Співзасновниця видавництва «IST Publishing» Катерина Носко: «Це книжки для читання з олівцем»

 Фото Марії Головань

У 2017 році мистецтвознавиці Катерина Носко та Валерія Лук’янець захотіли видати власну дебютну книжку «Де кураторство» – про досвід курування сучасного українського мистецтва 25 авторів. Але виявилося, що знайти видавництво, яке змого би в короткий термін реалізувати настільки вузькотематичний нон-фікшн, не так легко. Катерина Носко не розгубилася й, звернувшись по допомогу до подруги Анастасії Леонової, заразом створила видавництво «IST Publishing». Воно якраз стало нішевим і видає інтелектуальний нон-фікшн про сучасне мистецтво. 

У команді «IST Publishing» – також кураторка й директорка харківської галереї «COME IN» Анастасія Леонова та арт-критик і куратор Бієнале молодого мистецтва в Харкові Борис Філоненко. Досвіди трьох засновників склалися й сформували напрям видавництва, автори якого досліджують взаємозв’язки між мистецтвом, суспільством і містом.

У інтерв’ю Катерина Носко розповіла, як вузькоспеціалізованому видавництву закріпитися на сьогоднішньому книговидавничому ландшафті, пояснила уважність до дизайну й перекладів та застерегла від власних помилок. 

Як ви вирішили створити видавництво?

Я захотіла видати свою мистецтвознавчу книжку «Де кураторство» – це була спільна ініціатива з подругою мистецтвознавицею Валерією Лук’янець. Хотілося зробити таке видання про кураторство, щоб поговорити з різними художниками та кураторами про їхній досвід. Ця книжка – зріз сучасного українського мистецтва, починаючи з кінця 80-х до сьогодні. Ми робили її два роки. 

На моменті пошуку видавництва, очевидно, нічого не знайшли. Зверталися до декількох видавців, але скрізь отримували відмови – схаменулися у березні, а книжку хотіли видати #підАрсенал. Тому ми почали оперативно шукати шляхи, щоби видати її самостійно, але з кодом ISBN. Ми звернулися до Насті Леонової, кураторки й директорки галереї «COME IN» у Харкові. Я запитала, чи можна долучити до її ФОП КВЕД, щоб була можливість видати книжку з ISBN та УДК (бібліотечна класифікація документів – М.Б.). І тоді вдалося встигнути до Книжкового Арсеналу. 

Через рік вийшов перший наклад «Де кураторство» англійською мовою в 100 примірників, він швидко розійшовся. Основну частину забрав німецький дистриб’ютор. Нещодавно ми друкували другий наклад у 500 примірників, і він розповсюджується по всій Європі. 

Так і почалася історія нашого видавництва, бо після «Де кураторство» нам з Настею захотілося зробити ще одну книжку – це, знаєте, така чорна діра, що затягує. Ми почали продумувати концепцію, підключили нашого друга Бориса Філоненка, який був куратором Бієнале молодого мистецтва в Харкові.

Я подарувала другові книжку «IST Publishing» «Культура в підмурках громадянського суспільства» Паскаля Ґілена і Тайса Ляйстера, і він сказав, що буквально кожна сторінка концентровано розумна й насичує його мозок. Ви принципово обираєте для видання інтелектуально насичені книжки?

Ця книжка вже out of print, до речі. Ми справді видаємо інтелектуальний нон-фікшн. Ці тексти передбачають вдумливе читання. 

Один із важливих напрямів роботи «IST Publishing» – це переклади іноземних текстів українською. Саме через обрані тексти й теми: виставкові проєкти, фотографія, комікс, суспільство, урбаністика – ми транслюємо ідеї, які вважаємо за потрібне порушувати сьогодні в Україні. Ми не орієнтуємося на кількість зірочок на Амазоні, хоча коли в нас проблеми з продажами, сильно жалкуємо про це.

Кінцевою метою в нашому видавництві є не тільки купівля книжки читачем та її переміщення на полицю. Нам важливо підтримувати дискурс і захоплювати публіку. Після видання тексту «Культура в підмурках громадянського суспільства» Паскаля Ґілена і Тайса Ляйстера я бачу, як на цю книжку посилаються в статтях, дослідженнях та згадують у контексті того ж Бієнале молодого мистецтва.

Коли в «IST Publishing» виходить «Комікс у музеї сучасного мистецтва», Ганс-Ульріх Обріст в авторах не через те, що це найвідоміше ім’я серед кураторів. Борис Філоненко як упорядник обрав його інтерв’ю з Робертом Крамбом, тому що воно найліпше розкриває зміст книжки. Боря каже, якби потрібно було відсилати куратора від землі на іншу планету, поїхав би Обріст. 

Спеціалізацію вашого видавництва визначила ваша освіта?

Моя освіта була радше спрямована на мистецтво до середини XX століття: первісного мистецтва та мистецтва Стародавнього Сходу, Вавилону, Стародавнього Єгипту. Але після того, як я пройшла цей шлях до культури ХХ століття, у якийсь момент почала розуміти, що в сучасному мистецтві все відрізняється від того, що я вивчала в академії. У цей момент починаєш шукати причини такої різниці. Тоді я відкрила для себе тексти сучасних теоретиків – хотіла зрозуміти, що переді мною в галереї сучасного мистецтва. Тобто це радше питання самоосвіти. 

У нас у «IST Publishing» у всіх склалися досвіди. Настя Леонова, окрім мистецтвознавства, закінчила ще й соціологію. Борис Філоненко має філософську освіту. Тому все, що ми видаємо, напряму пов’язане з нашими персональними зацікавленнями. 

Чому ви обрали саме такий формат для серії «Small Run Books»? Видавати пейпербек в Україні досі невигідно.

Концепція серії «Small Run Books» – кишенькове видання, яке можна прочитати будь-де. Зараз уже розуміємо, що ця серія радше асоціюється з повільним вдумливим читанням з олівцем. 

Дизайн серії робить «3z Studio», і вони запропонували саме такий вигляд. Цю серію круто колекціонувати: кожна книжка пронумерована, а, перевернувши їх на звороти, можна зібрати напис. Ми видали поки шість книжок, але в планах близько 30. Якщо всі скласти, вийде ціла фраза, довжиною в абзац. Зараз це поки «SMALL RUN BOOKS – це дбай[ливо]». Насамперед, ми звертаємо увагу на контент, але нам також важливо, як він поданий. 

Видання задумувалося як робочий зошит: проста обкладинка й простий папір, на якому можна робити помітки. Це справді невигідно, особливо коли друкується тільки 500 примірників (уже робимо тисячу!). Але на більші тиражі, здається, немає аудиторії. Література, яку видає «IST Publishing», вимагає серйозної просвітницької роботи. І оскільки ми вже взялися за такі видання, необхідно було почати розвивати напрямок лекцій та курсів – щоби контекстуалізувати кожне видання, яке робимо. 

Кінцевою метою в нашому видавництві є не тільки купівля книжки читачем та її переміщення на полицю. Нам важливо підтримувати дискурс і захоплювати публіку.

Який бюджет на видання книжки в «IST Publishing» від початку до кінця?

Одна книжка з серії «Small Run Books» – це близько трьох тисяч доларів, «Де кураторство» – вісім. На «ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980» ми витратили 500 тисяч гривень, які отримали від Українського культурного фонду.

Які у вас були помилки за ці три роки, і що ви не радили би повторювати молодим видавцям?

Купувати права на переклад, не знаючи, чи є бюджет, щоб реалізувати ці права. Навіть якщо на реалізацію дають три роки. Має бути фінансування на весь проєкт: від першого гонорару до розрахунку за доставку з типографії. Часто буває, що фінансування розірване, проєкт необхідно зупиняти. Ми почали тільки нещодавно розраховувати повністю все.

Потрібно якісно та серйозно підходити до самого перекладу. Перекладач повинен мати бекграунд: мистецтвознавчий чи філософський – залежно від того, про що книжка. Часто за перекладом відчувається, що людина поза контекстом.

Як ви шукаєте перекладачів? Таких спеціалізованих достатньо в Україні?

Не дуже багато. У нас є пул перекладачів: Ярослава Стріха, Іван Іващенко, Роксоляна Свято. Частіше знаходимо через спільні знайомства, але ми відкриті до співпраці. Наприклад, «Повернення реального» Гела Фостера (це якраз та книжка, яку ми видаємо три роки) переклала Мар’яна Матвейчук. Для неї це перша книжка. У тексті серйозна мистецтвознавча термінологія, регулярне звернення до теорії психоаналізу, тому ми підключили наукову редакторку Олю Тихонову, щоби вона підстрахувала перекладачку. Ми хочемо максимально зменшити кількість помилок у наших книжках. 

Як довго ви можете видавати одну книжку? Найбільш тривалий досвід і найшвидший.

Найдовше – оцей трирічний проєкт «Повернення реального» Гела Фостера. Найкоротшими були окремі «Small Run Books», із якими ми впоралися за три місяці. Ми видали першу серію на Книжковий Арсенал і почали відразу готувати дві книжки на Book Forum.

Коли вперше побачила «Small Run Books», здалося, що це видання «Ad Marginem x Garage». Чи є у вас видавництва, які ви берете за приклад?

Навряд чи можна назвати якесь одне улюблене. У кожного є особисті вподобання. Ми більше дивимося загально на те, що відбувається за межами України. Часто їздимо на літературні фестивалі, навіть якщо не беремо участі. Я от нещодавно повернулася з «Offprint» у Парижі – там зібралися 160 видавництв, які спеціалізуються на дизайні та мистецтві. І візуальний апарат уже так налаштовується, що ти бачиш не окремі видання, а загальний образ того, як має виглядати книжка. 

Арт-бук – це не просто каталог із картинками чи книжка про мистецтво, це творче відкриття, яке художник робить у медіумі книги.

Які тренди відгукуються у ваших книжках?

Для нас важливий мінімалізм, якість друку, підбір шрифтів та загальне рішення верстки. Нам пощастило з дизайнерами – вони зазвичай пропонують нам продумані та виважені ідеї, і ми їм довіряємо. «IST Publishing» працює з різними дизайнерами. Кожен із них, знаючи загальні тенденції, уміє адаптувати їх до локального контексту. 

У планах вашого видавництва розповсюдження українських мистецтвознавчих книжок за кордоном. Як зараз просувається цей процес?

У нас поки не так багато книжок. Із виданих зараз три орієнтовані на англомовний ринок: «Де кураторство», авторський артбук Павла Макова «До По» та виданий спільно з У, Н, А колективом «ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980». Утім, навіть із цими кількома виданнями ми непогано просунулися завдяки співпраці з одним із найбільших книжкових дистриб’юторів у Європі – «Motto Books».

У вашому видавництві виходила художня книжка Євгенії Бєлорусець «Щасливі падіння». Якою має бути книжка українського автора, щоби ви взялися за проєкт?

Це єдина книжка фікшну, яка в нас є. І ми поки не плануємо видавати фікшн. Із Євгенією Бєлорусець так вийшло, бо вона, насамперед, художниця. Важлива частина книжки «Щасливі падіння» – візуальна. Ми цю книжку розглядали як висловлювання художниці, а в процесі розробки зрозуміли, що це ще й серйозна художня література. 

Поки обмежуємо себе авторами, які передусім працюють із візуальним мистецтвом і розширюють свою практику через текст. Також багато залежить від фінансування. Нам часто пропонують різні проєкти, які варто би видати, але можливостей для цього поки немає. 

Які теми варто порушити в українському контексті? Якої проблематики вам не вистачає?

Українське мистецтво має достатньо непрояснених зон. Окрім дослідницької платформи «PinchukArtCentre», видавництва «Родовід» чи видавництва «Основи» (які працюють більше з візуалом) – важко пригадати ще видавництва, які порушували би подібні теми. Те, що робить «ArtHuss» – чудово, вони прокладають ланку, щоби перейти до глибшого занурення в культуру. Зараз просвітницьку функцію у категорії мистецтвознавства на себе взяли YourArt

У планах «IST Publishing» власні дослідження українського сучасного мистецтва. Наразі я сама працюю над книгою. Моє дослідження стосується афектів, різних емоційних станів та їхнього лінкування з українським мистецтвом. Ця книжка на етапі дослідження, плануємо видати її наступного року. Також над своєю книжкою працює Борис Філоненко. 

«ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980» була вашою ініціативою чи до вас звернувся У, Н, А колектив?

Багато людей хочуть видати книжку про мистецтво й роблять дослідження, а видавництв, які могли б це реалізувати, не так багато в Україні. Тому всі звертаються до дуже небагатьох видавців, зокрема, і до нас. Тема «ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980» (дослідження українського мистецтва логотипу в минулому столітті – М.Б.) видалася нам надзвичайно цікавою та актуальною. Авторки показали структурований виклад, ми бачили їхню виставку й одразу почали шукати можливості видання, та якраз встигли податися на конкурс УКФ і отримали грант. 

Зараз на українському книжковому ринку з’являється дедалі більше нішевих видавництв. Яка ніша з вашої перспективи досі залишається незаповненою?

«IST Publishing» хотіло би ширше розвивати тему арт-буків та фотокниг – такого видавництва не вистачає. Я нещодавно писала текст про медіум арт-бука, де пояснила його важливість. Арт-бук – це художнє висловлювання, на яке ніхто не може повпливати. Якщо знайшовся би видавець, який підходив до справи як куратор, ставився до ідеї з розумінням та реалізував її спільно з автором – це зробило би книжковий ландшафт в Україні більш здоровим. Арт-бук – це не просто каталог із картинками чи книжка про мистецтво, це творче відкриття, яке художник робить у медіумі книги.

Яким чином співпрацюють видавництво «IST Publishing» та галерея «The Naked Room»?

Галерею створив режисер Марк Реймонд Вілкінс та кураторки Лізавета Герман і Марія Ланько. Вони шукали партнерів, щоб розширити галерею баром і книгарнею. Ми думали зробити чотири полиці на 30-40 книжок, але потім побачили цю гігантську шафу. Так ми стали дистриб’юторами під брендом «The Naked Books». Зараз ми співпрацюємо приблизно з 30 українськими та зарубіжними видавництвами. Намагаємося працювати з нішевими видавцями, чиї інтереси збігаються з нашими. 

Зараз дедалі більше видавництв відкривають свої книгарні. Чи вплинула співпраця з «The Naked Room» якимось чином на продажі?

Продажі виросли. Галерея – чудове місце. Пропоновані книжки пов’язані з ним – можна випити кави, подивитися на мистецтво й, зрештою, почитати, тому тут усе склалося.

Яким ви бачите майбутнє «IST Publishing»?

Важко спрогнозувати, але навряд ми будемо великим видавництвом. Наша тема цікава вузькій аудиторії. Тому ми поки (!) не робимо книжки для дітей. У нас вузька аудиторія, і не знаю, наскільки зможемо її розширити. На це впливає також наша політика ціноутворення – ціни «IST Publishing» вищі за середні. Тому будемо залишатися small press’ом. 

Ми вимушені грати за правилами ринку, але в плані формування видавничої програми ми ніким і нічим не заангажовані. Немає ніякого впливу на нашу видавничу політику з боку. Так, ми отримуємо гранти й підтримку на проєкти, які ми самі прописуємо й пропонуємо. Ми залишаємося вже три роки досить автономними, і це для мене особисто велике досягнення. 

Досьє видавництва IST Publishing

Рік заснування: 2017
Спеціалізація: книжки про сучасну культуру та мистецтво, інтелектуальний нон-фікшн
Кількість виданих назв: 11
Найменший тираж: 100
Найбільший початковий тираж: 1000
Топовий автор/-ка: Паскаль Ґілен
Лонгселер видавництва: Культура у підмурках громадянського суспільства

Марія Бліндюк
Літкритикиня, культурна журналістка, авторка телеграм-каналу https://t.me/nerdgasm.

Залишити відповідь