Хто така Ґолда Меїр? Три факти з життя прем’єр-міністерки Ізраїлю

Якою людиною, жінкою, лідеркою та політичною діячкою була Ґолда Меїр у своїй однойменній книжці досліджує американська журналістка і письменниця Елінор Баркетт. На понад 500 сторінках тексту вона описує постать п’ятої за рахунком (але точно не за впливовістю) прем’єр-міністерки Ізраїлю з усіма її слабкостями, рисами характеру та ідеологічним фанатизмом. Це той портрет першої жінки на посаді прем’єр-міністерки Близького Сходу, про який ми маємо знати.

Багато хто думає, що найкращим компліментом для активної й цілеспрямованої жінки неодмінно стане теза про її чоловічий характер. Очевидно, епохи змінюються, з’являються нові держави та лідери, але базове розуміння ідеального компліменту на адресу жінки – начебто таке ж, що і десятки років тому. 

Єдиним чоловіком в уряді Ізраїлю називали Ґолду Меїр, уродженку українського Києва і одну із засновників держави на Близькому Сході. Першопочатково цей вислів належить Давиду Бен-Гуріону, одному з лідерів сіоністського руху та творців держави Ізраїль. І назвав він так Ґолду, вочевидь, за її безкомпромісність, безпрецедентну віру у свою справу та лідерські якості. 

Книжка з лаконічною назвою «Ґолда» авторства американської журналістки та письменниці Елінор Баркетт описує життя однієї з найбільш значущих жіночих постатей світової політики XX століття та розповідає, як і завдяки чому їй вдалося отримати титул однієї з найвпливовіших жінок у новітній історії світу.

Про що книжка?

Це історія Ґолди Меїр, соціальна та політична активність якої стояла у джерел створення нової держави Ізраїль. І вона надто динамічна та багатогранна, щоб описати одним абзацом. Водночас, біографія цієї жінки – оригінальна суміш сміливості, ораторської майстерності та зустрічей з людьми, які допомогли сформувати її погляди у житті та політиці, а згодом і проявити свої екстраординарні таланти. Книжка написана у форматі белетристики і розповідає про життєвий шлях та персональні погляди пані Меїр з акцентами на суспільно-політичних подіях часу, коли жила героїня. 

Три факти про Ґолду очима дослідниці

Факт 1. Київ непривітне місто для Ґолди

Народжена в Російській імперії в кінці XX століття малолітня Ґолда не запам’ятала Київ по дніпровським краєвидам. У дорослих спогадах воно було містом її бідного дитинства та постійної небезпеки. Народжена в бідній єврейській родині дівчина потім пам’ятала місто через історію з єврейськими погромами, а не через затишні вулиці з каштанами. Жила родина Мабовичів (таке прізвище мала Ґолда при народженні) досить бідно: батько заробляв як тесля, мати доглядала за дітьми, при цьому із восьми вижило тільки троє сестер. В єдиному спогаді з тих часів Ґолда згадує, як переляканий батько закриває дошками двері будинку, де жила сім’я, щоб їхню оселю не зачепив єврейський погром. Згадує про цей факт і дослідниця у книжці. Взагалі-то сама авторка більше згадує про життя родини в інших містах тодішньої Російської імперії і нинішню українську столицю зачіпає досить мало. В принципі, це очевидно: в місті родина прожила тільки близько п’яти років і повернулася до Пінська, де жили батьки матері. Водночас, про випадки погромів і негативного ставлення місцевого населення до євреїв чимало тексту в контексті усієї імперії. 

Тут доречно згадати, що в той час йшлося про т.зв. «межу осілості» для єврейського населення. В імперському законодавстві тоді існувала така законодавча норма, що визначала території, де мали право жити євреї, щоб не «загрожувати» розвитку місцевого підприємництва. Для окремого спеціаліста чи підприємства могли зробити виняток за дотриманням певних умов. Не було в межах осілості євреїв і Києва, але Мабович-батько склав професійний екзамен, що дозволив йому на певний час оселитися там. Так, очевидно, тодішні норми суттєво суперечать як сучасному розумінню прав людини, так і економічним законам. Втім, успіху в роботі батько родини таки не мав, і сім’я спочатку повертається до дідуся з бабусею, а далі переїздить за океан. Мабуть, фраза «українська земля горда мати таку уродженку» самій Ґолді відверто б не сподобалася.

Факт 2. Еміграція і вплив старшої сестри зробили свою справу

Отже, у юному віці Ґолда разом з матір’ю та сестрами (батько виїхав ще раніше) емігрує у США й оселяється в американському місті Мілуокі. Але успіх сімейних справ Мабовичів не чекав їх і на новому континенті: у батька далі були проблеми з роботою і мати відкрила продуктову крамницю для якого стабільного заробітку. Англійську Ґолда вивчила уже на новій Батьківщині і спочатку допомагала матері з торгівлею та паралельно захоплювалася новими політичними ідеями, що витали у повітрі.

Вперше гарні ораторські (та й організаторські теж) здібності проявилися у дівчини ще в шкільному віці. За її ініціативи відбувся мітинг про доступність підручників для всіх дітей незалежно від фінансового статку та походження сімей. І хоч мати була проти освіти дівчини (бо хто б тоді допомагав їй у продуктовій лавці), Ґолда спочатку вступила до вчительського коледжу. Це вже згодом вона вирішила: не продовжуватиме навчання, щоб мати змогу приєднатися до бурхливого політичного життя. Знайти себе у політичній сфері допомогло знайомство з двома гостями з Близького Сходу, які зупинилися у батьків. Був серед них і Давид Бен-Гуріон.

Крім того, величезний вплив на Ґолду та формування її ідеологічних поглядів (зокрема, щодо трудового сіонізму) справила її старша сестра Шейла. Та ще раніше активно захоплювалася ідеями сіонізму та була залучена на зібраннях місцевих активістів. Саме політичні погляди старшої сестри стали для юної дівчини таким собі прикладом для наслідування і, водночас, надалі визначили її майбутнє. З майбутнім чоловіком Моррісом Меєрсоном вона теж знайомиться на зібраннях у квартирі старшої сестри. У віці 19 років вона виходить заміж та паралельно з тим захоплюється ідеями, які озвучує в турне Америкою Давид Бен-Гуріон. Вже скоро у 1921 році майбутня лідерка Ізраїлю поїхала з родиною у першу подорож до Палестини. 

Факт 3. Фанатично бажала створення єврейської держави

Окрім гарних ораторських здібностей та вміння подобатися своїй аудиторії, Ґолда фанатично захоплювалася ідеєю власної єврейської держави. І проявляла це усіма своїми вчинками та діями: освоєння на новій території і в житті, і в політиці не було легким. Перше знайомство з побутом кібуци та містами Близького Сходу, які не були схожі на американську промислову північ та ідеальне місце для єврейського життя, не було простим.

Завоювання поваги нових земляків, створення профспілки, яка б захищала місцевих працівників, і план дій у розбудові нової держави вимагали сміливості. Це вже згодом вона серйозно проявила себе не лише як політичний ідеолог, а й такий собі умовний міністр фінансів майбутньої держави за сучасними мірками ми б назвали це фандрейзингом.  Ґолда не тільки представляла нові політичні інтереси, а й майже постійно займалася збором коштів  на потреби Ізраїлю, особливо у США. «Закінчивши свою місію як закордонний емісар і збирач коштів, Ґолда взяла на себе нову роль як організатор і серйозний політичний гравець зі своїм фірмовим стилем, неповторною сумішшю ідеалізму, моралі й політикою “заламування рук”, що визначатиме її протягом десятиліть», зазначає дослідниця. 

Крім того, політично та ідеологічно світ змінювався, що вимагало рішучих дій. Поки Ґолда формувала плани зі створення нової держави, у Європі поширювалася гітлерівська ідеологія, а територією Палестини офіційно опікувалася британська влада. Ґолда активно лобіювала міграцію європейських євреїв до Палестини всіма можливими способами. Якою була (не)легальна міграція в Палестину між двома світовими війнами, як вирішувалося питання офіційного проголошення незалежності держави Ізраїль, як формувалася політична система країни попри війни й пусту казну та як розвивався конфлікт з Єгиптом за територію відповіді на ці питання можна знайти у книжці з позиції Ґолди. 

На момент створення Ізраїлю у 1948 році вона вже мала івритське прізвище Меїр, була матір’ю двох дорослих дітей та активною громадською активісткою. «Церемонію проголошення державності було організовано як таємну подію, щоб британці не спробували запобігти утворенню єврейського уряду до того, як наступного дня сплине дія їхнього мандата», і, звісно, ж вирішально роль у питанні щодо прийняття такого рішення відіграла Ґолда. Водночас, за словами дослідниці,  кар’єристкою вона не була. Йшлося швидше про одержимість власними ідеями. Питання розбудови держави стала для неї головною навіть поряд з справами родини та відсутність будь-яких інтересів до атрибутів влади.

Уже в поважному віці 71 року вона стала п’ятим за рахунком прем’єр-міністром Ізраїлю, де знайшли своє нове життя мільйони громадян світу з юдейською національністю. Так її фанатичні ідеї отримали реальне втілення. Хоча в результаті, кажуть, вона «теж мала двоїсте ставлення до свого творива». Але це вже інша історія.

Що ще про книжку варто знати читачеві?

Книжка американської дослідниці написана, перш за все, для проактивної підготовленої аудиторії. Якщо ви цікавитеся міжнародними процесами та тим, у яких кабінетах та як формується світова політика, це видання однозначно для вас. Для непідготовленого читача час від часу доведеться користуватися пошуковиком з запитами «трудовий сіонізм» чи «Гістадрут». Також не зайвими були б і окремі редакторські примітки від видавця про справу Дрейфуса та Британський мандат в Палестині. 

Втім, ця книжка стане гарним відкриттям про світ міжнародної політики XX століття та без шаблонів розкаже історію створення держави Ізраїль. Доведення, чому збір грошей на покупку зброї для оборони країни важливий; вміння успішно провести переговори з арабським королем Абдулою та організувати проголошення незалежності – все це Ґолда робила, бо не могла інакше. Крім того, це й історія про роль особистості в історії та розповідь про жінку, яка заради реалізації своїх ідей просто вміла «йти напролом».