Американська мрія в дії: #ДвіДумки про «Добре в ліжку» Дженніфер Вайнер

Бути собою — прекрасно, і книга «Добре в ліжку» це в черговий раз доводить. Американська письменниця та журналістка Дженніфер Вайнер створила дуже колоритну героїню, справжнє втілення американської мрії, якій, втім, варто ще навчитися долати невпевненість в собі. 

Видавництво «Віват» у 2019 році видало цю історію українською в перекладі Остапа Гладкого, а оглядачки блогу Yakaboo вже мають про неї #ДвіДумки.

Оглядачки

Юлія Дутка: Мене одразу привабила обкладинка з жінкою, фігура якої вельми нагадує мою (звісно, ми говоримо про дещо менші масштаби, але силует…), а ще анотація, яка описує страждання панянки, яка добре знає, що таке дієти, болісна відмова від улюбленої їжі… і незадоволення власною зовнішністю. Десь впізнала себе і вирішила зробити перерву між брутальними трилерами й взятись за легку жіночу прозу.

Віталіна Макарик: Ой, у мене з героїнею справді багато спільного – і фігура, і професія, і терзання через непрості стосунки з чоловіками, якими переймалася приблизно у її віці… Книжка мене не просто привабила – вона, як то полюбляють казати клієнти психотерапевтів, мене тригернула. А ще було страх як цікаво, що ж ховається за такою дещо фривольною обкладинкою – гламурний роман, легка еротика чи, може, серйозна драма?

Кенні + Брюс = любов до великої жінки

Юля: Вона – активна і життєрадісна, має пса з дивним іменем Ніфкін (загугліть, якщо вам цікаво, що це значить. Нормальні люди так би собаку не назвали). І все в неї навіть дуже олрайт, аж поки в жіночому журнальчику Моксі не з’являється колонка з авторством її колишнього Брюса, де той розповідає про любов для великої жінки. Тобто про неї. Звісно, вона розлютилась, дуже розлютилась…

«Я шкодувала, що заговорила з Брюсом про перерву. Я шкодувала, що взагалі зустріла його. Я жаліла, що не бігла далі тієї ночі, просто не бігла далі не озираючись».

Та яка б жінка не розлютилась, якби її назвали товстою на всю країну, а потім ще почали розповідати про її сексуальні та інші уподобання. Ох, якби Брюс трапився Кенні під гарячу руку, довелось би викликати і швидку, і поліцію.

Та, коли проходить перша лють, приходить замилування змістом. Він її все-таки кохав. Взяти хоча б ці рядки:

«Любити велику жінку – це неабияка відвага в сучасному світі, і, як здається, відвага марна. Тому що, люблячи К., я знав, що кохаю ту, хто не вірить, що вона варта чиєїсь любові».

І от Кенні вирішує повернути хлопця, якого сама кинула. Це була велика стратегічна помилка. Хоча сама книжка передбачає, що героїня накоїть дурниць, і немаленьких. Здається, розумна і доросла жінка, а тут повелась як школярка, як ти гадаєш, Віто?

Віта: Я думаю, її поведінка типова для дорослих дівчат з низькою самооцінкою. Вони схильні закохуватися не в чоловіка, а в його любов до них, байдуже – справжню чи ймовірну. Так і Кенні, прочитавши цей справді проникливий текст про його почуття, геть зовсім забуває про всі Брюсові мінуси (а їх таки вистачало, і читач побачить це «незамиленим» оком) і переконує себе, що мусить за будь-яку ціну його повернути.

Воно, здається, не так і погано, якщо любовні страждання спонукають тебе взятися за своє життя і змінювати його в ліпшу сторону. Але Кенні засліплена цією своєю нововіднайденою любов’ю, вона не чує голосів друзів, які переконують, що раз вже вона порвала з Брюсом, значить були якісь «дзвіночки», і не бачить тих, хто дивиться на неї зі справді великою симпатією чи навіть має глибокі почуття. Та головним залишається запитання – чи вартий Брюс того, аби його повертати?

Взагалі ж, якщо глянути відстороненим оком, у Кенні цілком непогане, навіть успішне життя. Є робота, якою вона насолоджується, професійна мрія, над втіленням якої працює, друзі, готові підтримати, і рідня, яка, попри свою химерність, дарує їй багато любові. Вона сама – розумна, прикольна, дотепна і впевнена у собі (принаймні, доки не йдеться про стосунки з чоловіками) жінка, яка не схильна видавати себе за когось іншого, ліпшого (чого натомість не скажеш про Брюса). А дурниці, які вона робить… Що ж, їх час від часу коять усі.

Кардинальні зміни й дитячі спогади

Юля: Коли жінка прагне змін, вона вибирає нову зачіску або ж починає худнути. У Кенні –  другий варіант. Хоча й у перукарню вона піде. «Велика жінка» хоче довести собі, що може бути іншою. Хоча не була іншою з дитинства.

«У тринадцять років я мала не найкращий вигляд. Окрім грудей і стегон, що повиростали, здавалося б, за одну ніч, у мене був повен рот хитромудрих гумових і металевих стяжок для корекції мого глибокого прикусу. Я носила добропристойну зачіску в стилі Дороті Гемілл, яка жодним чином не пасувала до мого повного обличчя. Я купувала одяг двох розмірів –  просторий і просторіший – і цілий рік безупинно горбилася, намагаючись приховати груди. Я скидалась на горбаня з Нотр-Даму, тільки з прищами і брекетами. Я почувалась ходячою кривдою, колекцією всього, проти чого цілими днями воював мій батько. Він присвятив себе красі – її створенню, збереженню, удосконаленню. Мати дружину, далеку до ідеалу і аж ніяк не худу, було одне, міркувала я… проте народити дочку, що так кричуще суперечила його ідеалу, видавалося, очевидно, чимось непрощенним. І я таки суперечила. У тринадцять років у мені не було нічого принадного, нічого взагалі, і я знаходила тому підтвердження у кожному його осудливому та ненависному погляді, в усьому тому, що він говорив до мене».

Мила та розумна дівчина ніколи не була татковою улюбленицею, тому що мала схильність до повноти. На тлі худих брата і сестри, старша Кенні завжди виділялась, але батько-лікар не допоміг їй, хоч міг би знайти причину зайвини і скоригувати раціон. Йому було байдуже, що вона відчуває. Та саме та зайвина привела Кенні до омріяного і бажаного.

Віта: Усі наші комплекси – діти отриманих в дитинстві та юності психологічних травм, і героїня Дженніфер Вайнер відчуває це сповна. Дівчинка-підліток, яка не отримала належної любові від свого тата, виросла в жінку, котра намагається компенсувати цей дефіцит, шукаючи цю любов у чоловіках і намагаючись якось її «заслужити», адже переконана, що сама по собі вона недостатньо цінна, не варта того, щоб її любили. А пишна фігура, з якою Кенні не вписується у вузькі рамки суспільних очікувань, лише посилює це відчуття. Чи було б інакше, якби батько цікавився її життям, піклувався про неї і підтримував, попри все? Цілком ймовірно. Але тоді б ми не прочитали цю історію.

«Ось я схудну – і мене одразу всі любитимуть», – думає героїня, і ця думка хибна. Бо, по-перше, її цінують і так. А, по-друге, такі зміни іноді даються надто високою ціною. Аби не занадто спойлерити, просто скажу, що спершу Кенні відмовиться від експериментальних пігулок для схуднення і дієт, а згодом таки дуже пострункішає, але зовсім не так, як їй хотілося б. Втім, будуть й інші зміни – у кар’єрі, матеріальному стані, соціальному статусі і, головне, у свідомості. Останні – найважливіші.

American dream: Голлівуд, індустрія краси чи свобода сексуального самовизначення?

Віта: Американська мрія – віра в те, що при достатній працелюбності, впевненості у собі, рішучості і так далі кожен може досягти успіху, – у романі Дженніфер Вайнер заграла новими і найрізноманітнішими барвами. Адже успіх для сучасної молодої жінки (а «Добре в ліжку», як порядний представник чік-літу, тримає у фокусі «жіночі» проблеми) має чимало різних вимірів. Потрапити в Голівуд, дорівнятися до стандартів краси, знайти надійного партнера, неважливо якої статі, чи стати гарною матір’ю – такий, дещо стереотипний, набір «мрій», які героїні цього роману втілюють своїми силами або ж з допомогою чоловіків.

Тішить те, що авторка все ж намагається ці стереотипи потрохи ламати. Скажімо, демонструє, що Голівуд відкриває обійми не лише вродливим актрисам, а й розумним сценаристкам. Показує, що стати 50-річною лесбійкою після багатолітнього невдалого шлюбу – цілком ок, якщо це нарешті ті стосунки, в яких ти почуваєшся впевненою і щасливою. А ще, здається, натякає, що власне ті мрії, які допомагають втілити чоловіки, – про великі груди чи тонку талію – не завжди жінкам насправді потрібні. Як гадаєш, Юлю?

Юля: Як жінка, яка ніколи не мала особливо тонкої талії (звісно, крім річного періоду надмірного захоплення спортзалами), думаю, що розмір не дуже впливає на якість життя, якщо не позначається на здоров’ї. Звісно, привабливим людям відчиняють більше дверей. І, як каже статистика, красунчикам простіше отримати роботу, але зовнішність важлива тільки на етапі знайомства, далі все залежить від таланту, працелюбності, сили, яких Кенні не бракує. Мене захопила ця молода жінка, вона прекрасна у своєму бажанні досягти успіху, успіх любить наполегливих.

Кенні не бракує і сміливості йти до мети, тому навіть Голлівуд для неї досяжний. Їй вдається не тільки владнати особисте життя, а й реалізуватись в улюбленій справі. Приємно отримувати все й одразу: і сім’ю, і професійний успіх. Ось така вона – американська мрія – мати те, чого прагнеш, і насолоджуватись цим.

Кому читати

Юля: Жінкам, які відчувають себе нелюбленими, а також тим, кому комплекси заважають жити.

Віта: Дівчатам – «великим» і «маленьким», які почуваються невпевненими у стосунках із чоловіками, й усім, хто любить оптимістичні тексти про сучасних жінок.

Кому не читати

Віта: Тим, хто не вважає «жіночі» романи вартими уваги і не любить надмірної «голівудщини» у текстах.

Юля: Тим, хто більше любить кров по стінах і мізки по стелі, ніж літературу про стосунки.

Схожі книги

Юля: Ох, тут і щось від «Шопоголіка» Кінселли, і від героїнь Кендес Бушнелл, яку ми знаємо як натхненницю серіалу «Секс і місто».

Віта: «Щоденник Бріджит Джонс», звісно.

Цитати

Кенні:

Мені здається, що кожна самотня людина мусить мати пса. З мого погляду, уряд неодмінно має утрутитись та ухвалити рішення: якщо ви не одружені та не маєте пари, якщо ви покинуті, розлучені, овдовілі абощо, то мусите негайно навідатись до найближчого притулку і вибрати собі чотирилапого друга. Собаки надають нашим дням темп і мету.

Саманта:

Він тобі не здавався бажаним. Він видавався тобі лінивим, і незрілим, і неохайним, і ти зізналася мені менш ніж три місяці тому, лежачи на цій самій лавці, що, коли він залишить ще одну використану серветку «Клінекс» на твоєму ліжку, ти вб’єш його і покинеш тіло в автобусі «Нью-Джерсі Транзит».

Батько:

Не знаю, чи знайдеш ти двох людей, які хотіли б побачити тебе голою.

Максі Райдер:

У цьому суть роботи актора, що ти мусиш узяти своє життя – свій біль – і змусити його працювати на тебе. Усе має своє призначення.

Я боюся, що коли почну їсти те, що мені до смаку, то перестану мати такий вигляд, який маю, і ніхто мене не захоче. І ще гірше, що ніхто мені не заплатить. Тому я прикута так само. Однак насправді ми прикуті зовсім до іншого – до сприйняття. Ти вважаєш, що мусиш схуднути, щоб хтось полюбив тебе. Я ж думаю, що коли розповнію, то мене ніхто не полюбить. А насправді треба перестати думати про себе як про тіло і вважати себе за людину.

Брюс:

Якщо перше кохання було наче дослідженні нового материка, то друге, гадаю, стало переїздом в нову околицю. Ти знаєш уже, що там будуть вулиці й будинки. Тепер ти маєш нагоду довідатися, який вигляд будинки мають всередині та як це ступати ногами по тамтешніх вуличках. Ти знаєш правила, основний словник: телефонні дзвінки, шоколадки на День Валентина, як утішити жінку, коли вона скаржиться на свій день, на своє життя. Тепер ти звертаєш увагу на найменші подробиці. Ти довідуєшся її прізвисько, як слід тримати за руку, солодке місце просто під вигином її щелепи…

Думаю, що, коли закінчуються стосунки, треба призначати День амністії речей. Не відразу, коли ви двоє ще вразливі, надломлені і стражденні, а також, імовірно, схильні до необережного сексу, а трохи віддаля, коли ви вже здатні поводитися чемно, але перед тим, як ваша колишня кохана обернеться лише на спогад.

Максі:

Моя мати завжди мені говорила, що кожна жінка мусить мати одну прегарну, досконалу річ, яку мусить купити собі сама…

Кенні:

Ти вважаєш, що коли ми старші, то вже не має значення те, що ти зробив? Ти думаєш, що потребу мати батьків переростають так само, як триколісні велосипеди чи високі стільці?

Любов – це ґрунт, що западається під ногами. Любов – це Люсі, що завжди забирає м’яча в останню секунду, щоб Чарлі Браун гепнувся на зад. Любов – це річ, у яку ти щоразу віриш і

(Visited 174 times, 1 visits today)