Даша Малахова: «Вірю в те, що варто почати проживати кожен день — повільно і з насолодою»

Даша Малахова — акторка, теле- і радіоведуча; засновниця проєкту Kartata Potata та загальноосвітньої школи Claris Verbis. У видавництві Yakaboo Publishing нещодавно вийшла нова кулінарна книга Даші «Моя кухня» — з рецептами, які і справді «свої»: знайомі, душевні, прості. Цими стравами можна нагодувати близьких і рідних, розрадити себе після важкого дня; можна почати правильно харчуватися або відсвяткувати прекрасні моменти життя.

Ми поговорили з Дашею про її книгу та про роль літератури для неї в цілому. 

Яка ідея з’явилася раніше — зробити мультимедійний проєкт «Моя кухня» чи написати книгу?

Так вийшло, що книга сама народилася. Була ідея створити книгу, таку просту та зрозумілу, але вже потім, під час карантину, стало зрозуміло: окрім книги як офлайнового проєкту на часі зробити ще й онлайн-проєкт для того, щоб бути ближче до читачів.

На початку книги ви подаєте розділ з основами: що варто знати про крупи, молочні продукти, м’ясо. Цей вступ натякає на окрему філософію приготування їжі. Що хотілося з його допомогою передати?

Я дуже вірю в філософію Slow Food, про те що варто припинити спроби встигнути все на світі й почати проживати кожен день — повільно і з насолодою. Про повільну їжу, про природу, про те, що всі складові їжі створила природа — і від цього вони прекрасні. На меті в мене завжди стоїть не зіпсувати природу, тобто ті продукти, що вона нам подарувала. Але ми дуже часто в нашому повсякденному житті забуваємо, що є речі не рукотворні, а створені природою. Тобто не хліб, а крупа, не суп-пюре, а просто овочі. Мені подобається філософія, в якій є мінімум втручання людини в природу на тарілці. 

Як довго збирали всі рецепти, що увійшли до книги?

20 років. Ні, більше! З восьми років я збираю рецепти. Деякі потрапили до цієї книги, деякі потраплять в інші. Для мене це постійний процес. Моє щоденне життя накопичує рецепти та ідеї і десь вони проявляються, десь зникають — буває дуже по різному. Але спеціально під книгу я нічого не накопичувала – це просто частина моєї філософії життя, деякі рецепти з якої потрапили у книгу.

Не в кожній кулінарній книжці зараз знайдеш рецепти не лише самих страв, а й алкогольних напоїв, тим паче домашнього бродіння. Як зацікавилися темою домашнього алкоголю? Як досліджували?

Якщо ми говоримо про яблучне вино, то це рецепт мого дідуся. Ми родом з Радянського союзу, з того часу, коли найкращий алкоголь був домашній, найякісніший та найсмачніший. Я була тоді ще маленька, тому рецепт і не мій, а дідусевий.

В принципі думаю, що алкоголь грає величезну роль в житті сучасних людей. Головне, щоб це був гурманський підхід, де ми не напиваємось, а куштуємо; де відповідально ставимося до вживання алкоголю, бо проблема створюється саме тоді, коли починають напиватися. В книзі це, можливо, і не відчутно, а от в наших онлайн-курсах «Моя кухня» я дуже часто і багато говорю про те, що перед тим, як почати готувати, варто випити келих вина і налаштуватися, розслабитися. Це така точка відліку, коли ти ще мить тому був робочий і активний, а потім видихнув — та починаєш вже цей вечірній ритуал. І тут як вино, так і інші напої будуть дуже доречні.

У книзі є розділ «Друзі на кухні» про те, як не стояти самому за плитою, а перетворити приготування їжі на спільне свято. А як ви влаштовуєте такі кулінарні вечори з друзями? Часто готуєте всі разом? Які саме страви?

Мабуть, я всі свої вечори з друзями вже вичерпала колись, оскільки їх було надто багато і, в принципі, цей досвід я описала в книзі (наразі ми, на жаль, не так часто бачимося з друзями у зв’язку з пандемією). Такі зустрічі — це філософія; це не зовсім про ситуацію, коли приходять друзі, а в принципі про історію, в якій кожен — хто б в мене вдома не був — стає залученим мною до спільного існування на кухні. Тобто мені подобається, що в моєму житті немає такого, що хтось сидить за столом, а хтось бігає і підносить. Мені взагалі такий підхід не близький. Тому для мене зустічі — це спілкування людей поряд з їжею. Такими людьми можуть бути друзі, колеги або сусіди — немає значення. Головне: разом все готувати і разом потім сідати за стіл та спілкуватися. Так ти проводиш більше часу з близькими чи цікавими тобі людьми.

Ваша книга надихає на кулінарні витвори. А які книжки про їжу та кулінарію надихають вас?

Їх дуже багато! Я колекціоную кулінарні книжки, але насправді вони мене  надихають не стільки на рецепти та нові страви, скільки на створення власних книг. Я на них дивлюся радше як на паперово-фотографічний носій. А щодо рецептів… Тут життя мене надихає! Продукти, ходіння по базарах, супермаркетах, сидіння в ресторанах. Бо завжди щось бачиш та починаєш вигадувати, що з цього можна зробити, як можна вдосконалити, що можна приготувати з якогось овоча, фрукта, який побачив.

Яку найголовнішу ідею про приготування їжі мають засвоїти ваші учні: ті, хто відвідують курси, та ті, хто читають книгу?

Не поспішайте ускладнювати.

Які літні кулінарні відкриття для себе відзначили? А книжкові — кого встигли прочитати за карантин?

Під час карантину я абсолютно нічого не читала і це був для мене свідомий вибір, оскільки в мене був останній етап підготування книги і я намагалася тримати себе в інформаційному вакуумі, щоб якось прозоріше бачити ситуацію. Бо коли я читаю, я знаходжу нові ідеї та мені хочеться знову і знову переробляти все, що я вже зробила.

Хоча читаю і літературу, яка не пов’язана з кулінарією. Наприклад, зараз дочитую книжку, яка називається The School of Life, автор Ален де Боттон, сучасний філософ — гарна книжка.

Якщо казати про кулінарні відкриття, то для мене це — природа. Оскільки під час карантину ми з сім’єю жили на дачі, я дуже сильно уповільнилась, дуже сильно занурилась у спілкування з природою. Щавель збираємо у нас на берегу річки, грибочки я весь час помічаю… Наприклад, зранку виходжу надвір, смикаю п’ять-шість грибочків і мені на день вистачає. А ще в нас є мідії річкові, риба, яку можна самостійно ловити на річці. Мабуть, коли ти в місті, ти обмежений часом, бо маєш вдень йти на роботу і весь час біжиш кудись, не звертаючи увагу на природу, що просто навкруги і скрізь. А під час пандемії природа легко та логічно сама увійшла в наш денний графік. Кожного ранку я спеціально ходжу до річки подивитись, чи відріс той щавель, який я пару днів тому насмикала. Ну і я зробила собі маленький городик, тепличку, та маю змогу спостерігати, як росте те, що я сама посадила — мені це дуже подобається. Тож познайомилася ближче з природою та власною філософією.

Свої нові книжки в пості на фейсбуці ви називаєте дітьми, яких відразу хочеться роздивитися і від яких не хочеться відходити. До теми дітей — що читаєте своїм синам?

В нас дуже різні смаки. Матяшу чотирнадцять і він вже вподобав читати книжки, які стоять на моїх поличках. Взагалі вважаю, що коли батьки хочуть, щоб їх діти читали, але не мають вдома книжок, не мають бібліотечки і діти не бачать їх з книжками — це буде дуже складно. І оскільки телефон зараз дуже часто виконує роль книжки, діти не бачать ти «втикаєш» в телефон чи читаєш книжку. Тому дуже важливо мати паперову книгу. Бо скільки б разів ти не казав дитині, що не сидиш зараз в соцмережах, а справді читаєш, їй це не очевидно і, на жаль, це так не працює. Тому в мене дома завжди багато книжок, і я завжди читаю три-чотири паралельно — діти часто бачать мене з книжкою. 

А ще я дуже часто звертаюся до книжок за інформацією. Ніж шукати в гуглі, я краще візьму енциклопедію: ця процедура, розуміння, що книжка має прикладну роль в моєму житті, дуже важлива для дитини. Тому Матяш часто підходить до мене, цікавиться, що я читаю. А ще у нас у школі дуже гарно вибудовуються списки для читання — я і сама іноді з задоволенням ними користуюсь.

А щодо Олівера — на Різдво ми їздили в Англію в «Гаррі Поттер–тур», тому після повернення ці книги заграли для нас новими фарбами і, звичайно, діти їх перечитували і цитували. Також Олівер зараз захопився релігійним спрямуванням. В свої вісім років він замовив собі на день народження «Богослов» та «Молитвеник», вибрав зараз собі їх для ознайомлення. Ми йому в цьому не заважаємо і сподіваємось, що він дуже скоро зануриться в науку, і тоді тема релігії трошки відпаде сама собою.

Чи довіряєте книжкам про виховання? Яким саме?

Довіряю не книжкам, а скоріш авторам цих книжок, бо книжка — це все жтаки просто носій. Дуже щаслива, що в моєму житті є Світлана Ройз, яка є і моїм вчителем. Її книжка «Практическое ребенковедение» — одна з найкращих, та й книжка «Где живет ангел?» теж просто неймовірна. Таким книжкам я дуже довіряю, як і блогам тих людей, які пишуть гарні книжки. Бо дуже часто тобі потрібна якась вижимка, прочитати всі книжки про дитячу психологію — це складно. Це мені часто нагадує гру «Замок Іф», де потрібно було бігати та шукати ключик, щоб в кінці відкрити потрібні двері. Тому довіряй книгам, та більше — авторам книг.

І наостанок: розкажіть про творчі плани. Чи є вже заготовки для нових проєктів, можливо навіть нових книг?

Заготовки завжди є, бо я людина дуже творча, ідейна, і якщо ще півгодини тому не було проєкту — ось він вже є. Для мене завжди головне бути на часі, бо дуже часто проєкти, які я вигадую, з часом втрачають актуальність, тобто настільки випереджають потреби людей, що зараз можуть бути просто не актуальними для українців. Наприклад, дитяча психологія чи дитяча кулінарія. Я цим займалась вже п’ятнадцять років тому і мені здавалося, що вже пізно, що ми вже мали б це робити, а люди тільки через певний час до такого дійшли. Все так відбувається повільно і має сформуватися потреба. Щоб батьки звернули увагу на власних дітей, ці діти мають дуже яскраво показати батькам, що вони потребують, щоб ними займалися. Завжди ми повинні дійти до якоїсь критичної точки для таких зрушень. А мені подобається не доводити до критичних точок, а починати помічати речі, які існують.

Багато є планів. Хочеться дуже зробити антидієтичну книгу. Таку, де б дієта перестала бути чимось таким, від чого або худнеш, або сушишся, бо саме слово «дієта» дуже цікаве — це спосіб життя. Є лікувальна дієта, є спортивна дієта, але для всіх людей дієта — це обмеження. Хотілося б цей міф розвіяти і показати, що жінка може важити шістдесят кілограмів і це нормально. Що вона не має бути стрункою, худою, з тонкими ногами, бо рід має продовжуватися, бо ідеальність у всіх різна. Тому, все ж таки, у книжці «Моя кухня» ми торкаємось теми свідомої природності, тож у наступній книжці мені б хотілося цю тему ще більше розвинути. Розповісти, що важливо залишатися собою — і, можливо, це й буде саме твій шлях до щастя.

Залишити відповідь