ж насправді сталося з Гаррієт, мамою Флавії і її сестер? Можливо, в наступних книгах серії автор розкриває цю таємницю? Тож чекаємо на нові переклади:)
Для любителів хімії і детективів
Юним хімікам буде приємно зустріти на сторінках роману споріднену душу, а любителі детективів залюбки позмагаються із нею у тому, хто першим знайде вбивцю. А ще ця книга буде цікава тим, хто любить готичну і вікторіанську атмосферу, а також колекціонує історії про дивних дівчаток.
Пряма мова
«Я показала рукою на вишикувані вздовж стіни слоїки з хімікаліями:
– Урешті-решті, мені багато відомо про отрути. Мене можна вважати дуже небезпечною особою».
«Інспектор Г’ювітт зайшовся сміхом.
– Часом, міс де Люс, – вирік він, – ви заслуговуєте на медаль. І часом ви заслуговуєте на те, щоб вас замкнули в кімнаті на хлібові й воді»
Віталіна Макарик
15 thoughts on “Маленька отруйниця виходить на слід”