Чому люди обирають самотність: рецензія на книгу «З Елеанор Оліфант все гаразд»

Так вже склалося, що ми полюбляємо копирсатися в чужих думках, справах і життях. А якщо те, що ми там знаходимо, ще й дещо дивне – то це ще цікавіше. В книгах про дивних людей ми можемо робити це не соромлячись – підглядати, осуджувати, шукати причини і власні відповіді.

«З Елеанор Оліфант все гаразд» – те, що треба в таких випадках, ви точно будете здивовані. Вам буде над чим подумати.

Ніколи не пізно здійснювати свої бажання

Авторка цієї книги – Ґейл Ханімен – народилася в місті Стерлінг в центральній Шотландії в 1972 році. Писати полюбляла ще з дитинства, але лише після сорока років наважилась на роман.

«З Елеанор Оліфант все гаразд» – дебютний роман письменниці. На його створення Ґейл наштовхнули думки про те, чому люди свідомо обирають самотність. Перші три розділи авторка відправила на конкурс. І хоча нічого тоді не виграла, її помітили і запропонували контракт. Зараз роман виданий в 30 країнах, готується екранізація з Різ Візерспун.

Живіть власним життям! А зі своїм Елеанор розбереться сама

Елеанор Оліфант стверджує, що з нею все гаразд. Їй майже тридцять, в неї є житло, робота, її життя розмірене і спокійне. Вона не має друзів, не ходить на побачення, не спілкується з колегами, ні з ким не розмовляє з вечора п’ятниці до ранку понеділка. А ще не знає, що можна допомагати іншим чи відчувати чиюсь підтримку. І взагалі їй ніхто не потрібен. Але в неї все гаразд. Вона сильна і самодостатня особистість і здатна самотужки керувати власним життям.

Часто здається, що мене тут немає, що я лише витвір власної уяви. Бувають дні, коли я відчуваю настільки легкий зв’язок з землею, що мені здається, ніби  нитки, котрі непомітно прив’язують мене до планети, схожі на осінню павутину, на тонкі нитки карамелі, які може розірвати сильний порив вітру, а тоді я злечу і полечу за вітром, ніби насінина кульбабки.

Помилитись можуть всі, а визнати помилку лише сильні

Як завжди в таких історіях має відбутися щось надзвичайне. Подія, яка раптово змінює все життя. Елеанор, наприклад, закохалась. І не просто в нового сусіда, а в справжню рок-зірку. Здається, що між  Елеанор і її коханим не так вже багато спільного ї їхні шляхи навряд чи перетнуться. Але дівчина вперто йде до своєї мрії. Хіба що їй трохи заважає новий колега. Бо через нього доводиться робити багато зайвих і непотрібних рухів – допомагати чужому чоловікові, іти на вечірку, спілкуватись з людьми.

І раптом дівчина розуміє, що всі ці зайві рухи їй тільки на користь. Виявляється, що вона може подобатись людям і бути комусь потрібною. Люди можуть бути добрими і дарувати приємні емоції. Про любов Елеанор знає зовсім мало…

У мене завжди було ліжко, у якому я могла спати, достатньо їжі, у мене був одяг і взуття. Я завжди була під наглядом дорослих. У світі живуть мільйони дітей, які не можуть сказати того ж про себе, на жаль. Якщо замислитися, то мені дуже пощастило.

Не хочете почути відповідь – не ставте запитань

Якась ненормальна  – перша думка про Елеанор. Ну не може людина в сучасному світі бути такою асоціальною. Вона ж не виросла на безлюдному острові. Чому доросла людина ніколи не відчувала тепла і турботи? В неї навіть немає потреби в цьому. Чому вона не має навіть елементарних соціальних навичок?

З кожним  розділом цих питань стає все більше і більше. Інколи ти боїшся рухатись далі, бо виникає думка, що до розгадки ти не дістанешся. Але ж відповіді мають бути на всі питання. І на все має бути певна причина. Можливо вона в тих шрамах, про які дівчина нікому не розповідає.

Не хвилюйтеся, всі загадки розгадаються, та ще й так, що мало не буде. Коли з минулого Елеанор виповзуть всі таємниці, ви просто відмовитесь у все вірити і захочете запхнути все назад, в найпотаємніші закутки пам’яті.

Обкладинки можуть бути оманливими

Мені захотілось прочитати «З Елеанор Оліфант все гаразд», бо я думала, що це буде весела і легка історія про дивну дівчинку, яка у фіналі стане нормальною, в неї все дійсно стане гаразд, кохання-зітхання і все таке. Я дуже помилилась. В мої плани точно не входило дивуватися тому, як Елеанор сприймає навколишній світ, жахатися від її спогадів чи «милих» розмов з матусею. А потім ще й переживати, як вона з усього цього вибереться. Та й чи вибереться взагалі.