13 книг про виховання і стосунки з дітьми: добірка до Дня родини

Вчасно прочитана книга – це велике щастя. 
Вона здатна змінити життя так,
як не змінить його найкращий друг 
чи наставник. 
(П. Павленко)

Виховання – це тема, яку можна обговорювати вічно. Старим моделям виховання завжди будуть протистояти нові, досвіду українських батьків – досвід батьків Франції або Америки. Тож як правильніше виховувати: у суворій дисципліні чи у вседозволеності та безмірній любові? Де знаходиться ця золота середина?

Коли читала щоденник у листах Анни Франк, мені врізалась у пам’ять така фраза: 

«Мої батьки ставляться до моїх оцінок зовсім інакше, ніж інші батьки. Вони ніколи не надають надто великого значення доброму чи поганому табелю, а дбають лише про те, щоб я була здорова, не занадто зухвала й мала втіху. Якщо з цими трьома речами все гаразд, то решта прийде саме по собі».

Навіть не уявляю такої моделі ставлення до виховання у своєму дитинстві. Ні в мене, ні в будь-кого з тих, із ким я вчилась. Табель був основою всього. Хоча варто зазначити, що радянської літератури про виховання було немало. Про суворе таке виховання, навіть скоріше дресування.

Чи може бути якась із форм виховання правильною чи неправильною? Адже аргументів у прихильників різних способів — сотні.

Прихильники консервативного виховання рекомендують з дітьми не панькатись. Нехай дитина зразу привчиться до розпорядку дня і знає своє місце, потім буде легше сприймати суворість реальності.

Прихильники нових методик іронізують над цими аргументами, опираючись на те, що сьогоднішнє життя уже не те, і нам не треба виховувати покоління слухняних рабів, які все, що вміють у житті, це виконувати команди або бути зручними.

Це досить нетрадиційна добірка, адже вона вмістила у себе як книжки про процес виховання, так і книжки-картинки, популярні сьогодні, які часто бувають присвячені лише одній темі виховання або й вихованню якогось окремого вміння. Також у цій добірці є книжки як для обох батьків, так і окремо для татусів (що незвично, адже років 5-10 тому таких книжок в Україні не було), і для матусь, а також історії власного батьківства.

Не буду вдаватися в історичні передумови цих змін, та «традиційна» форма сім’ї, де на мамі виховання, а на татові матеріальне забезпечення, віджила себе. І це хороший знак, адже у сучасної дитини є шанс мати одразу обох батьків. А у сучасних батьків є шанс обрати саме таку книжку, яка відповідатиме їхньому запиту й актуальним для них питанням. То ж не лінуйтесь – пройдіться по всьому списку, бо кожна з цих книжок — знахідка для тих, хто шукає відповідей.

Авторка цієї книги написала книжку, якої колись потребувала сама. Еріка за освітою – психолог, і вона зізнається, що, коли стала мамою, наполегливо шукала книжку, яка буде містити в собі всі «найкращі методи виховання», про які дізналася на факультеті психології. Але ті книжки, які потрапляли їй до рук, були або про фізичне здоров’я дитини, або ж були надто громіздкими, і, щоби знайти щось справді корисне, треба було перечитувати сотні сторінок. 

Спочатку авторка розробила тренінг для батьків «Що роблять супербатьки», який давав їм саме те, чого колись шукала вона. Тренінг включав прості та лаконічні вправи, які допомагали вибудувати зв’язок батьків з дитиною, сформувати належну поведінку і сприяти тому, щоби діти стали щасливими, добрими та відповідальними дорослими. Цей тренінг пройшли більше тисячі батьків. Батьки зверталися до неї з дуже різними проблемами, і робота з такими різними сім’ями розширила коло питань, про які вона розповідає у книжці.

Книжка почалась із невеличкої пам’ятки під назвою «10 речей, які роблять супербатьки», яка поєднувала 10 ключових ідей тренінгу. Незабаром пам’ятка розійшлась по світу, і авторка отримувала багато листів вдячності. Батьки писали, що зберігають цей список на видному місці.

Авторка розповідає про найкращі методи виховання і ділиться практичними поради до кожного методу та прикладами з життя. Особливість цієї книжки у тому, що головні ідеї зібрані окремо, а корисні стратегії можна застосовувати відразу.

Більше того, авторка додає інструкції користування книгою зразу у вступі.

Серед основних ідей – те, що батьки самі мають володіти тими якостями, які хочуть виховати, мають дотримуватись обіцянок, спершу змінюються самі та багато інших.

Іронічна книжка-картинка покликана розповісти молодому батькові про особливості поведінки малих дітей. У кумедних ілюстраціях з коментарями українською та англійською мовами книжка розповідає, що, попри те, що діти – це складно, і що вони можуть вас розмалювати і будуть плакати, і взагалі вони назавжди, проте вони – найкраще, що може з вами трапитись.

Книжка-білінгва – це суцільний позитив. Її неможливо гортати без посмішки, особливо коли у тебе є маленька людинка-щастячко, і ти пізнаєш її на кожній сторінці.

Основна ідея книжки присвячена тому, як вибудувати гармонійні стосунки з власною дитиною. Авторка наголошує на тому, що діти різні, і для того, щоби не помилитись, треба шукати творчий підхід. 

Лариса Шрагіна якийсь час вела колонку психолога у щотижневій газеті. Досвіду авторці не бракувало, адже у неї був семилітній досвід роботи психологом у дитячому садку та школі. Основні теми, які викликали найбільший резонанс були пов’язані зі стосунками з дітьми.

Разом з тим, авторка наголошує, що, окрім самого випадку, треба враховувати вік дитини, її самопочуття та загальну ситуацію.

Розповідь про розвиток дитини Лариса починає з усвідомлення дитиною свого «Я» та ускладненням цього образу, починаючи від того, що «Я» роблю, можу, хочу, яке моє ім’я, що «Я» почуваю, як взаємодію зі світом, а також оцінка цих всіх усвідомлень з боку дорослих. За цими речами авторка розповідає про розвиток емоцій, реакцій, усвідомлення статевих відмінностей, виникнення деструктивної поведінки, формування мотивації.

Книжка захоплює одразу, тому що тексти авторки дуже концентровані та конкретні (вона це пояснює тим, що мала обмежену кількість знаків, коли писала для колонок). Крок за кроком батьки дізнаються послідовність фізичного та емоційного розвитку дитини відносно вікового критерію. В якому віці і чим дитина цікавиться, що усвідомлює і чого прагне. Отже, разом з книжкою батьки отримують мапу актуального розвитку дитяти.   

Мила книжечка для молодих матусь (щойно-мам) розповідає про те, як, попри труднощі та неприродний темп, подолати період декрету у приємному настрої, як нагороджувати себе та нормалізувати рівень стресу.

Христя вирішила трохи полегшити життя молодим мамам і винайшла чарівні пристрої. Наприклад, зарядний пристрій для термінового поповнення ресурсу чи пульт вимкнення зайвого шуму.

Та повною несподіванкою для мене стали дошка нагород та мамські дозволи.

Якщо поради, то тільки найкращі, якщо розповідь – то кумедна і весела. Приємна книжка для жінок, які тільки стали мамами і їм здається, що вони такі на цій планеті одні.

Ця книжка також вийшла за вимогою часу, бо раніше в Україні такі книжки не друкували. Автор вирішив з допомогою історій відомих батьків (більшість з яких багатодітні) розповісти про виховання дітей з точки зору батька. Основна ідея книжки – зруйнувати міф про те, ніби батьки як вид вимирають, і чоловікам нема діла до власних дітей. То ж автор зібрав представників різних професій і записав із ними відверті інтерв’ю про виховання дітей.

І вийшла напрочуд емоційна книжка. Чоловіки розповідають про взаємини із власними дітьми і з власними батьками. Розповідають про те, як виховують дітей, як прищеплюють їм правильні цінності, як на власному прикладі навчають працелюбності, стриманості, ввічливості та наполегливості. І чого вчаться від своїх дітей.

Абсолютно унікальні історії від успішних батьків: Вахтанга Кіпіані, Отара Довженка, Андрія Федоріва, Іларіона Павлюка, Олега Скрипки, Сергія Притули та багатьох інших.

Ще одна книжка-картинка, яка має подвійний сенс і яка однаково буде цікава дітям і дорослим. Це книжка про складне та величезне словище “самособоюнаповнення”. 

Авторка на прикладі кількох моментів з життя маленької дівчинки нагадує про важливість особистого простору, поваги до близьких людей та плекання внутрішнього світу людини.

Також Таня Стус розповідає про важливість взаєморозуміння між близькими людьми, про поблажливу турботу та повагу до особистих бажань кожної людини.

Між щирих, по-дитячому ілюстрованих сторінок проступають дорослі й фундаментально важливі речі.

Перш за все маю попередити – книжка змусить вас сміятись. Вона написана з доброю ноткою сарказму та самоіронії.

Авторка – сімейна коучиня, а також соціальна працівниця з ліцензією, розповідає батькам, як правильно ігнорувати поведінку, що руйнує добрі родинні взаємини. Її унікальність – у пізнаваних сценаріях стосунків батьки-діти та влучних коментарях  «що» і «де» пішло не так.

Ми такі різні й водночас настільки схожі, що, читаючи цю книжку, батьки не раз всміхнуться, впізнаючи сцени. 

Коучиня розбирає сімейні сценарії і наслідки кожного учасника взаємин. І поетапно розглядає їх з обох сторін. «Діти не намагаються вам допекти, вони пізнають світ», – запевняє авторка. І, напевно, таке переконування спочатку викличе скепсис (як, власне, й порада ігнорувати у надміру консервативних батьків).Але авторка шар за шаром розбирає – яка дитяча поведінка є насправді привертанням уваги, а яка потребує серйозного втручання. Та все ж мова йде не про ігнорування дитини в цілому чи її потреб, а про свідоме ігнорування, яке базується на добрій, ґрунтовній підготовці.

До речі, вона попереджає, що не варто займатись вихованням дитини чи використовувати методики, нахапавшись то тут то там окремих порад. Секрет у тому, щоби бути готовим і розуміти, що відбувається з твоєю дитиною і яка цьому причина. 

Книжка складається з трьох частин. Перша аналізує надмірну дисципліну та знайомить із засадами ігнорування. Друга містить практичні поради та коментарі щодо наслідків застосування їх. Третя частина націлена на майбутнє. А тому вона розповідає про те, як мотивувати у дитини кращу поведінку надалі.

 

І останнім розділом авторка підсилює книжку мотиваційною промовою. Адже батькам часто потрібна мотивація. Особливо, коли вони довго не бачать результатів власних зусиль і відчувають себе безсилими або ж виснаженими постійними очікуваннями з боку суспільства.

 

Цією книжкою автор вирішив відповісти на запитання «Чому так мало хороших татів?». Багненко ділиться власними спостереженнями, що серед його знайомих дуже мало людей, які перебували бу хороших стосунках з татом, хоча з мамою у майже у всіх добрі стосунки. Що і де йде не так?

І ось що цікаво – жодна книжка до цієї не аналізує соціальні передумови та вплив держави на інститут хорошого батьківства. Про материнство, як згадує автор, ведуться постійні дискусії. В той час тема батьківства замовчується.

Але це не все – Володимир Багненко аналізує різні моделі батьківства відносно різних історичних періодів. То ж, як ви зрозуміли, без історичних передумов ця добірка не обійдеться. Виявляється, на основі соціальних досліджень було сформовано чотири моделі батьківства.

І це ще не все. Автор розгляне вплив різних моделей батьківських практик на виховання дітей, моделі матері та батька (чоловіка та дружини) у радянський період і вплив державних ідей на процеси будування сім’ї.

Але не лякайтесь. Далі автор перейде від теорії до розповідей про власні спроби стати ідеальним татом та про відкриття та усвідомлення, що «ідеальність» визначають не батьки, не суспільство, а діти.

Багненко ділиться власним досвідом – про найважливіші речі, до яких треба бути готовим і про які треба пам’ятати. І це вже живі історії, разом з розповідями інших батьків, як воно бути неІдеальним батьком, маючи власну систему.

Суспільство змінюється і змінюються його вимоги. І сьогодні діти з особливими освітніми потребами більше не ігноруються. Створено багато різних програм, націлених на практичне вирішення потреб такого типу навчання.

І хоча навіть у матеріалах та інтерв’ю за 2017 рік батьки дітей з потребами в інклюзивному навчанні відзначають, наскільки відрізняється сприйняття інакшості в Україні від закордонного сприйняття, та все ж зміни є.

Варто зазначити, що це видання – своєрідний дороговказ з інклюзивного навчання. Автори аналізують стан інклюзивності у системі державної освіти, роль батьків у навчанні дитини та налагодженні партнерських відносин із фахівцями.

Також автори приділяють немало уваги послідовності розвитку дитини та способам мотивації, бажанню розвитку та пізнанню.

Елізабет Кілбі, клінічний дитячий психолог, розповідає про, те як виховувати дітей в епоху інтернету.

Зараз в інтернеті можна натрапити на дуже багато засторог та страшилок, скільки зла може причинити дитині мережа.

Психологиня порівнює свій досвід між двома своїми дітьми. Перша дитина вперше отримала гаджет в 11 років, друга – в чотири.

Аналізуючи вплив користування на дітей та його роль для спілкування сучасної дитини в соціумі, авторка аналізує вплив перебування перед екраном дітей різного віку, роль власного ґаджета для дитини, а також, як правильно регламентувати дитині час користування інтернетом.

Цікавими для батьків будуть також розділи, які стосуються проблем із фізичним розвитком, спричинені тривалим перебування в інтернеті, а також залежності від соціальних мереж.

Книжка актуальна ще й тому, що авторка розповідає про інтернет-ризики та безпеку дітей. І, маємо погодитись, що деякі челенджі підкреслюють важливість цих тем. Для кращої ілюстрації матеріал Елізабет Кілбі викладає на основі подій, які сталися в реальних сім’ях.

Зараз з’являється безліч досліджень (які часто суперечать одне одному) про вплив інтернету, виховання, емоційного інтелекту дитини на успіх. Ця книжка – на межі між знаннями, якими послуговується сучасна наука, та досвідом батьків. Автор, молекулярний біолог, у реальних історіях розкриває таємниці розвитку дитячого мозку.

І розповідає він такі історії, які ви не прочитаєте більше ніде. От скажіть, будь ласка, чи знаєте ви, як темперамент впливає на рівень щастя в житті дитини? Або чи чули ви, що щастя буває трьох видів: емоційне, моральне та поверхове?! А що ви знаєте про соціальні зв’язки і щастя?

Джон Медіна розповідає про роль щастя та емоцій у житті дитини, про важливість переживань. І ця книжка буде для вас особливо важливою, якщо ви хочете зрозуміти, що в той чи інший момент відбувається з вашою дитиною і як ви можете на це вплинути.

Авторка у своїх книжках підказує, як навчати дітей бачити та розуміти мистецтво.

Якщо оглянути сучасний стан інституту батьківства, то можна побачити різних батьків, які хочуть виховати особистість. Одні намагаються дисциплінувати, інші – прищепити навички, якими самими ніколи не володіли, але мріяли, треті – змагаються досягненнями у розвитку дітей з іншими мамами. 

Але більшість із цих методів – неправильні, і Франсуаза Барб-Ґалль звертає увагу на найбільш поширені помилки у намаганні батьків прищепити дитині любов до мистецтва. Чому така мала кількість батьків готова до обговорення з дітьми картин, скульптур, фресок? 

Можливо, тому, що батьки почувають себе не так добре підготовленими до такої розмови, або занадто часто говорять слово «треба», або вибудовують неправильні асоціації.

Та інтерес і запитання дітей здивують кожного дорослого. Тож авторка пропонує батькам лаконічні відповіді на найпоширеніші питання, щоби заохотити дитині пошук та пізнання.

Книжка розрахована не тільки на батьків і педагогів, а також на дітей, і написана дуже простою і зрозумілою мовою. 

Франсуаза Барб-Ґалль привідкриває такі теми: портрети, пейзажі, жанрове малярство, натюрморти, малярські техніки й т.д. А також створює «вікову мистецьку мапу» (розділ «Що показувати дітям відносно віку») – прописавши основні характеристики мистецьких витворів відносно до вікових запитів та захоплень

Наступний розділ книжки – це картини для огляду та короткі історії картин із коментарями з врахуванням віку.

Статті цієї авторки, як і цитування її порад, можна знайти практично на кожному ресурсі, де говорять про виховання дитини. Педагогічними порадами Петрановської діляться педагоги, організатори неформальних шкіл, вихователі. То ж про цю книжку я чула дуже багато позитивного. 

Петрановська розбиває книжку на окремі розділи, кожен із розділів відповідає черговому етапові дитинства. Вона розповідає, як розвивається малюк, чому він плаче, як захищається, чого хоче, як сприймає світ.

Авторка згадує старі моделі виховання і аналізує їхні основні недоліки. І так тепло і дотепно розповідає про моменти близькості з дитиною, що навіть у цей момент (коли я пишу відгук) хочеться піти навшпиньки у дитячу, де сплять наші колобочки, і зацілувати їх.

Психологиня розповідає про речі, які часто оминають в книжках про виховання – про емоційний зв’язок і відчуття дитиною захищеності. І так, сторінка за сторінкою, вона розповідає батькам про дитячі потреби і їхнє віддзеркалення згодом у характері дитини.