Кетрін Ґрей «Несподівана радість звичайності»: відчепіться від себе

«Та відчепись врешті від себе, ти - класна людина», - звучить зі сторінок книжок Кетрін Ґрей. Її серія створена, щоб довкола було більше щасливих, більше задоволених, більше тих, хто з надією дивиться у майбутнє. Зустрічайте третю книжку від авторки бестселерів «Несподівана радість самотності» та «Несподівана радість тверезості».

Не надзвичайна

Ми – люди, ми не може не порівнювати себе з іншими і перестати себе гризти, тому що в якийсь момент не досягли чогось. Чи не в кожного з нас складений чи не з дитинства план: що до такого віку у нас буде блискуча освіта, а до такого – класна робота, а до такого – власне житло, а до такого – сім’я, діти…

Коли все йде за планом – прекрасно (хоча, звісно, десь гризе черв’ячок, що можна було б краще. Завжди можна краще, але не завжди виходить, правда ж?) А якщо не йде, якщо ми не досягаємо того, про що мріяли, то станемо величезним розчаруванням насамперед для себе.

Тобто ми ніколи не добіжимо до кінця доріжки на тренажері. Біг триватиме ad infinitum. Не можна «добігти» до стану вдоволеного блаженства. Ми не почуємо «Ви досягли пункту призначення». Бо щойно ми чогось досягаємо, як настає коротка, сильна, наче удар кулаком, ейфорія. А далі - вже доведено - ми зазвичай повертаємося до того рівня щастя, який переживали до досягнення. Тож після здобутого ми недовго зависаємо на новому «поверсі», а тоді починаємо гнатися за наступною метою. Людина ніколи не зупиняється. Погоня за щастям вимотує.

І ось ми біжимо і біжимо, а щастя все ніяк не наближається. В нас вже закінчуються сили – ми ось-ось впадемо, вигоримо, зітліємо… Що ж робити? Привал для відновлення сил!

А це взагалі проблема?

Ми постійно гриземось тим, чого все одно не можемо досягнути довше, ніж на мить. Неначе не не живемо, а тільки біжимо і біжимо. Звісно, неможливо взяти і просто перемкнути мозок, для якого це постійне невдоволення стало однією з найважливіших еволюційних рис виживання.

У голові немає перемикача, який одразу робить все добре, але людина все-таки владна над своїм мозком і може взятись за його перевиховання. Спочатку буде непросто постійно штурхати внутрішнього песиміста, але потім стане краще.

Важливо! Кетрін Ґрей не переконує, що людина повинна постійно відчувати позитив (хоч деякі просвітлені гуру саме так кажуть, але життя жорстоке).

Всі емоції важливі, але не треба дозволяти мозку йти в негатив, звалювати на себе всі біди світу, накручувати і вишукувати кожен можливий привід, щоб виправдати те, що почуваєшся погано.

Жоден з нас не ідеальний – переважно у нас немає ні ідеальних тіл, ні надздібностей, які ніхто не може повторити. Кожен з нас має погані дні, але кожен може зробити так, щоб їх стало менше.

Усім і кожному не сподобаєшся. А якщо сподобаєшся - то хіба коли намагаєшся корчити із себе когось іншого, щоб тебе полюбили. І коли постійно підтакувати всім іншим, або пити, коли не хочеться, або казати «так» людям, які намагаються тебе за когось висватати, коли тобі цілком чудово живеться без пари, або погоджуватися вийти погуляти, коли неохота, чи брати на себе зобов’язання, на які не вистачає часу - це означає казати «ні» собі. Нікому не гарантовані тривалі бурхливі овації цілого залу. Ні-ко-му. Завжди знайдеться хтось скривлений в останньому ряді. Такі люди є в кожній аудиторії. Навіть у Ганді .

А хіба я не варта?

Впевнена, в багатьох людей, особливо творчих професій, були моменти, коли вони відчували синдром самозванця: нічого не вмієш, і креатив твій взагалі на трієчку, якщо, звісно, можна назвати це творчістю.

«Не лести собі, твоя писанина нікому не цікава», «Та хто так малює, тобі ще вчитись і вчитись…».

Кетрін Ґрей прекрасно це відчула, адже в світі творчості немає якихось чітких критеріїв про те, що вартісне, а що ні. Це не школа, де тобі присвоять оцінку і вона стане мірилом, який ти учень. Не промисловість, де виріб, який нормально працює, робить тебе добрим майстром. Не медицина, де добрі результати аналізів пацієнта, вказують на те, що як лікар ти впорався. Критерії немає, критерії розмиті, тож краще наведу вам слова Кетрін:

Творчим людям доводиться жили рвати, щоб оволодіти майстерністю, і зазвичай так чинять, спостерігаючи й навчаючись в інших творчих людей, які пройшли той самий шлях. Натхнення не спускається з небес, його треба ловити. Дедлайни, до речі, не вбивають творчість, усупереч поширеній думці. Вони - просто необхідна частина творчого процесу, бо інакше митець мудохатиметься до кінця віків. Якщо мудохатися довше, це не обов’язково приведе до кращого результату. Якщо ви взялися за перо чи пензель або приєдналися до танцювального челенджу - ви теж стали письменником, художником або танцівником.

Приводи для радості

Знаєте, мені дуже подобаються списки, які Кетрін Ґрей поміщає після кожного розділу. Вона пише про те, що робить її щасливою. От як занурити босі стопи у пухнастий килим чи послухати пісню, яку ви любили колись давно-давно (звісно, не менший кайф відкрити щось нове в улюбленого виконавця). А ці оди звичайності, яка вона пише не менш звичайним речами. Мені от найближчою була ода детективам – цей такий поширений жанр додає в наші життя незвичайності та таємниць, тому чому б і ні? 

Можливо, постійні життєві колізії й відбирають у нас приводи для радості, але ж не всі. Й інколи достатньо просто роззирнутись довкола, щоб усміхнутись чи то чудовій днині, чи красивій дрібничці, яку досі не помічали. Спробуйте занотовувати свої звичайні радощі, можливо, у вас їх значно більше, ніж в Кетрін.

Кому варто читати

Тим, хто втомився від погоні за щастям і хоче врешті його наздогнати.

Кому не варто читати

Тим, кому подобається сам процес погоні за щастям. Ми, звичайні люди, тримаємо за вас кулаки! 

ilovepdf_merged2_page-00010 (2)

Несподівана радість самотності

Кетрін Грей

neochikuvana-radist-tverezosti_mockup1 (1)

Несподівана радість тверезості

Кетрін Грей

Авторка: Юлія Дутка