І кожен отримає медаль: «Непосидючка» — перша дитяча українська книжка про біг

Це несправедливо, що  книжка Олесі Кешелі-Ісак вийшла у рік скасовування усіх пів- та марафонів та переведення їх в онлайн. Бо ми звикли до змагань і навіть моя шестирічна донька вже двічі брала участь в дитячих забігах. Після прочитання «Непосидючки» хочеться струхнути пил з кросівок, знайти найближчий забіг і зареєструватися на нього усією родиною. Хоча до цього я була лише вболівальницею.

Карантин додав часу на підготовку до майбутніх забігів. І «Непосидючка» допоможе, бо окрім цікавої історії, Олеся Кешеля-Ісак наповнила книгу купою корисної інформації: і про вибір кросівок, і про спортивні годинники, і пульс, і здорове харчування, і про марафон, і про водний баланс.

Зрозуміло та просто авторка розповідає про всі бігові нюанси, які будуть цікаві навіть дорослим. Я, наприклад, не знала, що бігові кросівки мають бути на розмір більшими та що їх потрібно змінювати кожні тисячу кілометрів.

А ще нарешті знаю, звідки марафон бере свою назву і таку цікаву дистанцію у 42,195 км. А моя дитина розповідає друзям про спортивні годинники, пульс та те, що овочі — краще «пальне» для організму ніж цукерки.  

Але це книжка не лише про спорт та біг. Вона про наших діток. З перших сторінок я впізнаю в ній свою Алісу, її друзів, які обожнюють бути у русі, ненавидять вузькі джинси, мріють вирости та самі обирати собі одяг та взуття та завжди хочуть бути першими. 

Саме такий — головний герой книжки — хлопчик Тео. Він активний та допитливий, обожнює біг, бо під час нього відчуває себе реактивним літаком, здатним відірватися від землі і злетіти у небо. Та що там уявляє, іноді йому і справді це вдається. А ще він пошепки зізнається матусі, що тільки, коли він бігає, бачить світ КОЛЬОРОВИМ. 

І кожен отримає медаль: «Непосидючка» —  перша дитяча українська книжка про біг 0

На цьому моменті під час читання в мене підступив клубок до горла та навернулися сльози, бо Тео щиро говорить до мами: «Я знаю, що ти хотіла б, щоб я був посидючим, слухнянішим і менше бігав…» І я чую в цих словах свою дитину, яка теж може й би хотіла бути спокійнішою, але енергія, що вирує у ній, прагне вирватися назовні. Мама Тео теж це прекрасно розуміє та реєструє хлопчика на дитячий забіг на київському марафоні. Разом з Тео зголошується бігти і його друг Дмитрик, вони придумують назву для своєї команди та з нетерпінням чекають дня забігу.

Але перед самим стартом Тео раптом починає перейматися, чи вийде у нього прибігти першим. І тут у мене знову цей підступний клубок, бо мама Тео підбирає найвлучніші слова для цього моменту: «Слухай, я знаю, як це для тебе важливо. Але насправді найважливішим є не прибігти першим, а бігти радісно!» Я замовкаю, щоб опанувати себе, а моя дитина коментує, що це дійсно так – вона теж була далеко не першою на своїх змаганнях. 

Тільки заради цього щемливого моменту варто прочитати книгу разом з дітками. Впевнена, вам не раз доводилося говорити зі своїми малими про їхні перемоги, поразки та прийняття.  

Бо перемога — це не завжди медаль, що й доводить Тео, допомагаючи другу в скрутну хвилину.

Зрештою, нагороду, отримають усі, хто прочитає книгу «Непосидючка, який любив бігати»: з обкладинки можна дістати блискучу золоту медаль, повісити її на стрічку-закладку і з гордістю носити після проходження лабіринту по Місту Непосидючок. Від цієї частини книги моя дитина прийшла у неабиякий захват.
Бо філософія філософією, а показати медаль у садочку — це святе) 

Анастасія Гречнікова, співавторка програми про батьківство «Більше Двох», мама, що любить читати вголос