Підліткове фентезі з непростими проблемами: #ЧитаємоРазом «Клітку короля» Вікторії Авеярд Подростковое фэнтези с непростыми проблемами

Американська авторка підліткової фантастики Вікторія Авеярд створила цілий світ, у якому наділені суперсилами Срібні воюють зі звичайними, пересічними Червоними. Її серія — «Багряна королева» — вийшла в перекладі Ярослави Стріхи у видавництві «Наш формат». Наші оглядачки вже мають думку про третю книжку «Клітка короля» у рубриці #ЧитаємоРазом.

Оглядачки

Юлія Дутка: Люблю пригоди та зіткнення характерів, а ще класні обкладинки та двослівні назви. Все це знайшла у романах Вікторії Авеярд. 

17155379_1375130379212692_4458210292231070603_n-246x246

Анна Дудко: Пошановувачка фентезі, але скоріш темної сторони цього жанру. Джордж Мартін, Джо Аберкромбі, Стівен Кінг. На цьому фоні 18-річні королі і революціонери дарують відчуття, як мінімум, новизни.

IMG_1570

Поліна Афанасьєва: Як холодна злива серед поціновувачів фентезі, бо мене важко здивувати. Але якщо це вдається, то це любов назавжди.

Перше враження

Аня: Третя книга саги про пригоди Багряної королеви Мари Барров знов повертає читача у світ палацових інтриг.

Але щоб не викликати дежавю, авторка додає нам нових точок зору на сюжет. Тепер ми можемо спостерігати світ Норти не лише очами Мари, а й інших героїв. Такою простою дією Вікторія Авеярд дозволяє нам одночасно отримувати звістки с полів боротьби Черленої Сторожі, останні плітки з палацу Білого полум’я, а також дізнаватись про монархічні плани дому Самос.

Ще одним розширенням сюжету стало дослідження історії існуючого світу. Якщо чесно, саме цієї лінії здавалось дуже мало. Замість рефлексії головних героїв, було б цікаво дізнатись, хто такі срібні і як вони зайняли хозяйнуюче положення в Норті, Озерному Краї і П’єдмонті.

Як і в перших двох книгах, повільна перша половина розповіді закручується під кінець в шалений вихор подій.

Піврічне нидіння Мари в полоні змінюється напруженими військовими подіями і якісним кліффхенгером, який змусить читачів з нетерпінням чекати наступну книгу.

Юля: Історія, вже добре відома з «Багряної королеви» та «Скляного меча» отримала більше об’єму, масштабу – навіть карта на передньому форзаці показує, що справа Мари та Черленої сторожі вийшла за межі Норти, тепер до протистояння долучився мало не весь світ, якого у Авеядр не так вже й мало.

Поки Мару затискає путами з німого каменю та ґратами золоченої клітки, у якій її тримає Мевен, до нас промовляють Камерон і Євангеліна, які показують, що й поза палацом вирує життя. Важко зрозуміти мотиви принца, адже він ні не допитує бранку, ні не намагається з її допомогою нав’язати якісь свої правила гри. Здається, він просто вичікує.

Статика палацових інтриг, здається, трохи гальмує розповідь, та цього разу Авеярд робить цікавий хід, вона заглиблюється у персонажів. І тепер ми добре знаємо нутро не лише Мари, а й докопуємось до мотивів і поривань Мевена, Кела та низки інших персонажів, які тепер не тільки виграють м’язами чи хизуються своїми срібними силами, а й показують те, що було досі прихованим. Не все нам сподобається, бо й в улюблених героїв не бракує травм та недоліків.

Поліна: Поки третя книга готувалась до друку, я встигла забути емоції після завершення другої, тому перед читанням «Клітки короля» знову прочитала останні два розділи «Скляного меча». Третя частина на мій погляд є більш зрілою, ніж попередні. Кліше, які так притаманні сучасним творам для підлітків, відійшли у небуття, і тепер все серйозно. Дівчата наголосили на тому, що читач тепер бачить більш широку історію, повторюватись не буду. Проте, скажу правду – перша частина книги просто надзвичайно нудна. Кожна подія не несе по собі нічого екстраординарного. Але тих, хто дочитає і не засне, очікує винагорода – десь з середини стає дуже цікаво. Це і реабілітувало книгу у моїх очах.

Найбільше вразило

Юля: Сама назва «Клітка короля» показує, що ми багато читатимемо про свободу і полон, радше більше про ув’язнення. Про Мару і німий камінь, який її мучить, про Мевена і корону, яка не дозволяє йому робити, що заманеться, про Євангеліну і пута королівської нареченої, яку змушують відмовитись від коханої, і навіть у Кела, який втратив права на престол, не все так просто… Клітка буде у кожного, і кожен шукатиме свій спосіб втекти від неволі. 

“Мевен – вправний брехун, і я не можу довіряти кожному його слову. Навіть коли він каже правду. Навіть якщо він – справді витвір своєї матері, квітка з шипами, якій надали певної форми, це нічого не міняє. Не можу забути й про все, що він заподіяв мені та багатьом іншим. Коли ми познайомились, мене звабив його біль. Він був тінню, забутим сином. Я бачила в ньому себе, завжди гіршу за Ґісу-зіроньку у світі наших батьків. Тепер я розумію, що він це робив зумисне. Він піймав мене, ув’язнив у королівській пастці. Тепер я – у клітці короля. Але й він також. Мої пута – німий камінь. Його – корона”.

Здавалось би, королів обмежує протокол, та навіть серед простолюду, де свободи в міжособистісних стосунках мало б бути більше, теж зачаїлась нерівність. Комусь таки вділили і дозволили більше, ніж іншим. 

Персонажі – творіння світу, який породила Авеярд, взявши за основу рідні Штати. Чиїсь дії можна прогнозувати, чиїсь, як от перекроєного матір’ю-шептункою Мевена, важко, бо за психічнохворими не встежиш.

Аня: Третя частина серії остаточно показує читачеві, що це сильна феміністична книга. Історію тут роблять дівчинка-блисквавка Черленої Сторожі Мара Барров, владна королева-матір Елара, залізна принцеса Євангеліна, багряна капітанка Фарлі, наїжачене дівчисько Камерон, хитра королева-матір. Хлопці часто показані слабкими душею, розгубленими, вони вагаються і їм важко обрати сторону. Вони течуть за подіями і беруть в руки лише те, що судьба сама дає їм в руки.

“Кел виконує накази, але сам вибору не робить”

“Принц не змінився. По суті, він непогана людина, просто діяти не хоче”

При всьому цьому країни цього світу досі залишаються патріархальними. Тут жінок видають заміж як товар задля отримання вигідних політичних союзів. Можливо, звершення революції дозволить заняти нову щаблину не лише багряним простолюдинам, а й срібним жінкам. В цьому контексті цікаво порівняти долі двох героїнь багряної Діани Фарлі і аристократки Евангеліни Самос. Якщо першій навіть вагітність дозволяє отримати стрімке зростання у військовій ієрархії, то інша, вихована як королева, не може спокійно жити зі своєю коханкою. І справа не стільки в одностатевих стосунках, як в тому що Євангеліна в першу чергу — інструмент. Її можна вигідно віддати заміж за якогось короля. Тут хочеться висловити окрему подяку перекладачам чи редакторам видавництва Наш Формат, які нарешті зробили з капітана Фарлі капітанку (правда, при підвищенні вона стала генералОМ). В підсумку виходить цікаво слідкувати саме за жіночими персонажами. Саме заради їх долі я чекаю на наступну книгу.

Поліна: Мені приємно спостерігати, як змінюється ця історія. Вона зростає разом із своїми читачами. Те, що починалось як підліткова історія про дівчинку з бідного світу, яка “особлива тому, що особлива” стало історією про протистояння двох світів, де є місце політиці, фемінізму, інтригам і прикрощам. Жоден з героїв не ідеальний, і це вражає. А ще мені дуже запам’яталось, що у книзі майже немає місця історії кохання. Жоден з героїв не буде у «Клітці короля» занадто перейматись питаннями любощів і пестощів, хоча цього очікуєш від підліткового фентезі. Тут вже проблеми більш серйозні – як врятувати позиції родини у суспільстві, що ось-ось зміниться (це я зараз про Євангеліну), як врятувати свій народ, як завершити війну і не втратити при цьому повагу. Хоча, Мара буде трішки пригадувати хлопців, але що було дівчині робити у полоні? Взагалі, «Клітка короля» дуже підняла планку для історії і вивела її на новий рівень. Залишилось тільки гадати, як саме вона закінчиться. Бо, чесно кажучи, у мене немає навіть припущень – ця історія може повернути куди завгодно. І це теж вражає. 

Загальне враження

Аня: Незважаючи на існуючі недоліки, можливо деяке слабке розкриття персонажів, це дуже нестандартна книга в цьому жанрі. Від підліткового фентезі ти очікуєш купу екшену, дуже привабливо, дуже розумну і дуже сильну героїню. Вона — єдина, хто може врятувати світ, і в неї закохані усі чоловічі персонажі (ну чи через одного).

Тим приємніше зрозуміти, що очікування не виправдалися.

Приємно побачити живих, не ідеальних персонажів. Вони приймають неправильні рішення, вони можуть бути слабкими, і для того, щоб отримати перемогу, їм треба знайти союзників.

Окрім дуже “важливих” проблем, на кшталт “кохає-не кохає”, ми раптом вирішуємо разом з авторкою питання можливості переваги однієї раси над іншою, свободи окремої особистості чи рівня фемінізації суспільства.

Нехай найкраще підліткове фентезі буде таким.

Юля: Що ж, як для підліткового фентезі тут забагато психологізму та психоаналізу – Мара так захоплюється цими дослідженнями себе і навколишніх (хоча, що їй, зрештою, ще робити в полоні), що на початку вбиває весь екшн. Але… це показує її як живу людину, а не якусь Мері Сью, якій все під силу, що б там не вигадала авторка. Мара бореться і втрачає, намагається і не виграє. Як на мене, дуже правильне повідомлення: навіть супергероям не все вдається з першого разу. 

Щодо протистояння багряних і срібних, то теж є певний розвиток. Багряні, врешті починають розуміти, що не варто бути такими затурканими. А срібні… срібні просто збирають сили, щоб втопити це протистояння у крові. 

“Багряних навмисне тримають у темряві й тупості. Тому ми ще слабші, ніж могли би бути. Мої батьки навіть читати не вміють”.

Історія йде вглиб. Щоб Мара геть чисто не збожеволіла в компанії арвенів, які випивають з неї всі сили, їй дісталась бібліотека Джуліана, який робив спроби у дослідженні історії срібних та багряних і відшукав, звідки все почалось. 

“Ранні джерела свідчать про те, що людей із навиками і срібною кров’ю спочатку боялися і переслідували. Ті почали збиратися у групи, щоб захиститися, і формували спільноти поза містами, де більшість складали багряні. Доба Реформації закінчилася повстанням срібних громад. Подекуди вони існували у симбіозі з містами, хоча більшість урешті взяла гору над своїми багряними побратимами”.

Поліна: Мені сподобалось. Я не фанатка фентезі, але цю історію сварити не хочеться. Я не можу сказати, что протистояння срібних та багряних це щось неймовірне, але хід і реалізація історії на досить високому рівні. Хотілося б, щоб остання частина виявилась неймовірно захопливою. Я думаю, що читач вже зрозумів внутрішній світ кожного героя і тепер готовий до екшену. Навіть кілька гучних вбивств, притаманних Джорджу Мартіну, не завадили б. Але про це ми зможемо дізнатись тільки після релізу останньої (але чи буде вона останньою?) книги зі світу багряних та срібних від Вікторії Авеярд. Допоки ми маємо змогу насолоджуватись трьома книгами про пригоди Мари Барров. І якщо ця дівчинка не буде кланятись у бік Декарта та Канта (тобто не буде заглиблюватись у філософію), то на читача точно чекає вибух. “Клітку короля” я можу називати перехідним етапом у історії. Це ніби ковток повітря та кілька хвилин для роздумів перед Великою Битвою. Тому й раджу так до неї ставитись. І запевняю, Мара вас точно здивує.

Кому варто читати

Юля: Шанувальникам фентезійних саг та всіляких надлюдських сил – від «Людей Х» до «Дивергента».

Аня: На диво, ця книга повинна бути цікава і дорослим. Фанатам фентезі, коміксів і навіть гостро-соціальних книжок

Поліна: Читачам «Багряної Королеви» та «Скляного меча» (навіть, якщо якась із цих книг у свій час не вразила).

Кому не варто читати

Поліна: Шукачі екшену можуть занудьгувати, читаючи «Клітку короля».

Юля: Тим, хто дуже переріс підліткове і втомився від супергероїв. 

Аня: Тим, хто твердо стоїть на поверхні цієї землі і не хоче спробувати перенестись у інший світ, зануритись у життя людей з надможливостями

Схожі книги

Аня«Голодні ігри» Сюзанни Коллінз, «Жарина у попелі» Сааби Тахір

Поліна: у серії є приквел, проте він ще не бачив світ українською. А хотілося б 🙂

Юля: Лі Бардуґо «Шістка воронів» та «Королівство шахраїв» – у тексті навіть є солідний натяк на це. 

Цитата

“Коли я зрозуміла, що Мевен хоче мене відвоювати, то чекала на біль чи пітьму. Ба більше, я чекала, що бачитиму його і страждатиму під його пекучим поглядом. Натомість я не отримую нічого – відколи мене притягли сюди й поставили на коліна. Тоді він казав, що моє тіло побачать усі. Але кати не прийшли. Не прийшли й шептуни – срібні штибу Самсона Мерандуса і покійної королеви, які могли б розлущити мою голову й розмотати мої думки. Якщо це й є моя кара, то вона якась нуднувата. Мевенові бракує уяви”.

 

“Я дотримуюсь звичного розпорядку, який виробила для себе за останній місяць за ґратами. Прокидаюся. Одразу про це жалкую. Отримую сніданок. Втрачаю апетит. Їжу забирають. Одразу про це жалкую. Жбурляю склянку геть. Одразу про це жалкую. Знімають постіль. Інколи рву простині. Інколи при цьому кричу. Одразу про це жалкую. Пробую книжку почитати. Втуплююсь у краєвид за вікном. Втуплююсь у краєвид за вікном. Втуплююсь у краєвид за вікном. Отримую обід. Усе повторюється”.

 

“Нам, новокровкам, у їхньому світанку немає місця”.

 

“А Черленій сторожі я можу сказати тільки одне, – додає Мевен. – Світанок ваш – пітьма. І він ніколи не запанує у цій країні. Ми боротимемось до останнього. Сила і влада”.

 

“Якась частка мене, нехай дуже маленька, досі закохана у його вигадану маску. У привида живого юнака, якого я досі не розумію. Привида, що сидів при моєму ліжку, коли я відключилась від болю. Привида, який не підпускав Самсона до мене, скільки міг, відтягуючи неминучі тортури.

Привида, який мене любить, згубно, як уміє.

Його отрута вже в мені”.

 

“Боги не вступають у союзи з комашнею, але можуть підхопити від них заразу” (Євангеліна)

 

“Кела вирощували для війни – так само, як вас вирощували для техніки. Але ж ви на фабрику назад не рветесь?” (Джуліан до Камерон)

 

“Дурних людей легше контролювати. Як ти думаєш, чому мати так довго тримала батька під боком? Бо він був пияк і йолоп із розбитим серцем – багато чого не помічав, хотів лишити все, як є. Його легко було контролювати, легко використовувати. Легко маніпулювати – і легко звалити на нього вину”.

 

“Три королі на долю багряної дівчини, народженої у злиднях. Боги чи то ненавидять тебе, чи то люблять” (Ірис до Мари)

 

“Намагатись стати на його місце – це помилка, і я її не вчиню. Нормальна людина не полізе йому в голову. А от його мати, мабуть, чимало часу там проводила” (Ірис).

 

“Дивно, що стільки людей вважає себе богами чи обранцями богів. Благословенними вищою силою. Вивищеними над рештою. А всі-бо докази вказують на зворотне. Наші навики – від ушкоджень, від чуми, що викосила більшість. Ми – не обранці богів, а їхнє прокляття” (записи Джуліана)

 

– Ти кинув мене помирати на арені, – повільно кажу я, ніби ми зможемо це колись забути. – Ти тримаєш мене на ланцюгу у своєму палаці, під охороною день і ніч. Я марнію і нидію…Думаєш, мені подобається на це дивитися? – бурмоче він. – Думаєш, я хочу тримати тебе в полоні? – Голос у нього тремтить. – Але інакше ти зі мною не залишишся”.

 

“Убий її. Покінчи з цим. Позбудься цієї отрути”.

 

“Краще за щось жити, ніж за щось померти”

 

“Багряні вікували вік як раби, прикуті до свої долі. Народжені в нетрях, у наших палацах… чи в болотистих селах уздовж річок. Раніше я думав так, як мене привчили. Наші шляхи визначені заздалегідь. Багряні – нижча раса. Вони ніколи не змінять свого становиська, бода без кровопролиття. Без великих жертв. Колись я думав, що це – зависока ціна. Але я помилявся. Ті з вас, хто зі мною не згоден, ті, хто вважає себе вищим, хто вважає себе богами, помиляються. І не тому, що існують такі, як дівчина-блискавка. Не тому, що нам раптом знадобилися союзники, аби здолати мого брата. Просто тому, що помиляються. Я народився принцом. У мене було більше привілеїв, ніж у більшості з вас. До мого розпорядження завжди були слуги, готові виконати будь-який мій наказ, і мене вчили думати, що їхня кров – просто через колір – важить менше, ніж моя. Багряні, мовляв, дурні; багряні, мовляв, щурі; багряні, мовляв, нездатні взяти владу над власними життями; багряні, мовляв, створені, щоб прислужувати. І це – брехня. Зручна брехня, яка полегшує нам життя й дозволяє не соромитись, а їм робить життя нестерпним”.

 

“Білява кровожерлива бурулька”

 

“Мевен Келор – не той, ким народився. Він – конструктор, витвір своєї матері, яка що схотіла, додала, а що схотіла, відняла. Механізм, машина, бездушна і позбавлена орієнтирів.”

(Visited 118 times, 1 visits today)