Оглядачки
Віталіна Макарик: Вже у самій назві криється якась драма, еге ж? Свекруха – не мама, отже, просто не буде. Але роман Саллі Гепворт виявився не просто психологічною драмою, це цілий детектив, замаскований під сімейну сагу – з таємницями минулого, про які соромно говорити вголос, фінансовими махінаціями, таємними маніями і зненацькою смертю.
Юлія Дутка: Назва налаштувала мене на баталії не на життя, а на смерть. Знаєте, як воно буває у свекрухи з невісткою, але насправді тут все цивілізованіше, а тому й цікавіше. Класний побутовий роман ця “Свекруха”, тож, якщо шукаєте захопливе чтиво з елементами детективного розслідування, адже тут загадка навіть не одна, то сміливо беріться. Totally recommend.
Дочки-матері, невістки-свекрухи
Віта: Люсі – мрія кожної свекрухи. Мила, спокійна, поступлива, готова називати свекруху “мамою” і мріє подружитися з нею, переймати її життєвий досвід, залучати у своє життя. Люсі рано втратила рідну матір і сподівається, що знайде материнську любов у цій жінці, яка виростила її чоловіка. Але Діана сприймає нову членкиню родини відсторонено. Не те щоб невістка їй не сподобалася – нормальна дівчина, але причин для особливого захоплення не викликає. Спільний вибір весільної сукні, душевні розмови чи навіть обійми – усі ці прояви ніжності Діана вважає недоречними. Ні, вона не зла мачуха, яка налаштовує сина проти невістка. Радше Снігова королева, погляд якої теплішає тільки тоді, коли вона дивиться на чоловіка.
Для всіх довколишніх – друзів, знайомих і навіть родини – виглядає так, що між свекрухою і невісткою триває холодна війна з епізодичними вибухами емоцій. Як би вони здивувалися, якби дізнались, які насправді стосунки і таємниці об’єднують цих двох жінок! Але Люсі береже їх навіть після смерті Діани. Бо про деякі особисті речі вона пообіцяла мовчати. Заради свекрухи чи тут, може, є і якийсь інший мотив?
Як гадаєш, чи можуть свекруха з невісткою вибудувати такі стосунки, щоб допомагати одна одній?
Юля: Думаю, можуть, і тут вони, власне, часто одна одній й допомагають. Мені зрозуміле і бажання Люсі сподобатись, бо все-таки вона не набулась з власною матір’ю, і ухиляння Діани від намагання зробити її другою мамою, адже то не її дитина. Вона – свекруха, їй не потрібні ці зайві емоції. Це можна зрозуміти, особливо, коли заглибишся у її непросту і драматичну історію. Ідеальна, а такі скелети в шафі… Те, що їй вдалось вибудувати настільки теплі стосунки з чоловіком Томом – не інакше, як диво.
“Колись мені сказали, що в житті кожен з нас має дві сім’ї – ту, в якій народився, і ту, яку обираєш. Та погодьтесь, це не зовсім так, адже ти обираєш лише партнера, а не дітей. А ще ти не обираєш шуринів, діверів, зовиць чи своячок, не обираєш незаміжню чоловікову тітку, котра полюбляє перехилити чарку, чи двоюрідного брата з незліченною кількістю пасій, які не знають англійської. Ба більше, ти не обираєш собі свекруху. Усе вирішують примхливі вибрики долі”.
Але все-таки я очікувала баталій, а тут маємо цивілізовані стосунки, хоча й з морозом. Не найгірший варіант для невістки і однозначно для свекрухи теж.
Найгірше, що я можу, це допомогти тобі…
Юля: Діані простіше допомагати знедоленим емігрантам, які шукають щастя в Австралії. Високоосвіченим біженцям, яких просто не розглядають на ринку праці, людям, які тікали від війни та злиднів, але й тут виявились нікому не потрібними. Своїм дітям їй допомагати важче, адже в них стільки можливостей. Та й які в них проблеми у порівнянні з тими, хто звертається до її благодійного фонду. Вередливі діти ситих країн на тлі голодних дітей Африки – якось так це можна уявити.
Але, як на мене, в нашому світі ніхто не має рівних можливостей. І комусь з народження перепадає більше. Допомогти синовій сім’ї мати власне житло, не орендоване, не щось страшне, воно б навіть не дуже дисонувало з Діаниною філософією. Але ні. Вона так не може – і це залишається для мене не до кінця зрозумілим, особливо зважаючи на деякі факти (але це спойлер, вибачте).
То чи могла вона все-таки допомогти, Віто?
Віта: Діана живе в розкішному особняку, оточена витворами мистецтва. Лише одна людина, крім неї, знає, через яке пекло їй довелося пройти в юності. Але Діана переконана, що пекло – це якщо й не добре, то принаймні не так уже і погано. Все, що не вбиває, робить сильнішим, і так далі… Власні поневіряння загартували її, зробили сильною. Вона ж таки хоче, щоб її діти були стійкими і сильними. А вони від народження витягнули в лотерею “забезпечене дитинство”. Звісно, зумисне створювати труднощі вона для них не буде, але й допомоги не чекай. Замість “прихилити небо” чи хоча б послати з нього дощик з монет, Діана дає вудку і каже: “рибальте. А я поки допоможу тим, до кого життя було не таким добрим”.
Ця жінка не суха і черства, як може здатися навіть її дітям чи їхнім друзям. Вона не гонорова і не скупа. Вона може власноруч прийняти пологи у бідної імігрантки і допомогти її чоловіку знайти достойну роботу. Діана дбає – однак, на думку багатьох, не про тих, про кого годилося б. Іноді це бісить. Дуже сильно. Аж так, що можна через це убити? Хтозна. Але Діану таки знаходять мертвою, і з цього все починається.
В кого був мотив?
Віта: Гуру детективної справи вчать, що до убивства призводить доволі обмежене коло мотивів. Найпопулярніші два – ревнощі і гроші. І з почуттями, і з фінансами, як ми бачимо, у цієї родини були складні стосунки. До легкого відчуття занедбаності, яке дошкуляло дітям, Нетті та Оллі, додавалася образа через те, що мама не хотіла здійснити їхні мрії. А це було так просто – всього лиш дати грошей! Ну, принаймні, так їм здавалося.
Але діти – не єдині підозрювані. Ще є зять, який приховував дещо, про що тещі стало відомо. Ну і невістка-в-горлі-кістка, на яку так і хочеться повісити звинувачення. Адже в Люсі з Діаною не просто не склалося – жінки публічно конфліктували, а поліція якось навіть зафіксувала “епізод насильства”. Але просто так поїхати і вбити нелюбу свекруху? Навряд чи Люсі на таке здатна. Тим більше, що обставини смерті дуже дивні – аж такі, що й поліція не впевнена, чи було це вбивством.
То хто ж виявиться злочинцем?
Юля: Мотив – завжди про те, що комусь це вигідно. Але кому вигідна смерть Діани? Невістці – навряд, вона все-таки не залишила надії подружитись зі свекрухою, а стосунки в них ніколи не були на рівні “убив би”. Дітям? Спадщина – звісно, серйозний аргумент, але ж не для того, щоб вбити матір… Нема в них такого розпачу, щоб заради грошей (хай і великих) йти на такий крок. Має бути щось інше, щось таке, за що дійсно може хотітись убити… Але що? Дуже сумнівно, що благочестива Діана має у шафі аж такий секрет. Секрет, за який можна убити.
Тож, може, все-таки вона сама? Бо втратила сенс життя в порожньому домі, де відчувала себе просто самотньою, просто руїною, яка доживає віку… Теж не схоже, адже Діана, хоч, вже й не молода, але цілком жвава, при тверезому розумі і добрій пам’яті. Та й сенс в неї є, та й не сама вона…
Що все-таки сталось? Що? Тут можна було б розкішно наспойлерити, але ні. Читайте!
Кому варто читати
Віта: Тим, хто любить небанальні сімейні історії.
Юля: Шанувальникам заплутаних романів, в яких зовсім небагато крові, але доста таємниць.
Кому не варто читати
Віта: Тим, хто дратується, коли історію розповідає декілька оповідачів.
Юля: Тому, хто хоче крутого детектива. Це не він.