Пригодницька та глибока історія дорослішання в індустріальному місті на березі моря. Вийшов перший роман журналіста, редактора та співзасновника видання «Бабель» Гліба Гусєва.
Якщо ви любите історії дорослішання, пригод та роуд-муві – для вас є гарні новини. У грудні у видавництві «Книголав» вийшов дебютний роман Гліба Гусєва «Не святий».
Гліб Гусєв – журналіст, колишній заступник головного редактора журналу Esquire, співзасновник та екс-головний редактор видання «Бабель». Гліб давно займається письменництвом – його оповідання виходили у журналі L’Officiel, а кілька років поспіль він навіть навчав письменництву студентів KAMA на курсі Creative Writing.
Журналіст та тепер вже письменник Гліб Гусєв
Бурхливе життя 20-річних
Ідею роману Гліб виношував кілька років. Його головний герой – 23-річний Артем Щербаков, що приїхав до Києва, «вписався» у друга та ретроспективно розповідає історію свого життя батькові, якого ніколи не бачив. Єдине, що Артем знає про батька – його прізвище Хачатурян та, за словами мами, вона кохає його досі.
Попри молодий вік, Артему є, що розповісти на 256 сторінок книги, від яких складно відірватися. Він народився в Туркменістані, там вперше закохався та співав ранками в школі гімн про туркменбаші. Потім разом з мамою і дідом переїхав до Маріуполя – індустріального міста на березі моря. Працював офіціантом у барі з промовистою назвою Crazy Baby, торгував наркотиками та вчився «читати» людей так, щоб одразу зрозуміти – будуть вони корисними чи ні. Займався рейдерством, зустрічався із старшою жінкою, нікого не кохав, намагався знайти 11 тисяч доларів за кілька днів та врятувати свою родину від виселення з будинку.
Герой роману та герой героя роману
Гусєв позиціонує Артема як героя нашого часу, і десь так воно й є. Принаймні, він точно типовий представник одного з типажів сучасних молодих людей. Артем – індивідуаліст. Коли в Україні починаються Майдан та війна, він їде шукати щастя та грошей в Америку. Не тому, що не любить свою країну, а тому що думає: «Кому буде легше від того, що я помру за якісь ідеали? Це не входить в мої плани, я хочу померти дуже старим та дуже багатим» (неточна цитата).
Погодьтеся, ця позиція перегукується з настроями Сергія Saigon, переможця Книги року ВВС-2020 та ветерана війни на Донбасі, який зауважив, що «сучасна українська література виховує українця, як вона каже, і за 30 років виховання ми дійшли до того, що в 2014 году 0,3% пішли на війну, а мільйони поїхали красить двері од «ланоса»? А ті, шо пішли на війну, оказивається, цю літературу не читали».
Але повернемося до Артема. Він знає, що може розраховувати у житті лише на себе, шукає місце під сонцем та готовий заради цього майже на будь-що. В хлопця є власний моральний кодекс, скоріше інтуїтивний, і він намагається його дотримуватися.
Протягом усього роману Артем порівнює себе із Джеймсом Бондом. Він прочитав всі книжки про агента ще у дитинстві, коли лежав у лікарні з травмою, після якої вчився ходити наново. З тих пір Бонд став його власним героєм, під спосіб життя якого він намагається підлаштувати й свій шлях. Стати Джеймсом Бондом маріупольського розливу.
Коли у житті Артема трапляється щось неординарне чи неприємне, він ніби грає з собою, уявляючи себе секретним агентом під прикриттям. І звісно ж, це дає полегшення – набагато краще уявляти, що робота офіціантом це не просто робота офіціантом, а щось загадкове, що стане сходинкою до мрії. Кому з нас незнайомий такий спосіб втечі від реальності?
Виховання почуттів
Роман, що розповідає про формування героя під тиском обставин, його життєві вибори та шлях, яким він іде, – не новий, але майже завжди цікавий формат розповіді. Лише в останні десятиліття цим шляхом йшли Донна Тарт, Орхан Памук та почасти Сергій Жадан. Такі історії дозволяють читачеві зжитися з героєм та проживати його життя як власне, разом з ним помилятися та потрапляти у пригоди. Робити висновки та дорослішати.
В романі зі швидкістю комікса розвивається сюжет, локації часто змінюються, кожна сторінка пропитана легкою іронією, а кожен діалог – живий, попри його відточеність та літературність.
Ніби мимохідь письменник торкається актуальних зараз тем. Наприклад, фемінізму. «Від когось з тутешніх почув, що це називається об’єктивацією та принижує жінку, – говорить Артем у США, коли уявляє секс з місцевою дівчиною. – Оцю концепцію я не зрозумів. Люблять дівчата секс чи ні? Люблять. І коли на них дивляться – теж люблять. (…) Як на мене, це все одно що попросити води, бо хочеш пити, і потім скаржитися, що можеш утопитися».
На момент закінчення роману Артему все ще 23 роки. Попереду в нього – ціле життя, в якому він може втілити свої мрії, чи стати маргіналом, чи заспокоїтися, одружитися та купити телевізор. Тобто зробити те, що зараз зневажає, але що, врешті-решт, багато хто з людей вважає не таким вже й поганим шляхом. Артем може будь що, і це будь що залежить лише від нього.
Кому варто читати
Шанувальникам пригодницьких історій та сюжетів дорослішання.
Кому не варто читати
Тим, хто не сприймає мат, наркотики та стосунки без обов‘язків