Макс Гах: «В оповіданнях не варто дозволяти собі зайвого»

Фото з архіву Макса Гаха

Нещодавно вийшла друком збірка оповідань Макса Гаха «Прогулюючись пустелею». Автор вже відомий романом «П’ятий парк» і низкою оповідань-переможців літературних конкурсів, але якщо вірити рецензії на книгу, «цього разу являє геть нетипову для нашого літературного ландшафту збірку короткої прози». Тож ми вирішили поговорити з самим автором про збірку і творчість загалом.

Цього літа ви презентували свою другу книгу, збірку оповідань «Прогулюючись пустелею». Про що вона?

Якщо говорити про сюжети окремих оповідань, то це достатньо різні історії в сенсі часу та місця дії, структури, персонажів. Проте всі ці історії об’єднані загальним настроєм кризового моменту, моменту переходу в іншу якість, необхідності зміни, а також жалю за втраченим. Крім того, для цих сюжетів характерною є, скажімо так, умовність законів фізики і логіки. Особисто я інтерпретую їх як історії, що розгортаються у психічному світі персонажів, проте ця інтерпретація не є обов’язковою і єдино вірною; кожен читач може пропонувати свою власну.

Чому саме така назва – «Прогулюючись пустелею»?

Ця назва якийсь час циркулювала десь паралельно в моїй голові, поєднуючи в собі відчуття легковажності і небезпеки. Все-таки пустеля – не найкраще місце для прогулянок. На певному етапі роботи над збіркою я зрозумів, що це словосполучення дуже вдало описує її настрій, її атмосферу, де багато що є далеко не таким безпечним і безневинним, яким здається.

Скільки часу працювали над збіркою?

Збірка не писалася згідно з якимось чітким планом. Просто час від часу з’являлися окремі історії, у яких я став помічати щось спільне і поступово прийшов до ідеї їх об’єднання. Перше з цих оповідань було написане ще у 2015 році, коли я закінчував свою попередню книжку, роман «П’ятий парк». Останнє минулої осені.

Над чим вам легше працювати, романом чи оповіданнями?

Мені здається, моєму способу мислення і світовідчуттю все-таки більше підходять оповідання. Оповідання – це така форма, де все повинно бути функціональним, де не варто собі дозволяти зайвого. У романах же, навпаки, часто значний відсоток об’єму становить «наповнювач». Хоча, звичайно, все залежить від конкретної ідеї. Кожна ідея вимагає свого способу втілення.

Яким ви бачите свого читача?

Будь-хто, хто ще не встиг безнадійно застрягнути в матриці повсякденності у всіх її проявах, включно з однотипною жанровою літературою, – це мій потенційний читач.

Щодо ваших творів можна сказати, що кожен герой — це певною мірою відображення автора?

Я розділяю думку про те, що все, що людина пише, вона пише про себе. З іншого боку, наш внутрішній світ складається не лише із власне нас, він вміщає у себе дуже багато всього, утворюючи таку собі віртуальну реальність, яка для кожного унікальна і яка якраз і знаходить своє відображення у творчості. 

Як ставитеся до критики?

В цілому спокійно. Іноді буває, звичайно, і неприємно, але від цього нікуди не подінешся.

Чи відслідковуєте відгуки, рецензії на ваші книги? Чи важлива для вас думка читача?

Спеціально не відслідковую, але час від часу отримую сповіщення про відгуки на Facebook або Goodreads. Це завжди приємно, оскільки розумієш, що людина витратила свій час на книжку, а час – дуже цінний ресурс, особливо зараз, коли пропозиція контенту дуже широка, а інформаційні потоки надзвичайно інтенсивні. До того ж буває, що читацькі відгуки відкривають зовсім новий погляд на книжку, на певні цікаві нюанси, які були непомітними мені самому і про які я сам ніколи не замислювався.

Кому першому довіряєте читати рукописи?

Дружині, рідним, друзям. Це зазвичай відбувається вже на тому етапі, коли рукопис практично завершений.

Якою має бути книжка, щоб вважатися хорошою?

Це питання суб’єктивного смаку. Особисто для мене хороша книжка – це цікава книжка, що, знову ж таки, дуже суб’єктивно.

Чи збираєте власну бібліотеку? Яка книга в ній найцінніша?

Цілеспрямованим збиранням бібліотеки не займаюся; купую книжки періодами, коли встигає назбиратися якийсь невеликий перелік того, що мені б хотілося прочитати. Багато читаю в електронному вигляді.

Я не дуже розумію такі речі, як щось одне найкраще чи найцінніше. Як на мене, є книжки для різних потреб, різного настрою, віку, життєвих ситуацій. 

Як маловідомому автору знайти «свого» видавця?

По-перше, варто вивчити ринок, щоб принаймні приблизно розуміти, хто що видає і кого б міг зацікавити саме ваш рукопис. Брати участь у конкурсах, фестивалях, надсилати твори видавцям, знайомитися з людьми, дотичними до так званого літературного процесу і книговидання. Загалом видати книжку – не така вже й велика проблема, значно більша проблема – написати таку книжку, яку варто було б видавати.

Над чим працюєте зараз?

Над романом у жанрі альтернативної історії.

Якщо уявити, що ви можете запросити на каву будь-якого письменника, незалежно від країни й часу в які він жив, хто б склав вам компанію і чому?

Зважаючи на величезну кількість країн і чотири тисячі років історії писемності, це дуже складне питання. Перше, що спадає на думку, це запросити Мішеля Турньє і спитати, хто замість нього писав останній розділ «Вільшаного короля», бо, судячи з усього, це робив не він. Хоча, думаю, це була б доволі нудна розмова… До того ж, я не знаю французької.

(Visited 97 times, 1 visits today)