У Yakaboo Publishing вийшла книжка доктора Мандіп Рай «Компас цінностей. Уроки 101 країни про цілі, лідерство і життя», яку вона написала після відвідування 150 країн. Мандіп визначила певну засадничу цінність кожної держави і створила незвичний путівник. Ми публікуємо уривок, де Мандіп аналізує досвід наших сусідів – Росії та Польщі.
Готуйтеся перевірити свою систему координат, адже цінність кожної країни проростає з найрізноманітніших джерел— історії її народу, географії краю, релігійної топографії, традицій, та, зрештою, демографічної картини.
Росія. Сила духу
— Негайно видаліть фото!
Я стою посеред Санкт-Петербурга, і це волає сутенер. Мені трапилося небувале й захопливе видовище: групка напівголих дівчат марширувала містом. І я інстинктивно сфотографувала. Аж тут мою камеру видирають із рук. Думка про те, щоб обуритися, вмить вивітрюється з голови, щойно в кадрі з’являється ще один дебелий дядько. Мене трусить, і то не від холоду. Ці люди не жартують. Фото видалене, а я на власній шкурі засвоїла важливий урок про Росію: це жорстоке й безжальне місце, і єдиний спосіб вижити— показати силу духу.
Більшість росіян та росіянок мають особистий і родинний досвід мужньо переживати негаразди. Сила духу— це не просто цінність для Росії, це її спосіб життя: сила— це влада, а також необхідна умова виживання. І хоч би як ви ставилися до російської політики, зокрема закордонної, та перебуваючи тут, важко не захопитися залізною рішучістю її народу. Складні часи змушують росіян і росіянок не обдумувати шляхи відступу, а ще більше занурюватися в резервуар сили духу і самозбереження.
Сила духу тут— привід для гордості й ледь не ознака державності. Ольга, господиня дому, де я зупинилася, розповіла, як її мати, університетська професорка, протягом дев’яти місяців після розвалу СРСР, коли система впала й нікому з науковців не платили, виконувала свою норму роботи, а тоді їхала на кордон із Польщею продавати російські товари (і закупити польські, які можна було збути вдома). На додачу за нею ще й стежила мафія.
Такі труднощі спричинили виникнення окремої культури, у якій міцність духу і тримають при собі, і виставляють напоказ. Демонстраціям військової сили в російській культурі відведено центральну роль. Щорічні святкування Дня Перемоги 9 травня— на честь завершення Другої світової війни й перемоги над нацистською Німеччиною,— це найважливіші щорічні гуляння в Росії, із військовими парадами в багатьох містах. На 70-ту річницю, 2015 року, вулицями Москви пройшло понад 16 000 солдатів.
Легенди про минулі перемоги, особливо ті, що символізують неабияку силу духу, теж посідають почесне місце в колективній пам’яті. Будинок Павлова— житлова будівля, у якій протягом 60 днів тримали оборону від німецьких військ,— став символом спротиву у Сталінградській битві. Подейкують, що радянський воєначальник Васілій Чуйков хвалився, нібито німці втратили більше людей при облозі цього будинку, ніж при взятті цілого Парижа. Такі історії— ласі шматки російського фольклору: сила й боротьба з ворогом-загарбником.
Цей же дух прославляють і нині. На початку 2018 року російський льотчик, збитий у Сирії, підірвав себе гранатою, щоб не потрапити в полон. Кажуть, його останніми словами були «За наших хлопців». Кремль і російські ЗМІ підхопили цю історію як класичний приклад російської міцності духу віч-на-віч із небезпекою.
Сьогоднішні труднощі, з якими стикаються чимало простих росіян і росіянок, це наслідки радше економічних аніж воєнних дій. Замороження активів і торговельні обмеження, накладені ЄС та Штатами після того, як Росія вторглася в Крим і анексувала його, спричинили глибоку економічну кризу. За межею бідності в Росії живуть близько 20 мільйонів осіб (значно більша кількість, ніж досі, та все ж удвічі менше, ніж 2000 року).
Утім, варто заговорити з росіянами про їхні негаразди, як вам одразу дадуть відсіч. «Нам не конче їсти,— сказав мені один.— Нам досить знати, що нас бояться». Іноземців тут постійно запитують, а як воно все видається збоку: що там про нас говорять? Є щось у цьому від ментальності оборонної позиції.
Можливо, нам у житті не доводиться зазнавати таких складних випробувань, але це не означає, що нам нема чого навчитися від російської сили духу. У всіх є труднощі й перешкоди. Тут багато залежатиме від вашої внутрішньої моці, яка наділяє рішучістю, упевненістю й волею рухатися вперед і досягати поставлених цілей. Без неї навіть найкращі ідеї і найміцніші кар’єри рано чи пізно занепадуть. Усім нам знадобиться часточка російської сили духу, щоб пережити складні часи й досягти успіху.
Утім, варто заговорити з росіянами про їхні негаразди, як вам одразу дадуть відсіч. «Нам не конче їсти,— сказав мені один.— Нам досить знати, що нас бояться». Іноземців тут постійно запитують, а як воно все видається збоку: що там про нас говорять? Є щось у цьому від ментальності оборонної позиції.
Польща.Нескореність
Польща— горда країна, якої офіційно не існувало протягом 123 років сучасної історії. Від її розподілу 1795 року і до завершення Першої світової війни у 1918 році назви «Польща» не було на жодній мапі Європи, її землі перебували під владою трьох імперій— Прусської, Російської та Австрійської.
Але польські ідентичність, культура й мова (офіційно заборонена на більшості територій трьох згаданих регіонів) вижили— і від падіння комунізму розцвіли з новою силою в незалежній країні. Визначальний для Польщі нескорений дух— це не лише вроджена риса країни, а й головна умова її збереження. А також те, що й надалі живе в національній культурі. «Я не можу заспокоїтися, я з Польщі»— плакати з таким написом часто можна побачити в цій країні.
Боротьба поляків і польок за державність, їхнє прагнення зберегти власну культуру й сутність прописані в першому рядку національного гімну: «Іще Польща не загинула, коли ми живемо». Краще й не скажеш. Допоки ми живі— будь-де, під будь-чиєю юрисдикцією,— живе й Польща. От вам історія країни однією строфою.
Непокора буяла і під час Другої світової війни. Польська Армія Крайова стала найбільшим рухом опору в окупованій нацистами Європі й зазнала як вагомих успіхів у підривній діяльності, так і великих втрат у її лавах (десятки тисяч осіб). Польська столиця стала свідком найразючіших актів непокори під час війни: від останньої оборони євреїв Варшавського ґето 1943 року до повстання наступного літа Армії Крайової, якій майже вдалося звільнити столицю.
Трохи пізніше польська нескорена натура відіграла одну з ключових ролей у поваленні Радянського Союзу. Заснування руху «Солідарність»— першої незалежної профспілки на совєтському просторі— вважається одним із найважливіших проміжних етапів на шляху до падіння Берлінської стіни дев’ять років по тому. Рух виник у серпні 1980 року за обставин, цілком символічних для польської нескореності. Лідерові руху Леху Валенсі вдалося уникнути арешту таємної поліції, перелізти через мур Ґданської корабельні (тоді імені Леніна) і вивести 17 000 робітників на страйк. Невдовзі до них приєднаються фабрики в інших містах, і за два місяці страйкарі доможуться поступок, зокрема дозволу на існування незалежних профспілок. Подальша кар’єра Валенси стала символом національного духу. У 1982 році його арештували й ув’язнили, ще за рік він отримав Нобелівську премію миру, а 1990 року став першим президентом незалежної Польщі.
Валенса і «Солідарність» були не єдиними польськими каталізаторами падіння комунізму. Ще одним важливим чинником став Папа Іван Павло ІІ, колишній архієпископ Кракова. Його візит на батьківщину 1979 року спричинив виступи поляків проти радянської влади— Католицька церква допомагала підтримувати вогонь національної ідентичності й культури протягом років, коли країна була розділена.
Історія Польщі доводить: зберігати життя найважливішого— не пасивний процес. Іноді доводиться опиратися силам, які прагнуть це знищити чи підлаштувати до власних потреб.
Польська нескореність у тому, щоб не приймати відповіді «ні», а невдачу— як варіант розвитку подій, і боротися навіть тоді, коли остерігаєшся найгіршого. Щоб захистити найцінніше серцю і зберегти традиції та спадщину, слід мати незламну віру в ідеї, за які борешся.