Всі навколо підбивають підсумки, згадуючи, що ж хорошого 2019-ий їм приніс. Ось і співробітники Yakaboo вирішили замислитися над тим, яка книга з їхнього запасу прочитаних стопок за рік була як ніколи доречною в ці насичені 365 днів. Що ж, розповідаємо про книжки, якими цьогоріч жила наша команда:
Катерина Дмитрієва, трейд-маркетолог
Отже, офіційно — моя книга-відкриття року! 🔥
Такої смачної та поетичної української мови я раніше не зустрічала, правда!
Проковтнула за два дні, не відірватися.
🌹Сюжет — Австро-Угорська імперія, кінець 18 століття, Станіслав, незвичайна сім’я, мистецтво, світські візити і побут, примари минулого, інтриги, взаємини, переплетення доль, міські замальовки, згадки про карпатські місця, куди ми з вами й зараз їздимо.
А який фінал, ох! Спочатку вас ведуть туди, куди потрібно автору, а тільки потім — до справжньої розв’язки.
🥞 Вишукано і смачно — повторюся — в прямому і переносному сенсі. Про їжу написано так, що слинки течуть.
👸 Цілісний, захопливий, зворушливий роман. І вже дуже чекаю екранізацію в наступному році🖤
Богдан Горбай, директор Yakaboo Publishing
Колосальне задоволення від прочитання, яке тримало біля книги навіть глухої ночі. Читаючи, ти прямо чекав чогось темного і не зовсім приємного на наступній сторінці. Однак з радістю і трепетом її перегортав) Правда, книга дуже похмура, із самого початку, чи навіть з назви, нічого хорошого не передчуваєш. Бундючний старий капітан, молодші легковажні офіцери, строкатий набір матросів, половина з яких до криги та холоду просто не були готові. Далі веселіше – крайня північ, холод, айсберги, паковий лід і чудовисько з-під книги. Безвихідь замерзлих в льодах, раптові жахливі смерті, гротескний карнавал… Цей ряд можна продовжувати. Здається, ніби автор заводить тебе по вузькій стежці в темний небезпечний ліс. І опиратися цьому немає сенсу, бо цікаво, що буде далі)
Всім, хто любить горор, історію, мандри, етнологію, але в ширшому сенсу — книжковим гурманам. «Терор» читається на одному диханні. Enjoy!
Катерина Поліщук, дизайнерка
Азійська література в цьому році стала новим відкриттям для мене. Вразила настільки, що я досі обдумую текст цієї книжки.
Збагачена символізмом та метафорами, вона не просто переносить у світ автора, а дає привід задуматись над своїм баченням реальності. Ця історія трагічна, без чіткого фіналу. Я дуже переживала за героїв, та не могла до кінця зрозуміти, який саме образ хотів змалювати автор.
Книжка стала ніби тягарем для мене, бо у своїх думках ти безперечно захочеш розв’язати проблеми персонажів, навіть якщо і не планував цього робити. Для мене це важче за Кінга, бо в нього ми хоча б розуміємо, що історія має нереалістичний підтекст, а тут — ні, все справжнє.
Картинка в моєму сприйнятті була завжди сіра. І лиш окремі описи сприймалися з нотками світлих відтінків.
Вважаю, що автор зробив максимально точний опис переживань через зображення зовнішнього середовища. Це взагалі дуже круто, коли автор майстерно володіє вмінням зробити так, аби ми (читачі) одразу занурювались у той стан.
Три слова: Переживання, Монохром, Символізм.
Світлана Корнієнко, менеджерка з продажів B2B
Вона в мене довго лежала, купила її ще на розпродажі у Видавництві Старого Лева, і все ніяк до неї руки не доходили. Витягнула навмання зі стопки ще не прочитаних книг, і вирішила прочитати. А вийшло так, що саме ця книжка і стала для мене найбільш вражаючою цьогоріч.
Це історія індійської сім’ї очима двох близнюків — хлопчика і дівчинки, які живуть десь у 60-70-ті рр.. Від самого початку книжки вже знаєш, чим вона закінчиться, авторка цього не приховує. Тут важливо те, як саме вона підводить до цих подій, які описуються ще на початку і до яких герої приходять аж у кінці. І коли все найяскравіше відбувається на останніх 25-35 сторінках, у тобі просто вибухає шквал емоцій. Я навіть розревілась.
У книзі специфічний переклад, з галичанськими словечками, але це навіть додало їй колориту. Найпрекрасніше в ній те, що лінії часу постійно переплітаються, витікають з минулого в майбутнє, створюють окремі історії. Цим книга схожа, до речі, на твори Кейт Аткінсон.
Юлія Близнюк, SMM-менеджерка
У 2019 році було багато хороших книжок. Але лише одна вразила настільки, що не відпускала ще багато тижнів, і після неї решта книг здавалися бляклими і нецікавими. Це «Маленьке життя» Ганьї Янаґігари.
Рідко трапляються герої, яким співпереживаєш настільки сильно, як Джуду з цього роману. Головний герой книги – успішний нью-йоркський юрист. У суді він впевнений і жорсткий. У житті – закритий, дивакуватий, має проблеми зі здоров’ям. Його минуле – табу, яке він не обговорює навіть із трьома найближчими друзями. У дитинстві він пережив страшні події, які стали його жахіттям і тягарем на все життя. Згодом читач дізнається, що саме трапилося з героєм, і це перевершує навіть найбільш страхітливі припущення.
Авторка дуже тонко описує психологію героїв. Вона майстерно затягує читача і змушує жити в цій історії. Це нелегке читання, виснажливе, яке тебе немов переїжджає катком. Останні 200 сторінок було дуже важко дочитувати – як морально, так і фізично. Сльози лилися безперервним потоком, стояли пеленою в очах, капали на сторінки. Коли переживаєш такі сильні емоції з книжкою, вона не просто стає однією з улюблених – вона вже стає частиною тебе.
Надія Потоцька, керівниця SMM-напрямку
Моя книжка 2019 – це «Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо». Читаю вже вдруге за півроку – і все одно дивуюсь.
У «Фактології» прекрасно усе: логіка, пояснення, порівняння статистики за різні роки, тлумачення психології.
Книжка так сподобалась, що я готова загадати на новий рік, щоб її прочитав кожний дорослий українець 🙂 Можливо, після цього довіра до телебачення впаде, а зросте бажання перевіряти факти. Хороший такий скіл у 2020)
Книжка Гослінгів про реальні факти, ширші погляди на проблеми і здоровий глузд. Вона пояснює, чому ми ведемось на різні жахачки про «все пропало». А головне – «Фактологія» каже, що ще не все пропало. Життя за пару тисяч років стало кращим і навіть щодня поліпшується. Хоч і є багато страшних моментів. Але зараз не все так сумно і нам під силу зробити краще. Читайте «Фактологію», хапайте важливі дослідження!
Мар’яна Хемій, головна редакторка блогу Yakaboo
Роман Артема Чапая справив на мене глибоке враження – легкістю мови, цікавим сюжетом та глибиною порушених тем. А ще – добротою і оригінальним почуттям гумору. Уважні літературні критики вже розгадали головний секрет – письменник використовує у романі прийом очуднення, що дозволяє застосувати чимало дієвих трюків.
Про цю книжку важко писати так, щоб водночас передати її атмосферу й не наспойлерити. Але вона однозначно належить до тих, які раджу прочитати. Тут багато щирого захоплення світом та чимало відкриттів про нас – побачених очима інших.
Ольга Вишня, PR-менеджерка Yakaboo Publishing
Якби мене спитали про знакову книжку цього року два тижні тому, то я б назвала «Листи до Луцилія» Сенеки у перекладі Андрія Содомори (видавництво «Апріорі»). Але днями я прочитала книжку Тараса Прохаська «Так, але…» (видавництво Meridian Czernowitz) і зрозуміла, що саме її хочу порадити всім людям придбати і носити з собою, щоб у якісь невизначені чи бентежні моменти перечитувати і попускатись. Зрештою, вона з тої ж серії, що й Сенека, тільки Прохасько ближче і у часі, і у просторі. Можна сказати, що це збірка есеїв, чи філософських роздумів, про дуже прості речі, які нас оточують в побуті, про щоденні процеси, такі як снідання чи сон, любов, відпочинок, а ще дещо з історії української інтеліґенції, про фізичну культуру, про пізнання дитиною світу, ландшафти Карпат, а попри це тут спокій, умиротвореність, вдячність і мова, яка «не дзвенить, а важить».
Юлія Перекрест, випускова редакторка блогу Yakaboo
Чекала на вихід цієї книги, бо Жижек українською — справжній подарунок для любителів філософії. Він вважається одним із «попсових» авторів, та разом з тим і одним зі скандально-самобутніх, тому навіть дивно, що наш видавничий ринок приділяв йому так мало уваги.
Саркастичні тексти Лакана, його психоаналітична теорія, в якій ти зразу розумієш, що «все пропало», але з цим треба змиритися, не може не вселяти віру в краще. І Жижек про це пише так, що хочеться повірити лише в одну істину: людина не може контролювати те бажання, яке в ній закладено. Але саме через це бажання і всі біди: невдалі стосунки, спричинені людиною екологічні катастрофи, злочинність… Тобто, для мене Лакан — як спосіб трохи скинути з себе тягар провини, усвідомити її — і йти виправляти свої помилки так, як мені це здається вдалим. Самі по собі конспекти семінарів Лакана бувають заскладними для розуміння, їх писали різні його учні, а перекладу цих текстів та його Écrits годі й чекати, бо книжки вийдуть надто ризикованими для видавців. Тож роздуми про лаканіанську теорію від Жижека — це найкращий варіант отримати насолоду від того, як потроху складні ідеї пояснюються філософом крізь призму сучасної культури, зокрема крізь кіно, книги, приклади з суспільно-політичного життя, та стають простими і близькими.
Зізнатися чесно, книгу використовувала навіть як такий собі універсальний порадник — коли було важко розібратися в чомусь, відкривала на будь-якій сторінці й перечитувала. Це надихало на правильну лінію мислення про проблему. Звісно, «суперник» Жижека Джордан Пітерсон також вразив своїми «12 правилами життя», та його книгу довелося читати дуже неспішно, в нього неквапливий, медитативний ритм, тоді як мій скажений темп діяльності на момент розгляду «Як читати Лакана» потребував саме швидких блискавичних запалів думки. Тож для розпещених технологіями адептів кліпового мислення ця книжка — те, що треба.
2 584 thoughts on “Які книжки вражали співробітників Yakaboo у 2019 році”