Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц

Автори тексту: Катерина Пітик і Анатолій Пітик

Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц 0
Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц 0

Стівен Кінг — беззаперечна і дуже плодовита константа у світі жахної літератури. У 2018 році він потішив шанувальників новою страшною історією — романом «Аутсайдер». Король Жаху такий один. У нього були великі попередники (Говард Лавкрафт) та майстерні спадкоємці (згадати хоча б Джо Гілла). А ще ж були і є у нього суперники! Сотні їх. Певно, найбільше з усіх виділяється Дін Кунц. Донедавна він був абсолютно невідомий на українському книжковому ринку, але, на щастя, публікація «Хранителів» це виправила. Резонно порівняти як обох авторів, так і їхні твори. До того ж, досить свіжа екранізація «Аутсайдера» від HBO додала поживи для роздумів. 

Ми з тобою однієї крові

Перш ніж переходити до аналізу самих романів, варто хоча б кількома словами обмовитися про їхніх творців. Не просто так Діна Кунца часто порівнюють зі Стівеном Кінгом: у них багато спільного як у творчості, так і в житті. Іронічно, що їх обох останнім часом згадують незлим тихим словом через пандемію коронавірусу. Кінгу в цьому сенсі навіть трохи легше. Так, у нього є роман «Протистояння» про вірус грипу, який викосив населення майже всієї планети, а ось у Кунца в книжці «Очі темряви» є вірус… «Вухань-400», біологічна зброя, створена в Китаї — дуже зручно для конспірологів. І байдуже, що первісно в написаній у 1981 році історії вірус називався «Ґорькі-400» і був винайдений в однойменному радянському містечку. Китай у книжці з’явився тільки у перевиданні 2008 року. Мабуть, видавництво вирішило, що «Ґорькі-400» — пережиток часів Холодної війни і його треба замінити на щось актуальніше. Певно, бідного Кунца так стомили ці порівняння, що в твіті за 27 березня він написав: «Ні, CNN. Я не передбачав стовідсоткової смерті від корони. Мій роман 1981 року був не про коронавірус. Його мак-ґафін — біологічна вірусологічна зброя, «Вухань-400». Збіг».

А тепер про серйозне. Обидва письменники мали дуже важке дитинство. Кінг практично не знав батька (коли малому Стівену було два роки, той вийшов з дому по цигарки — і так ніколи й не повернувся додому), а Кунц волів би ніколи не знати свого — його татусь був садистичним алкоголіком, який на старості років перетворився ще й на шизофреніка. Проте їм обом дуже пощастило з дружинами: Табіта і Ґерда неабияк допомогли своїм чоловікам реалізувати їхні творчі поривання. Табіта витягнула зі смітника незавершений рукопис Стівена і наполягла, щоб той таки дописав історію про дівчинку з телекінезом, а Ґерда пообіцяла Діну п’ять років утримувати родину, поки той добиватиметься успіху в літературі. Вони були і є редакторками, менеджерками і порадницями. Не дивно, що обидва письменники завжди висловлюють у своїх романах вдячність другим половинкам.

Певний час і Кінг, і Кунц працювали викладачами, а ще — вони обидва дуже люблять собак. Улюблениця Кінга — коргі на ім’я Моллі aka Тварюка Зла, а Кунц обожнює золотистих ретриверів, тому часто постить у твітері фотографії своєї Ельзи.

Битва аутсайдерів

Романи «Хранителі» й «Аутсайдер», що вийшли у «Клубі сімейного дозвілля» у перекладі Юрія Єфремова та Анастасії Рогози відповідно, написані в різний час, їх розділяють близько тридцяти років. Разом з тим, вони, як і їхні творці, в дечому схожі.

Стівен Кінг написав продовження свого свіжого циклу про Біллі Годжеса. Якщо точніше, це водночас і продовження, і спіноф, адже старого детектива у романі немає. Але є його подруга і напарниця Голлі Ґібні. Хоч вона і з’являється тільки у другій половині книжки, жінка є головною героїнею моторошної історії. У маленькому містечку з нелюдською жорстокістю вбито одинадцятирічного хлопчика. Більшість доказів указує, що у злочині винен тренер дитячої ліги бейсболу Террі Мейтленд. Детектив Ральф Андерсон, прагнучи якомога швидше розкрити резонансну справу, арештовує підозрюваного на стадіоні на очах усього Флінт-Сіті. Однак, є одна проблема: тренер в день убивства перебував у іншому місті. Доведеними до автоматизму за довгі роки методами Кінг обертає життя головних героїв на пекло, паралельно ставлячи під сумнів їхню віру в реальність. Перш за все, «Аутсайдер» — це роман про незвідане, яке, причаївшись поруч, живиться нашими страхами та болем. Письменник вкотре обігрує класичну тезу: «Головний підступ диявола в тому, що він переконав усіх, нібито його не існує». 

Кунц натомість говорить про зовсім інший тип страху. Його Аутсайдер (так, паскудники в обох авторів мають однакове прізвисько ☺) — істота цілком «земна», результат жахних генетичних експериментів, який вирвався з таємної лабораторії. Кунц розмірковує про відповідальність вченого за свої винаходи й тяжкий шлях пізнання істини. Здавалося б, подібний розподіл сил мала б вивести читача на заїжджену історію про божевільного вченого, який у своїх зарозумілих спробах пізнати світ зайшов надто далеко. На щастя, Дін Кунц уникає такої схеми. Цей аспект історії прописаний у нього тонше й проникливіше. Автор не дорікає науці, а навпаки, підтримує її і виправдовує. Вустами одного з персонажів Кунц зазначає, що «моральна відповідальність лежить на плечах тих, хто виносить технології за межі лабораторії і використовує для аморальних цілей». Монстр — дещо більше за звичайну машину для вбивства, хоча спершу може здатися, що це й не так: у чомусь він така сама жертва, як і ті, кого він убиває. Це вигідно відрізняє його від кінгівського Кукуя. Там усе прямолінійніше: бридотна почвара, яка просто хоче жерти.

Людський фактор

Стівен Кінг — майстер зображення людських характерів та їхньої взаємодії. Йому достатньо лише кількох речень, аби чітко окреслити персонажа, його прагнення та темні сторони. Це одна з причин популярності його романів: багато хто вміє писати про монстрів (зрештою, вони вигадані, що напишеш, те й буде), а ось із людьми складніше. Тому, звісно, у питанні стилю і якості наративу Кінг перевершує Кунца: стосунки між його героями правдоподібніші, їхні мотивація продуманіша, а страждання — глибші. Одним із важливих ідейних аспектів «Аутсайдера» є дослідження теми провини та її спокути. Головний герой роману, детектив Ральф Андерсон, картає себе за поспіх, який призвів до смерті невинної людини. Повернути до життя вбитого йому не до снаги, а от зупинити злочинця — цілком.

Дін Кунц ставить у центр своєї історії любов та взаємопідтримку. Він зображує двох самотніх людей, на яких тисне тягар особистих комплексів та проблем. Кожен з них на початку роману стоїть на межі екзистенційної прірви, від якої їх рятує випадкова зустріч. Об’єднавшись, Трейвіс Корнелл та Нора Дейвон змогли розкрити в собі прихований потенціал та стати хранителями як одне одного, так і найсимпатичнішого персонажа обох романів — шалено розумного золотистого ретривера Ейнштейна. І «Аутсайдер» Кінга, і «Хранителі» Кунца розповідають історію зустрічі звичайних людей із чимось незвичайним. Для того, щоб героям, а разом з ними й читачам, легше було повірити в надприродні явища, письменники вводять персонажів-медіумів, які належать, так би мовити, обом світам. У Кінга це трохи дивакувата Голлі Ґібні, ну а у Кунца — песик. Що ж, у цьому раунді беззаперечна перемога Кунца. Жодна дивакуватість не переплюне розкішної мімішності домашнього улюбленця. 

Сцени з песиком настільки яскраві, що за ними можна й не помітити кілька не дуже приємних аспектів історії. Так, роман насамперед про любов, але ж наскільки вона патріархальна! Виникає враження, що єдиним прийнятним типом щасливого життя для автора є шлюб і діти, тому він досить штучно тягне своїх героїв до цього статусу, часом нехтуючи логікою сюжету й наражаючи тих таки героїв на смертельну небезпеку. Кінг натомість виводить адекватніші стосунки між персонажами, але трохи втомлює мантрою агента Малдера — «Я хочу вірити». Сильних та слабких сторін у кожному з романів приблизно порівно, тому читачу варто самому визначати, чия система координат йому ближча. 

Сини целулоїда

Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц 0
Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц 0

Якою б не була популярною книжка, екранізація майже завжди автоматично розширює її аудиторію в надцять разів. Обидва романи, «Аутсайдер» і «Хранителі», мають кіноадаптації. Але ж наскільки вони різні! Без сумніву, Стівен Кінг — один із найекранізованіших авторів горор-літератури. Він був улюбленцем Голлівуду у 80-90-их і знову став ним у 10-х роках нового тисячоліття після феноменального успіху «Воно» Андреса Мускетті. Король Жаху настільки зараз популярний, що різноманітні телеканали б’ються за його увагу, знімаючи паралельно і незалежно один від одного різні частини одного циклу. Так, у 2017 році телеканал Audience презентував серіал «Містер Мерседес», який був екранізацією однойменного роману, а от «Аутсайдера» зняли вже HBO. Мінісеріал на 10 серій вийшов на початку 2020 року. Сценаристи переписали історію так, щоб її можна було сприймати у відриві від трилогії про Біллі Годжеса. Глядачам презентували важку містико-детективну драму про зло, яке ховається в людських серцях. За допомогою болотяно-сірих світлофільтрів та активного використання крупних планів медитативна картинка серіалу затягує глядачів у мандрівку колами побутового пекла. Вдало підібраний акторський склад приховує огріхи сценарію виразною грою. Синтія Еріво чудово впоралася з роллю Голлі Ґібні, а Бен Мендельсон на малому екрані зміг продемонструвати більший спектр емоцій, ніж йому дозволяють блокбастери, де він зазвичай грає затятих поганців. Варто також відзначити епізодичну, але дуже важливу роль Джейсона Бейтмана, який у перервах між сезонами «Озарка» засвітився і тут. Хоча серіал не став новим словом у кінематографі, проте він достатньо приємний, щоб витратити на нього кілька вечорів.

А от чи варто витрачати вечори на екранізацію «Хранителів», велике питання. Це той випадок, коли книжка на 100 відсотків краща. Попри значну популярність, Дін Кунц завжди перебував у тіні Стівена Кінга, а тому з його романів навіть не намагалися робити дорогі блокбастери категорії А. «Хранителів» розтерзали різномасті шлакороби. Екранізацій існує аж чотири. Важко зрозуміти, це нові версії однієї і тієї самої книжки чи послідовні частини цілісної історії. Порядкові номери в назвах сиквелів натякають на друге, але насправді кожен фільм знову і знову повторює все те саме. Змінюються лише декорації, бюджет (він маліє від частини до частини) та актори, які в цьому ганьбляться. У перших «Хранителях» 1988 року засвітився Майкл Айронсайд, а до «Хранителів-4»1998 року завітав Марк Гемілл. Якщо книжка дуже сподобається і вам захочеться ознайомитися з нею у форматі кіно, подивіться краще названі вище дві частинами. Або взагалі зачекайте, доки якийсь SyFy зніме нову версію.

Хто переміг?

Читачі. Українські фанати горору отримали продовження циклу письменника, якого вони знають та люблять, та нову історію від письменника, якого вони зможуть полюбити в майбутньому. Чи варто читати «Аутсайдера»? Звісно! Хто ж при здоровому глузді відмовиться від нової історії маестро жаху? Проте для знайомства зі Стівеном Кінгом краще обрати щось класичніше (наприклад, те саме «Воно»). Чи варто читати «Хранителів»? Звісно! Новий якісний автор, у якого ще є чим здивувати. До того ж, «Хранителі» вважаються найкращим романом Діна Кунца, а тому ідеально пасують для знайомства з автором. «Клуб сімейного дозвілля» якісно підготував обидві книжки (окрема подяка перекладачці «Аутсайдера» за купу цікавих приміток!), тож, сподіваємося, що попереду на нас чекає ще більше Кінга і ще більше Кунца. Най живе горор, різний та смачний ☺.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

625 thoughts on “Американські історії жахів: Стівен Кінг Vs Дін Кунц

    Залишити відповідь