Чи накриває хвилею в «Країні припливів»? Рецензія на книгу Мітча Калліна

Обрати книгу онлайн, відшукати її в книгарні, придбати, розглянути обкладинку у транспорті, їдучи додому, виділити місце на полиці, серед інших книжок, розфасувати її на порції, аби вистачило на довше, щоб вберегти себе від літературного передозування. І справді, виглядає як добуток дози наркоманом – здзвонитись з баригою, забрати згорток на ничці, залишивши там стосик, розфасувати на порції, вжити все одразу, шкодувати, що більше не лишилось, ламатись. З книгою «Країна Припливів», американського письменника Мітча Калліна, у мене все відбулося саме так.

Про знайомство з автором та чи є перспектива у цій дружбі?

З Мітчем Калліном моє читацьке знайомство трапилось саме з книги «Країна припливів».

Далі я поліз в мережу і прочитав анотацію до екранізації книжки режисера Террі Гілліама. Історія, яка здалась мені просоченою сюрреалістичними настроями романів («бротіганів») Річарда Бротігана, одразу закохала мене в себе, я шукав саме такий «бітницький» стиль, ще з часів прочитання «В кавуновому цукрі», і, нарешті, знайшов.

Безсумнівно Калліна я буду читати далі, з запланованого – «Бджоли містера Голмса», думаю, цікаво дізнатись, чим займався знаменитий детектив на пенсії.

Що ж під обкладинкою

Чомусь всі відгуки на цю книгу про одне й те саме, як одинадцятилітня Желіза-Роуз вміє вправно готувати дозу для своїх батьків-наркоманів. Від цього може скластись неправильне перше враження про сюжет історії, де знанням маленької дівчинки стосовно героїнової рецептури виділено аж абзац. «Країна припливів» про глибше, далекодонніше.

Пам’ятаєте, як в дитинстві ми гралися самі з собою і, більш того, нам було цікаво, бо компанію складала дитяча фантазія, яка своєю могутністю оживляла іграшки. Звичайна палиця могла запросто бути космічним бластером, а солдатики з ляльками спілкувались між собою нашими дитячими голосами.

Для Желізи-Роуз її дитяча уява являється всім. Вона приречена розмовляти з головами своїх ляльок, бо їх оживити простіше, ніж батька, у вічному героїновому тріпі, або матір, яка навіки перетворилась в «болотяну людину», і з тих пір Желіза боїться її ще більше. Дівчинка настільки довго знаходиться сама з собою, що її дитяча уява починає просочуватись у реальний світ, деформуючи та підміняючи прості речі, яким варто було б залишатись невидозміненими.

Іноді страхи дівчинки абсурдні і, частіше за все, вона не справляється з ними, навіть не тікає, бо немає куди, вона лише тимчасово переховується від них. В свої одинадцять Желіза не готова сприймати світ реальним, її веселі безтурботні ігри, мандрівки околицями «торохкала» – тупотіння на місці. Найбільша трагедія в тому, що ця дівчинка може лишитись дитиною з кубиками решту свого життя.

Спосіб читання

Обожнюю український переклад, в тексті можна віднайти багато цікавих словечок, гарних і влучних, дотепних та кумедних. Рельєфність обкладинки, товщина паперу, абсолютно не зайві ілюстрації, кольори та шрифт – деталі книги, які доводять, що «Вавилонська бібліотека» – якісне видавництво.

«Країна припливів» – це скарб, вміщений у 150х205 мм паперу. Рекомендую читати книгу десь на лаві, у затишному сквері, бо головна героїня постійно вештається серед дерев, високої трави та чагарників, а якщо вам вдасться знайти місце поряд з залізною дорогою (хоча б дитячою), влаштовуйтесь там, потім зрозумієте чому.

Для кого книга

«Країна припливів» – це будівельний майданчик на початковій стадії, коли з землі стирчить арматура, зведено підвал, а над усім цим висить гак крану. Діти вбачать там купу розваг, а дорослі суцільну небезпеку. Так воно буде і з прочитанням – ті, хто відчуває себе безпечно серед будівельного хаосу, сприймуть історію по-своєму. Хто більш обережніший – інакше. Але всім буде цікаво. Книга близька до «Аліси в Країні Див», Льюїса Керрола, але дива у Мітча Калліна місцями моторошніші, завдяки своїй реалістичнішій природі.

Отже, чи накриває хвилею «Країна припливів»? З головою!

Цитата

«Виходячи з вітальні, я уявила себе Алісою, втомленою від падіння вниз, вниз і вниз у кролячу норму. Це був мій улюблений епізод з «Аліси в Країні Див».

(Visited 102 times, 1 visits today)
Роман Данилюк
Роман Данилюк
Я впевнений, чим більше буде гарних книг – тим менше людей залишаться незрозумілими. Одного разу читання мені стало замало і я почав писати серйозніше. До написання дебютної книги шукав свій підхід, прагнув, щоб читачеві легше було спіймати хвилю моєї мови. Допомогла освіта журналіста. Журналіст, як і письменник, теж пояснює людей. Випрацювавши стиль, учився користуватися ним на коротких новелах. Коли їх потроху почали публікувати, нарешті наважився написати щось масштабніше, так з’явилась перша повість – «Тютюновий бог». В альтернативній реальності я міг би бути капітаном вантажної баржі. Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100016811852648