Чи вийде побудувати ідеальне суспільство посеред «кокосового раю»: «Імперіум» Крістіана Крахта

Незрозумілі алюзії, спотворене розуміння часу, ненадійний оповідач — саме так можна описати книгу «Імперіум». Ця сатира на жахи ХХ століття насправді не настільки вже й «темна» і  заплутана, а радше кумедна, глибока і провокативна.

Громадянин півсвіту

Крістіан Крахт – багатий на нагороди швейцарський письменник і журналіст. Свої репортажі та романи він писав, перебуваючи у найрізноманітніших куточках планети. Навчався в Канаді, Німеччині, США, на початку 90-х опублікував репортаж з Сомалі, у 1997 працював кореспондентом відомого «Шпіґеля» в Нью-Делі. Потім переїхав у Шрі-Ланку, працював у Катманду, Афганістані, Танзанії, Аргентині. У співавторстві написав книгу про Північну Корею.

Роман «Імперіум» вийшов у 2012 році. Часопис «Spiegel» свого часу через цей роман визначив Крахта представником табору правих, деякі з фанатів звинувачували у «расистському світогляді», що у свою чергу ставало перешкодою для презентацій та прем’єри роману і створювало певні проблеми автору. Інші ж вбачали у творі бездоганну історію з гумором, гротеском, іронією і натуралізмом, яка спонукала роздумувати на теми ідеального світу, ідеальної людини чи найбільш правильного способу її життя.

Усе почалося з фото

Якось в Німеччині в «місті художників» в Мурнау Крахт знайшов на розпродажу листівку із зображеним дивного худого нудиста, що самотньо сидів біля пальми в одній лише пов’язці на стегнах. Ось так випадково журналіст та письменник зацікавився історією дивака Авґуста Енгельґарда, який прожив коротке життя (всього 43 роки) і втілив свою мрію – побудувати омріяний рай для людей, де завжди сонячно, і ростуть кокоси.

Август покинув дім, батьківщину і вирушив до Німецької Нової Ґвінеї, будувати мрію на кокосових плантаціях. Енгельґард взяв с собою в авантюрну подорож безліч книжок.

«У цьому трактаті високо оцінено експеримент, проведений у південнотихоокеанській колонії, що був намаганням зруйнувати духовну скутість батьківщини та здійснити мужню (навіть якщо загалом і утопічну) спробу нового початку  під пальмами, подалі від чумної машинерії несамовито швидкого й позбавленого сенсу суспільства.»

Отже, герой роману «Імперіум» – не вигаданий. Крістіан Крахт таким чином продовжив йому життя, хоча і написав свій твір через сотню років після того, як героя не стало. Авґуст Енґельгард дійсно приплив на острів, купив у жінки-підприємця, Емми Форсайт кокосову плантацію на острові Кабакон, і почав свій новий етап життя, що дуже відрізнявся від того, як він жив у Німеччині.

«Ви просто уявіть собі тутешню прогресивність, коли жінка керує більшістю справ, і нікого жодним чином не турбує ні його довге волосся, ні борода…»

Здавалося все складається так, що задум має здійснитись. Краса острова, його природні умови, тутешні працьовиті люди доповнювали в голові Енгельґарда вигадану картинку ідеалістичними штрихами:

«Щороку жителі Кабакону відправляють у море каное, прикрашене зеленим листям і навантажене мушлями-грошима, щоб цим відшкодувати рибам утрату їхніх упійманих родичів».

Герой зустрічає на острові однодумців. До нього їдуть, пливуть. Не бояться змін, довіряють і чекають настанов.

«Так, Макелі, хлопчику, вигукнув Енгельґард, торсаючи того за плечі, чого ж ти одразу про це не сказав! Гість! Яка прекрасна звістка!».

Але чи то невдала спроба завести друга на початку реалізації плану, чи природне почуття жадоби до отриманих знань із більше ніж тисячі книжок, породило у Авґуста підозру до всіх, хто торкається його сокровенної теми, хто хоче зробити свій внесок у розвиток системи коковоризму.

Антигероєм до Авґуста автор протиставляє декілька осіб по черзі, а інколи – суспільство в цілому. Та найбільш виразним і відмінним від Енгельґарда в романі постає Аукенс, котрий з першої хвилини життя на Кабаконі бажав поділяти будинок господаря, нав’язувати свої бачення, бути виправданим за неоднозначні вчинки. Його доля на острові підкреслила також і силу задуму Енгельґарда. Будь-який крок у бік міг зашкодити його ідеї гармонії в кокосоіснуванні.

І це чи не найяскравіше ілюструвало здатність героя будувати бажаний простір виключно завдяки ідеям, думкам, тобто – в голові. Не випадково і на обкладинці та форзаці книги зображено голову, поєднану з кокосом – як нежиттєздатну ідею, яка існує лише доти, доки герой бачить перед собою божественний фрукт і нічого іншого.

При цьому, текст книги, за задумкою видавництва, надруковано різними кольорами: початок розділів має зелений, живий колір. Але далі він поступово розчиняється в буденному, чорному, як розчинилися плани героя.

Відданість ідеї, затемнення реальності

«…наче по його венах струмує вже не червона і тваринна тілесна волога життя, а досконалий рослинний сік його ідеального плоду…»

Протягом книги Енгельґард постійно змінюється. У читачів його персонаж викликає по черзі то захоплення, то відразу, то жаль. Читач на початку роману бачить Енгельґарда світлим, дипломатичним, мудрим жрецем духів рослинності. У розвитку подій все більше і глибше промальовується його мізантропія, самозакоханість.

Ближче до кінця читач вже перестає співпереживати герою і налаштовується на нещасливий фінал для героя – через його душевну чи фізичну хворобу. Але ж ні. Фінал автором створений якнайтонше. Історія знов налаштовує читача до героя виключно позитивно, зі співчуттям, і знову із захопленням. За його вибір, за стійкість, за сміливість прийняти і пережити зраду самому собі. 

Наостанок додамо один цікавий епізод з роману

В момент невимовної люті герой кидає на підлогу то одну, то іншу книжку. До речі, книжку зі своєї власної, такої дорогої, одного разу гірко втраченої, та все ж врятованої бібліотеки… Чому раптом це відбувається? Як він їх обирає, чому один корінець залишається, а інші два хапають впевнені пальці — і фоліанти летять геть?

Цей момент в романі наштовхнує на роздуми вже не про те, який образ головний герой створював своїми діями, а про те, ким він сам був. Наскільки правильним сам для себе він був?

[irp posts=”26930″ name=”Третя книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Робінзон Крузо» Данiель Дефо”]

[irp posts=”27651″ name=”10 ідеальних книжок-супутників на безлюдному острові”]