Ювал Ной Харарі – ізраїльський історик, доктор філософських наук. Викладає в Єврейському університеті в Єрусалимі, досліджує військову історію. Його науково-популярна монографія «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» стала міжнародним бестселером, оглядаючи історію людства від доісторичних витоків до наших днів. Книга перекладена майже на 30 мов.
У другій своїй книзі Ювал Ной Харарі йде далі та розглядає, якою стане людина майбутнього, чи дійсно вона матиме риси божественності, чи ж людей замінять комп’ютери? Зустрічайте – відверта та часом шокуюча «Homo Deus. За лаштунками майбутнього» вже виходить друком у видавництві Book Chef!
Споконвічні проблеми людства – голод, чума і війна – подолано в глобальних масштабах. Що ж тепер стане цілями для досягнення по всьому світі?
Перша з таких цілей, згідно з Ювалом Ноєм Харарі, – безсмертя. Це не так уже й недосяжно, якщо взяти до уваги, що наші предки жили 30 років (і це вважалося досягненням!). Завдяки розвитку медицини та науки, зараз середній вік життя людини – 70 років, а якщо технології майбутнього дадуть можливість боротися з хворобами (або й не допускати їхнього виникнення) ще дієвіше, чому б людям не жити 150 років? Або й більше? Адже у разі відсутності проблем зі здоров’ям та можливістю відновлювати «зношені» органи, це вже не виглядає чимось нереальним.
Другою ціллю стане щастя. Здавалося б, при рівні розвитку технологій та можливостях, що їх надає сьогодення, ми всі мали б бути щасливими (особливо якщо брати до уваги, як доводилося виживати нашим попередникам). Проте це далеко не так.
Попри вищий добробут, комфорт і безпеку, кількість самогубств у розвинених країнах також значно вища, ніж у традиційних суспільствах.
Чому саме щастя необхідно досягати в наш час? За нього відповідають як психологічний, так і біологічний рівні почуттів. На психологічному рівні щастя залежить від наших очікувань: задоволення приходить не від матеріального статку, а від отримання нами того, що очікуємо від реальності. Але чим кращі умови життя, тим вищими стають очікування – виникає замкнене коло. На біологічному рівні щастя визначається біохімією: ми щасливі, коли маємо приємні відчуття в тілі та не маємо неприємних. Але приємні відчуття, як-от викиди дофаміну, не тривають постійно. Знову маємо замкнене коло.
Третім проектом людства стане перетворення Homo Sapiens на Homo Deus, людини розумної на людину божественну. Не посміхайтесь скептично та не сприймайте божественність як ідеальну всемогутність:
Протягом усієї історії вірили, що більшість богів мають не всемогутність, а радше специфічні суперздібності, такі як здатність створювати людські істоти, трансформувати свої власні тіла, контролювати довкілля й погоду, читати думки і спілкуватися на відстані, подорожувати з великою швидкістю і, звичайно, уникати смерті та жити необмежено довго. Люди якраз перебувають на шляху до набуття всіх цих можливостей, принаймні частини з них.
Частина 1. Homo Sapiens очолює світ – випадковість чи закономірність?
У першій частині книги Харарі розглядає стосунки людини з тваринним світом, намагаючись пояснити, чому саме людство домінує у світі та в чому ж головна відмінність між нами та тваринами, нашими предками. Цей розділ може викликати обурення в багатьох читачів, адже головна ідея частини – те, що людство панує світом не через розвинену свідомість та наявність душі. Ба більше, Ювал Ной може шокувати тим, що пише – у людей, власне, немає душі (зауважу, що це жодним чином не основоположна істина; Харарі нічого не стверджує, він просто доносить читачеві факти – висновки кожен робить сам).
Віра в те, що люди мають безсмертну душу, тоді як тварини – просто недовговічне тіло, – стрижень нашої законодавчої, політичної й економічної системи. Це пояснює, чому, наприклад, цілком нормально для людини вбивати тварин для їжі або просто для свого задоволення.
Однак останні наукові відкриття категорично суперечать цьому монотеїстичному міфові. Дійсно, лабораторні експерименти підтверджують точність однієї частини цього міфа: відповідно до тверджень монотеїстичної релігії, у тварин немає душі. Усі ретельні дослідження й больові випробування не змогли виявити жодних слідів душі у свиней, пацюків чи макак резус. На жаль, ті самі лабораторні дослідження підважили другу й важливішу частину монотеїстичного міфа – люди дійсно мають душу. Учені піддали Homo Sapiens десяткам тисяч неймовірних експериментів і заглянули в кожен куточок нашого серця й кожну звивину нашого мозку. Однак вони ще й досі не відкрили якихось магічних іскор. Тобто не існує наукових доказів того, що, на відміну від свиней, Homo Sapiens має душу.
Чим же ми більш розвинуті за тварин? Вони теж співчувають, читають емоції з облич та допомагають один одному, як показали чисельні досліди вчених. У чому ж наша перевага? Згідно з автором, Homo Sapiens – єдиний вид на планеті, що може гнучко співпрацювати у великих масштабах. Так, тварини живуть зграями – але такими великими групами, як у людей, вони не зможуть зібратися ніколи, та ще і співпрацювати гнучко. Прикладом такої співпраці є революції, коли невелика кількість людей здатна організувати мільйони завдяки своїй ефективній гнучкості.
Ще одна відмінність між людиною та твариною – уява. Крім об’єктивної (те, що відбувається незалежно від вірувань та почуттів людини) та суб’єктивної реальності (яка залежить від моїх думок та почуттів), є ще реальність міжсуб’єктна. Сутність такої реальності залежить від комунікації між багатьма людьми, а не від вірувань та почуттів окремих індивідів. Так, приміром, піст у Рамадан, вінчання в церкві та голосування в день виборів мають сенс для величезної кількості людей у сотнях країн, сплітаючись у реальність. Проте що з ними трапиться, якщо про ці традиції, що передаються з покоління в покоління, забудуть? Так само і гроші втратять свою сутність, якщо їх перестануть приймати як щось вартісне – вони стануть просто папірцями.
У ХХІ столітті вигадка може стати найпотужнішою силою на Землі, перевершуючи навіть астероїди, що збилися зі свого шляху, та природний відбір.
Частина 2. Homo Sapiens та вірування: гуманізм крокує планетою
У другій частині книги Харарі торкається питань релігії, а саме того, чи дійсно вона далека від науки – чи все ж розрив між ними менший, аніж між релігією та власне духовністю? Може здатися дивним, проте автор наголошує: релігія та наука ближчі одна до одної, ніж здається. Прикладом тому є стандартна структура релігійних оповідей – майже кожна з них, якщо аналізувати, складається з трьох частин:
- Моральні судження на зразок «людське життя є священним».
- Фактологічні твердження, наприклад: «людське життя починається в мить запліднення».
- Об’єднання моральних суджень із фактологічними твердженнями, що дає практичні вказівки, скажімо, «ніколи не можна дозволяти аборти, навіть наступного дня після запліднення».
Саме фактологічні твердження – царина науки. Проте вони часто настільки тісно пов’язані з моральними судженнями, що відокремити їх буває складно. Тим не менш, без фактологічних тверджень та достовірної інформації й релігійні засади втрачали б свої позиції.
Також друга частина книги присвячена розгляду того, що саме людство зробило зі світом за роки свого розвитку, як капіталізм поступився місцем гуманізму та якими можуть бути наслідки панування останнього для людини божественної. Основним постулатом гуманізму є те, що людина – кінцеве джерело смислу, а її вільна воля – найвище обґрунтування всього. Хоча й досі загальні засади гуманізму незмінні, за роки свого існування він розділився на три основні гілки: ортодоксальну (кожна людська істота є унікальним індивідом, який володіє особливим внутрішнім голосом і неповторним набором досвіду); соціалістичну (людське сприйняття є джерелом усіх смислів, але я мушу припинити зациклюватися на своїх почуттях і зосередитися на тому, що почувають інші); еволюційну (конфлікти потрібно вітати, адже саме вони є сировиною для природного відбору).
Як і в першій частині, Харарі лише констатує факти та безпристрасно розповідає, даючи можливість читачеві самому робити висновки. Втім, головне – уникати оцінних суджень, адже кожна галузь як релігії, так і науки не є хорошою чи поганою, доки не потрапить до рук фанатиків (так, яскравим представником еволюційного гуманізму був Гітлер).
Частина 3. Homo Sapiens втрачає контроль, або Хто Я?
Заключна частина “Homo Deus“ ставить більше питань, ніж попередні, якщо це можливо ? З огляду на відсутність душі, про що говорилося в перших розділах, чи можемо ми говорити про яку-небудь вільну волю людини? Що таке «Я»? Хто робить вибір, моя свідомість чи електрохімічні процеси в мозку?
Насправді ні про яку вільну волю мова не йде. Те, що нам здається власним вибором, є лише відчуттям, як треба вчинити в даний момент, згідно з яким ми діємо.
Нині ми можемо використовувати сканери мозку, щоби передбачити бажання й рішення людини задовго до того, як вона їх усвідомить. В одному з таких експериментів людей поміщали у величезний сканер мозку з вимикачами в кожній руці. Їх просили натиснути один із вимикачів, як тільки їм це заманеться. Дослідники, що спостерігали за нервовою діяльністю мозку, можуть передбачити, який вимикач натисне конкретна особа задовго до того, як вона усвідомить свій намір. Нейронні події в мозку, що свідчать про рішення особи, починаються від кількох мілісекунд до кількох секунд до того, як особа усвідомить свій вибір.
Якщо ж ніякого вільного вибору не існує, у чому цінність людини в теперішньому стані її розвитку? Чому б їй не бути заміненою в майбутньому ідеально працюючими та непохибними алгоритмами, комп’ютерами та роботами? Раніше козирем людства було мистецтво – проте машини тепер пишуть музику, яку не відрізнити від класичних творів, а то й ще більш стилістично вірно оформлену. Чи можемо ми протистояти невтомним приладам? Чи не втратимо свою індивідуальну цінність? Яка релігія прийде на зміну гуманізму, з огляду на цифрове сьогодення?
Принаймні останнє питання має чітку відповідь – розвиватиметься датаїзм, котрий поклонятиметься не людині чи богам, а інформації. Гуманізм говорить, що в нас – смисли всього, що відбувається, і ми наповнюємо Всесвіт смислом зсередини, своїм сприйняттям. Датаїзм стверджує, що сприйняття нічого не варте, якщо ним не поділитися, і що шукати смисл всередині себе не потрібно. Тому – смартфони в руки, фотографуйте все навколо, діліться інформацією зі світом, вітаємо в новій релігії!
“Homo Deus“ – не той нон-фікшн, що розповість вам, як усе влаштовано. Це та книга, яка поставить безліч запитань, шокує, змусить сперечатися та шукати інформацію щодо спірних тем. Це книга, яка після останньої сторінки змусить вас думати, зазирати в себе та оцінювати майбутнє. Ювал Ной Харарі не стверджує, він лиш пропонує нарис майбутнього. Чи буде воно таким – побачимо. Я б сказала «обирати вам», але ж ви пам’ятаєте про вільну волю…
До прочитання раджу однозначно – хоча б заради цікавих фактів та безлічі приведених експериментів (кінь на ім’я Розумний мене підкорив!). Читається книга дуже легко, незважаючи на тему – наче лекція в цікавого викладача або ж збірка есе. Сподіваюся, це не остання книга Харарі, а видавництву Book Chef дякую за чудовий переклад – він дійсно на висоті.
Схожі книги: «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» Ювал Ной Харарі
Читати: Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього. Уривок із книжки
Читати: Економіка бунтівників. Уривок з книжки Алекси Клей і Кіри Філліпс
Читати: 5 художніх книг про технології теперішнього й майбутнього
235 thoughts on “Homo Deus, або Як людина стане божественною”