Вінстон Черчилль — видатна постать у світовій історії. На сайті міжнародної організації, присвяченій історичній спадщині Черчилля International Churchill Society, його постать описується як людина слова, людина дії, той, хто вмів сповна насолоджуватися життям, художник і сім’янин. В усіх сферах Черчилль міг вважатися лідером.
Відомий ексцентричний британський політик Боріс Джонсон багато в чому спирається на приклад Черчилля: будь-то досвід вести переговори чи розробка політичної стратегії. Детально вивчивши все про свого улюбленого лідера, Боріс у цій книзі описує, в чому ж полягає геній Вінстона.
В українському перекладі книга вийшла у видавництві «Віват» (2019, пер. Юрій Гірич). Пропонуємо вам цікаві факти, щоб підігріти ваш апетит до книжки, тим паче, що в Yakaboo її можна придбати зі знижкою -20% у період з 18 до 24 березня.
Довести, що ти — гідний
Черчилль не закінчив університету, і навіть до військової академії в Сандгерсті потрапив тільки з третього разу. Після становлення прем’єр-міністром Черчиллю довелося переконувати скептично налаштованих політиків, які не були до кінця впевнені в його силах, при чому такі люди знаходилися навіть серед членів його партії. До нього ставилися як до дуже нераціональної особи — воно й не дивно, адже Черчилль висміював свою партію, потім перейшов до лібералів, щоб знову потім повернутися в лави торі. Черчилль вмів дратувати й попереднього прем’єр-міністра Невілла Чемберлена, постійно дорікаючи йому неспроможністю завершити війну. Сам Чемберлен своїм наступником обрав лорда Галіфакса і єдина причина, через яку на його місце став Черчилль — лорд відмовився від посади, адже не уявляв “як можна керувати кораблем із неприборканим Вінстоном Черчиллем на борту”.
Коли мир — не варіант
У Британії в 1930-их більшість виступала за примирення з Черчиллем. Вже вищезгаданий Лорд Галіфакс мав приятельські стосунки з Ґерінґом, адже обидва захоплювалися полюванням на лисиць. У 1937 році Галіфакс навіть їздив на зустріч з Гітлером — однак переплутав фюрера зі звичайним лакеєм. Більшість британців вважала фашизм єдиноможливим захистом від більшовизму, тому до нього ставилися поблажливо. Газети, такі як Daily Mail і Times співали оду Гітлеру, а в Evening Standard навіть заборонили колонку Черчилля через те, що він дуже негативно висловлювався про нацистську ідеологію.
Та Черчилль вмів переконувати у своїй точці зору — і його розгромний антифашистський виступ перед повним складом Кабінету міністрів викликав шквал оплесків. Гітлера він назвав “Тією Особою”, а промову завершив драматичними словами: «Та якщо давній історії нашого острова врешті судилося закінчитись, хай цей кінець настане тільки тоді, як кожен із нас поляже, захлинувшись власною кров’ю». Черчилль обирав шлях війни на противагу мирним врегулюванням питань, шлях ризикований, однак на той час ключовий. Навряд можна уявити більш сучасних політиків, які би були здатні на такі відчайдушні рішення — майже 30 тисяч британських громадян загинуло від такої стратегії менше ніж за рік. Однак Боріс Джонсон все ж впевнений, що Черчилль “врятував цивілізацію”, хоч і такими неминучими жертвами: «Війна — це жах, але підкорення — ще гірше».
Черчилль: від супротивника — до сирного божества
Якщо раніше торі з пересторогою ставилися до Черчилля, то для сучасних консерваторів у Британії він — ледь не божество, чиї портрети й монументи присутні всюди. Варто провести пальцями по носаку черевика на бронзовій статуї з його зображенням — і отримаєш духовний заряд, стверджує Боріс.
Автор порівнює Черчилля з… сиром. Так само як жителі Парми пишаються своїм сиром пармезан, так і торі тепер чваняться, що в їх історії була така постать як Вінстон. І ніби й не було усіх цих закидів від співпартійців про те, що політик зловживає алкоголем, цілковитого несхвалення його виступів на радіо, клейма на прибічниках Черчилля, що вони лише «зграя гангстерів», а сам він — «американська напівкровка».
Невимовна самозакоханість
Античерчиллівці могли закинути політику значну самозакоханість та самовпевненість, і на це були вагомі причини. У Палаті громад якось висміяли певну фарсову ситуацію з Черчиллем: він взяв участь у перестрілці з певним таємничим бандитом Пітер-Маляр, якого скоріше за все узагалі не існувало, і намагався влізти у кадр фотографа-репортажиста, визираючи у своєму далеко не непримітному циліндрі.
Під час Першої світової його бравада теж вважалася недоречною: він егоїстично вважав, що своєю участі в битві проти німців в Антверпені здатен врятувати ситуацію, спокійно спостерігаючи здалеку за вогнем із куль, спокійно покурюючи сигару в стороні. Його дії багато хто вважав схильністю до істерії та гарячковістю, яка зруйнувала стосунки з певними народами. Так Магатму Ґанді Черчилль якось назвав «напівголим факіром» — і в Індії цього не забули.
Але цей егоїзм не взявся нізвідки — і Боріс Джонсон в книзі, перш за все, спробував вималювати психологічний портрет політика.
Дитинство з ексцентричними батьками
Мати Черчилля Дженні була донькою американського бізнесмена, який володів контрольним пакетом акцій New York Times. Серед незвичного — стверджують, що вона мала… невелике татуювання дракона на зап’ясті і вигадала коктейль під назвою «Мангеттен». Вона тричі була заміжня, і її зовнішність дозволила отримати доступ навіть до принца Вельського.
Батько ж Черчилля Рендольф досить неприхильно ставився до хлопчини. Він не міг запам’ятати, де саме навчається його син, і передрікав йому нікчемне життя. Вінстон же прагнув догодити батьку — настільки, що коли під час навчання в Сандгерсті випадково впустив подарований Рендольфом годинник у глибоку річку, винайняв 23 колег-кадетів, щоб побудували загату, повністю відкачали воду — і Черчилль таки зміг дістати такий дорогий для нього подарунок.
Вінстон постійно намагався довести батькові свою гідність — звідси і бажання потім довести це всім, з опису якого ми й почали розповідь про Черчилля.
28 thoughts on “Політика, військова тактика, рок-н-рол: найцікавіше з книги тижня «Фактор Черчилля»”