Читання до Дня матері: Добірка книг з літературними мамами

Мами бувають різні, у тому числі і в літературі. Та їхню роль в житті кожного з нас важко переоцінити: настільки значуща і визначальна для нашого психологічного стану й розвитку їх постать. Тож поговоримо сьогодні трохи про мам літературних. У нас уже була добірка книг про складні стосунки з матір’ю, однак сьогодні зосередимося на більш позитивних і розмаїтих образах; і на таких книгах, які мамам приємно було б отримати в подарунок.

Мати чотирьох дівчат, Мармі Марч, — справжній приклад для наслідування. Вона вчить їх тому, що іншим може бути гірше, аніж їм, тож варто допомагати нужденним і не нарікати на долю. Дівчата обожнюють Мармі — і подейкують, що такий ніжний образ письменниця списала з власної матері. Ця героїня в процесі книги розкриває нам, що колись теж була такою ж бешкетницею, як і одна з її доньок, Джо, однак навчилася контролювати себе і перетворювати свою цікавість в кмітливість, винахідливість і завзятість. 

У Бернадетт не все лагодиться в житті: вона має хорошу сім’ю, однак прагне більшого, сумуючи за своїм досить видатним минулим у ролі інноваційного архітектора. Донька Бернадетт Бі прохає в батьків дещо дивний подарунок, поїздку в Антарктиду, і коли підготовка в самому розпалі, мати дівчинки раптом зникає — а секрети її минулого і теперішнього один за одним спливають на поверхню.

Скажемо відразу, що ця ексцентрична мама не полишає амбіцій, і книжка в цілому несе позитивний посил для всіх, хто вважає себе “неідеальними батьками”.

У цій книзі не найбільш “типові” матусі, однак точно не менш люблячі. Узяти тільки героїню Сіпсі, в якої не було своїх дітей, але яка виняньчила прийомних і готова була заради них на все. Саме Сіпсі найсмачніше смажила зелені помідори, звідки фактично й пішла назва книги. Є ще одна незвична сім’я — з Рут та Іджі, які виховують сина Рут від жорстокого чоловіка-тирана. Словом, мам різного штибу у книжці — хоч відбавляй. 

Що якби увесь ваш світ становив лише кімнату, а всі, кого ви змалечку би знали, — це ваша мама, яка би розповідала вам про те, як там, ззовні… У Джека саме така ситуація, адже він народився і виріс фактично у полоні в маніяка, і лише мама, яку викрали ще підлітком, змогла створити для нього адекватні умови для життя у цьому пеклі: вона розвиває його розумові здібності, займається з ним зарядкою, слідкує за харчуванням. Та одного дня мама придумує план втечі і просить Джека про незвичні і незрозумілі речі.

Історія частково заснована на реальних подіях: авторка книги якось зацікавилася справою Фріцля, в якій жінку 24 роки насильник тримав у заручниках у підвалі, де також народилися і виросли троє її дітей.

Мумі-мама є справжнім втіленням турботи; вона виховує дітлахів (та й інших членів сім’ї) непомітно для них самих. Наприклад, вона ніколи не сварить за помилки, пояснює, як вийти зі скрутної ситуації, а ще — завжди має напоготові сумку з корисними і потрібними речами, як наприклад ліки чи теплі шкарпетки.

Про пригоди сім’ї милих створінь мумі-тролів написано чимало, і Мумі-мама в цих книжках завжди є острівцем спокою і надійною опорою. 

У цій книжці ми знаходимо суперечливий, проте не позбавлений любові образ матері. Героїні Кеті доводиться працювати за двох і заміняти дітям батька, який схильний до алкоголізму. Кеті робить все, щоб бідне положення їхньої сім’ї не було настільки помітним дітям, проте робить неправильні прорахунки щодо їхнього майбутнього, все ж визначивши з-поміж них свого улюбленця, якому вирішує більше допомагати в навчанні.

Відразу скажемо, що в однойменній до назви збірки повісті «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» йдеться радше про заплутані стосунки між матір’ю і донькою. Мати Ольга не пояснює Уляні свої травми і переживання, що виливається в непорозуміння і сварки. Події відбуваються на тлі війни, і сама повість — це радше трагедія, як загальнолюдська, так і кожної конкретної людини. Книжка натякає, що Ольга — не погана матір, проте вона сама віддаляє доньку від себе, не говорячи з нею про важливе.

Легка художня історія про те, як дівчині-підлітку вдається потроху порозумітися з мамою. Тактика цієї книжкової матері спочатку була не з найкращих: постійні повчання і відсутність з донькою комунікації на одному рівні. Однак потім в книзі ми помічаємо прогрес у її ставленні до дівчинки: «Просто розмовляй зі мною. Про свої переживання, проблеми, мрії, турботи. Якщо я не буду знати, як допомогти, переживатиму. Ти тільки не віддаляйся, я люблю тебе, донечко». Стає краще, і донька усвідомлює: в мами теж бувають проблеми, негаразди і свій варіант “перехідного віку”.

Залишити відповідь