Повернення перелітного птаха: Гоголь із перспективи 2019

«Бросьте в самом деле кацапию, да поезжайте в гетьманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудишь хорошенько. Для чего и кому мы жертвуем всем?» – писав Микола Гоголь близькому другові Михайлу Максимовичу, завзято переконуючи влаштуватися до нововідкритого Київського університету, де той урешті-решт стане ректором. Сам Гоголь сподівався на кафедру професора всесвітньої історії, аби, викладаючи, писати тут якусь нечувану доти багатотомну історію України. Проте не склалося, тому після багаторічних мандрів Європою він знову їде в Росію, там поволі божеволіє і загадково помирає у 42. Метрополія не просто знищує письменника, а й посмертно його присвоює, неохоче згадуючи про колоніальне походження автора, з чиєї «Шинелі», як відомо, вийшла вся російська література.

«Тільки справжній, отже, національний образ Гоголя відкриє нам т.зв. таємницю Гоголя», – писав Євген Маланюк у статті «Гоголь – Ґоґоль» ще у 30-х, однак реставрація цього образу і відвойовування Миколи Васильовича Україною почалися не так давно. З нагоди 210-го його дня народження, який за кумедним збігом став Міжнародним днем птахів, пропонуємо подивитися, що вийшло з української рецепції Гоголя, адже подивитись почитати, послухати і сходити таки є на що.

Фестивалі

ГОГОЛЬFEST – наймасштабніший український арт-фестиваль, програма якого поєднує театр, музику, кіно, літературу та візуальне мистецтво. Протягом 10 років ГОГОЛЬFEST відбувався в Києві, та віднедавна змінив концепцію і став кочовим, аби знакові, історичні, оригінальні, проте малоактивні або занедбані регіональні локації перетворити на центри культурного життя. Восени фест їздив у Вінницю, а у квітні вже вдруге розпочнеться на Донеччині. До Вінниці Микола Васильович стосунок має, адже його пращур Остап Гоголь був подільським полковником, а от до Маріуполя не дуже, проте від початку фестиваль не позиціонувався як присвячений одноосібно Гоголю, а відштовхувався від його постаті як від митця з європейською свідомістю, що жив в Італії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, Польщі та Палестині. Як зазначає засновник ГОГОЛЬFESTу, режисер Влад Троїцький: Гоголь – єдиний український письменник, якого знають у всьому світі. А для поціновувачів автентики на малій батьківщині Миколи Васильовича, у Великих Сорочинцях на Полтавщині, щосерпня відбувається Сорочинський ярмарок, де традиційно присутні вуличні актори, загримовані під автора та його персонажів.

Музика

Гоголь обожнював і маніакально колекціонував українські народні пісні, які вплинули на сюжети його «Вечорів на хуторі біля Диканьки», а відтак за мотивами цих повістей створено десятки музичних творів у різних жанрах: від балету до фанк-року. В Україні визначною подією останніх років стала прем’єра фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть». Першу виставу наприкінці 70-х зірвала радянська цензура – звідтоді її намагалися показати ще тричі, та щойно 2017-го постановка за участі Ніни Матвієнко дебютувала на сцені Львівського театру ім. Крушельницької.

Одразу два відомі українські рок-гурти, які грають етно, мають відсилку до Гоголя прямо в назві: «Пропала грамота» і «Вій». Віднедавна існує також російськомовний дует «АлкоГоголь», а молода команда «Бабай»  2015 року записала сингл «Вій» в альтернативному жанрі horror-nu-metal.

Ще один музичний проект пов’язаний з Україною опосередковано: американський панк-рок гурт «Gogol Bordello» заснував наш емігрант Євген Гудзь. Музикант стверджує, що Гоголь контрабандно привніс у російське суспільство українську культуру, – так само, як група робить це з ромською та східноєвропейською музикою у країнах англомовних. 

Архітектура та стріт-арт

«Туда, туда! В Киев, в древний, прекрасный Киев! Он наш, он не их, не правда?» – кликав Гоголь Максимовича, а тоді дорікав: «Молодец! меня подбил ехать в Киев, а сам сидит и ни гадки о том. А между тем я почти что не на выезде уже. Что ж, едешь или нет? влюбился же в эту старую толстую бабу Москву, от которой, кроме щей да матерщины, ничего не услышишь». Однак замешкати в омріяному будиночку над Дніпром Миколі Васильовичу так і не вдалося: від досади на критику петербурзької прем’єри «Ревізора» письменник надовго поїхав за кордон, де улюблений Рим, як не дивно, нагадував йому батьківщину (тільки клімат кращий).

Натомість у 80-х над Дніпром «оселився» його пам’ятник роботи Олександра Скоблікова. З набережної Русанівського острова Гоголь бачить річку, де плавають, зокрема, качечки-гоголі, всенький правий берег на тлі небес, а прямо перед собою – Лавру, у дзвіниці якої колись видряпав власне ім’я. Коли купчасті хмари лягають на лінію горизонту, нагадуючи гірські вершини, відбувається цікавий оптичний ефект: посеред столиці немов справді стає видно Карпати, як це описано у «Страшній помсті». Там само вжита знаменита гіпербола «Редкая птица долетит до середины Днепра!» – і 2013-го над його плесом біля мосту Патона з’явилась урбаністична скульптура цієї самої птахи – чайки, виготовленої Олексієм Владіміровим із чорного металу, – перший український арт-об’єкт на відкритій водоймі.

Нині у світі є близько 20 пам’ятників Гоголю, 9 з них в Україні, а торік Департамент містобудування Києва анонсував створення ще одного – біля Могилянки, де вчилися дід письменника Опанас Гоголь-Яновський, сини Тараса Бульби та філософ Хома Брут.

56401996_334585984080687_7784736414226186240_n

Тим часом із 2006 року на Подолі вже стирчить інший гоголівський персонаж – по-іншому не скажеш, адже це міні-скульптура Носа, що висить на стіні галереї «Триптих», де працює автор, Олег Дергачов. Серед киян існує звичай тертися об монумент носом для профілактики нежитю.

Цікаво, який привітальний ритуал і яку традиційну позу для селфі вигадають Миколі Васильовичу з горнятком кави земляки-полтавці, адже 1 квітня на розі вулиць Гоголя і Пушкіна, біля «Premier Hotel Palazzo», відкриють 2-метрові бронзові скульптури обох друзів-письменників, виконані Володимиром Цісариком. А на однойменній вулиці в центрі Харкова кілька років тому з’явилося довжелезне графіті: Гоголь із парасолькою, Гоголь у польоті, Гоголь на 4-колісному велосипеді та кілька його і не його персонажів у чорно-біло-жовто-червоній гамі – намалювали їх місцеві художники Гамлет Зіньковський і Роман Мінін. 

Кіно й анімація

«Загублений рай» (2008) – назвав свою документальну стрічку про Гоголя режисер Ростислав Плахов-Модестов, натякаючи на покинуту письменником Україну. Що ж до ігрового кіно, то після знаменитих екранізацій радянського періоду, знятих на київських і одеській кіностудіях, українських фільмів ще не було. Утім, враховуючи, як активно зіп’явся на ноги наш кінематограф, вони не забаряться: навіть Вій із мультика 2015 року «Бабай» планує заснувати власну студію – «Кошмар-фільм»! А короткометражку «Вій» у техніці мальованої анімації мультиплікатори Алла Грачова й Леонід Зарубін створили ще 1996 року:

Короткий, однак інформативний, кумедний і водночас зворушливий біографічний ролик «Світ Гоголя» з’явився зовсім недавно. Це епізод цілого мультсеріалу, заснованого на розкішному ілюстрованому виданні, напіватласі-напівенциклопедії «Книга-мандрівка. Україна», яку вже навіть встигли перекласти англійською. 

Література й літературознавство

У книговиданні до повернення Гоголя додому найбільше доклалася «Абабагаламага»: це і «Ніч перед Різдвом» із добрими смішними ілюстраціями Костя Лавра, і «Тарас Бульба» з магічно-реалістичною графікою Владислава Єрка та ґрунтовною післямовою Івана Малковича про різницю двох редакцій, і «Українські повісті» – у найкращих перекладах Миколи Садовського, Миколи Зерова й Максима Рильського. А буквально на днях з’явилася Абабина «Пропала грамота» у перекладі Степана Васильченка і з фантастичними малюнками Андрія Потурайла. 

Ті самі українські повісті, тобто твори з «Вечорів…» і «Миргорода», але в оригіналі, увійшли до однойменної книжки, яку в притаманному йому бароковому стилі проілюстрував Сергій Якутович, – на противагу іншому київському художнику Юрієві Чаришнікову з його авангардними експериментами в «Петербурзьких повістях». А самі по собі «Вечори…» оформив у гротескній манері Ілля Ісупов. 

Андрій Потурайло. Ілюстрація до «Пропалої грамоти»
Сергій Якутович. Портрет Гоголя
Владислав Єрко. Ілюстрація до «Тараса Бульби»

До речі, про крутих художників: поліграфічна продукція, пов’язана з Миколою Васильовичем не обмежується книжками і принаймні 2 наших бренди – “TUR” і “Who made it?” – друкують Гоголя на футболках, а “Dobra Lystivka” та юна художниця Ксенія Чалова – на листівках. Прикольно обігрують його Олег Шупляк, Дмитро Криштовський і Кіт Інжир, а ніжинська мисткиня Юлія Петренко ліпить цілі гоголівські сюжети із солоного тіста.

Олег Шупляк

Кіт Інжир

Дмитро Криштовський

Повертаючись до «Тараса Бульби», здавалося б, неймовірну гіпотезу висловлює доктор філософських наук з Острозької академії Петро Кралюк у книжці з напозір детективною назвою «Таємний агент Микола Гоголь». Втім, дослідник послідовно наводить аргументи на користь своєї версії, що за кордоном письменник служив… агентом царської «Охранки»! Правда це чи ні, а ось щодо автора наступної книжки – майже напевне, хоч тоді цей орган вже називався КДБ. Юрій Косач, онук Лесі Українки, видавав історичний роман «Сеньйор Ніколо» у Штатах уривками ще в 50-х, а в Україні у найповнішому збереженому варіанті він вийшов щойно восени. Текст присвячено європейському періоду в житті Миколи Васильовича. 

Натомість гарвардська професорка Едита Бояновська у праці «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом», де вона займається ревізією русифікованого образу Гоголя, показує, що цей образ – результат культурної політики, а не наукового аналізу творчості письменника.

А найпомітнішим аналізом останніх років на наших теренах стала книжка Юрія Барабаша «Не відверну лиця», точніше, її більша частина, яку складають гоголезнавчі статті про біографію, спадщину, світогляд, дружбу і самотність письменника, а також питання, яке виникає у кожного, хто намагається з’ясувати для себе «чий» Гоголь: чому він писав російською? Просто мало хто знає, що й українською він теж писав:

Дуже — дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало — не то сояшныца, не то завійныця (хай ій прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же боже, щоб на довго, на славу усій козацкій земли давав бы чернецького хлиба усякій болизни и злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, колы б и сам туды колы-небудь прымандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли. 

Мыкола Гоголь

(Visited 632 times, 1 visits today)