- Блог Yakaboo нечасто пише про поезію. Виправляємось і радимо звернути увагу на збірку «Жива мішень» поета і соціального психолога Миколи Слюсаревського. Його вірші йдуть навіть не від серця автора, а від колективних підсвідомих бажань, які пропускаються через жорна здорового скепсису і зрошуються літнім й осіннім дощем.
- Створив справжню фантасмагорію
- Кому варто читати
- Кому не варто читати
- Схожі книжки
- Автор: Дмитро Горюшкін
Блог Yakaboo нечасто пише про поезію. Виправляємось і радимо звернути увагу на збірку «Жива мішень» поета і соціального психолога Миколи Слюсаревського. Його вірші йдуть навіть не від серця автора, а від колективних підсвідомих бажань, які пропускаються через жорна здорового скепсису і зрошуються літнім й осіннім дощем.
Саме такий вайб віршів Миколи Слюсаревського у цій збірці. Вона пронизана фантасмагорією, яка не лякає божевільним маренням, мерехтячи повз читача, а проникає й струменить крізь, залишаючи почуття меланхолії, даючи надію й водночас залишаючи легкий післясмак нерозуміння.
Нестерпний біль. Нестерпно білий сніг,
стерильний сніг зійшов – і стало зелено.
…Вона лежала.
Проліски до ніг
вiн винувато клав їй.
I ходив навколоземно.
Вона лежала.
Ще тремтіли жала.
На кожному жалі сія
краплинка золота отрути.
Є держава –
Beсни Держава!
Шкіру змінює змія.
Поезія Миколи Слюсаревського проходить крізь призму світобачення автора, поєднує не тільки свідоме, але й несвідоме, навколишній світ, який не має усвідомлення самого себе. Таким чином ми приходимо до висновку, що світ – константа, пряма і радикальна. Але саме вираження підсвідомої фантасмагорії людства у творах автора і приводить цей світ у рух, надаючи константі якомога більше змінних. А ще його вірші гармонійно поєднують прямоту і витіюватість; «Жива мішень» – істотне втілення метамодернізму.
Таке відчуття, що ці вірші живуть поза часом і простором. Під час прочитання не можна точно сказати, коли саме був написаний той чи інший вірш. За стильовими ознаками можна було б сказати, що десь у кінці XIX – на початку ХХ століття. Та око натрапляє на слово, яке руйнує цю ілюзію і залишає наодинці з відчуттям тотального нерозуміння. Ось вірш, що за настроєм нагадує пролог до поеми «Мойсей» І. Франка:
Небо – ворушаться зорі-личини.
Micяць, як лезо, стримить у стовпі.
Автомобілі рудими очима
шарять по трасі, неначе сліпі.
B їхньому світлі і ми – невидющі,
в їхньому світлі – гудущі як дpіт.
Я обіймаю її усе дужче,
не розрізняю, де щастя, де гріх.
Ну, а чи варто нам їх розрізняти?
І чи потрібно топити в жалі
крихту пізнання? Їй-Богу, не варто!
Хто ми без неї? Мурахи малi!
Меланхолія, детермінізм, мімезис… І раптом слово «автомобіль». Якщо абстрагуватися від того, що ми читаємо збірку автора-метамодерніста, дуже легко втратити часові рамки у її творах.
Автор не боїться експериментувати зі стилями. Справді, чого боятися? Тут можна знайти і білі вірші:
Знайте:
iкони на покуті в хаті –
то ілюмінатори НЛО,
з яких визирають прибульці.
…і вірші без великих літер і розділових знаків:
може вірші може віщі
може зболені
мов скелети чорні вийшли
рaптом з полум’я
і ведуть танок мінорний
на галявині
копіюючи мій норов
обезглавлені
…і за мотивами словника рим:
I якщо ти є естет,
а тим паче ще и поет,
обладнай свій кабінет:
настели у нім паркет,
на стіні повісь портрет.
Не забудь і про клозет –
встанови там кулемет,
бомбо-вогне-міномет.
…і ще багато цікавих віршових та стилістичних конструкцій.
Створив справжню фантасмагорію
Що можна сказати в цілому про збірку? Це – емоційний атракціон, такі собі американські гірки в найкращому розумінні цих слів.
У кожному вірші відчутна особлива енергетика, від дитячої безтурботності і беззаповітного плекання надії до замало суїцидальної меланхолійності і тяжкості буття.
У процесі прочитання можна підмітити безліч відсилок на інших авторів: той же Франко, Котляревський, Тичина, Хорхе Луїс Борхес, Адам Марек, Шевченко, навіть квіт українського постмодернізму, Позаяк з Ірванцем. Однак головна принада полягає в тому, що ці референси і аммажі у більшості фантомні. Деякі з них видно неозброєним оком, а деякі, наче міраж, маряться тобі, але, порівнюючи, розумієш, що тобі просто здалося. Чи, може, ні?
В жодному разі не хочу сказати, що «Жива мішень» – це компіляція трудів більш успішних авторів. Навпаки, такої самобутньої роботи я ще не бачив. Микола Слюсаревський відтворив найсправжнісіньку українську фантасмагорію, яку прагнеш зрозуміти і перечитуєш раз за разом, вірш за віршем, слово за словом.
Сила саме цієї збірки не в ідеях, а в почуттях, які вона пропонує пережити. Кожен може сприйняти ці вірші по-своєму. Кожна людина має власне ситечко з гордою назвою «сприйняття». І саме це ситечко формує один великий гобелен, що зветься «колективне несвідоме». І нехай цей гобелен існує й надалі, щоб такі люди, як Микола Слюсаревський, мали змогу його переплітати і створювати щось на кшталт «Живої мішені».
Кому варто читати
Поціновувачам поезії, які люблять авторські рефлексії та стилізації
Кому не варто читати
Тим, хто останній раз збірку віршів відкривав у школі
