«Коли закінчується війна, про неї не дуже хочеться говорити»: книжковий клуб як форма терапії в історичному романі

Епістолярний історичний роман «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» має досить трагічну історію написання. Мері Енн Шеффер збиралася написати роман про британську скульпторку і дружину відомого дослідника Антарктиди Роберта Фалкона Скотта — Кетлін Скотт. Однак плани написати твір досить швидко рухнули, і авторка вирішила провести час на Нормандських островах. Та через погані погодні умови їй довелося провести весь час поїздки в аеропорту, де вона і почала читати в книгарні книги про війну. Ідея написати роман про «Клуб любителів книжок» була втілена в життя 20 років потому. Книга, однак, потребувала багатьох уточнень, які Мері вже не могла втілити через хворобу, тому доручила вносити правки доньці своєї сестри, авторці дитячої літератури Енні Берровз. Мері Шеффер померла у 2008 році, не встигши побачити свою книжку в друці.

Роман став бестселером, у 2018 році відбулася його екранізація. Та тільки в 2019 у видавництві «Віват» його переклали українською (перекладач — Тетяна Скрипник). Оглядачки блогу Yakaboo вже мають про нього #ДвіДумки.

Оглядачки

Віталіна Макарик: Скільки читаю книжкові блоги, стільки у списках «Книжок-про-книжки» або «Книжок-про-книголюбів» «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» займав топові позиції. І як же було прикро, що цей роман не перекладений українською! На щастя, видавництво «Віват» цю несправедливість виправило, а ми отримали можливість прочитати цю прекрасну, глибоку, зворушливу і смішну історію.

Юлія Дутка: Завжди звертаю чимало уваги на назву – тут вона мене й привабила – книжка про книжки – це ж просто м-м-м, і налякала – пироги з картопляного лушпиння – синонім якоїсь величезної біди, коли їсти взагалі нічого. Після прочитання скажу: «Клуб…» – надзвичайно світлий роман, якого мені останнім часом бракувало.

Формат — роман у листах

Юля: Мені захотілось написати комусь листа. Комусь геть незнайомому: отак от взяти й написати від руки про свої переживання, викласти думки від руки. Десь так само як одне одному сповідаються у поїздах незнайомці. Цей лист, можливо, став би нарешті початком моєї книжки. А, може, я б не дочекалась відповіді. Романи у листах цікаві тим, що дозволяють прописувати персонажів через їхній почерк, формулювання, вибір слів та тем. Герой говорить сам і голос в нього сильний, добре відчутний. Такого героя можна розгледіти, навіть якщо він намагається сховатись за повсякденним шумом. 

Саме тому такий формат мені завжди подобався, хоч, погодьтесь, він вельми рідкісний. У романах до ХХІ століття часто трапляються вставки-листи персонажів, а от повноцінний епістолярний роман… Їх взагалі набереться сотня у світових літературах? От цікаво, я й десятка без попередньої підготовки не назву.

Хоча література не дає об’єктивних описів – це завжди суб’єктивне бачення автора. То епістолярні романи – суб’єктивні погляди кожного персонажа. І тут вже від майстерності автора залежить, чи стануть вони єдиним текстом. Тут, здається, все вийшло – і навіть більше.

Віто, а що тебе приваблює в епістолярних романах? 

Віта: Кілька оповідачів (а у випадку «Клубу…» – кількадесят) – це завжди чудова нагода поглянути на ситуацію, історію, персонажів із різних точок зору. А для автора це можливість не описувати детально події, а дозволяти читачам відтворювати їх завдяки рефлексіям і спогадам, зафіксованим у листах. Тому такий епістолярний роман ще й неабияк провокує фантазію, спонукає уявляти, як усе було насправді – сварка між Джулієт та Марком Рейнольдсом, затримання Ізолою зловмисниці чи романтичне возз’єднання двох сердець, які закохалися, але приховували почуття одне від одного.

Листування у цьому романі – не лише зручний формат, але й основний рушій сюжету. Адже вся історія почалася з того, як молода письменниця Джулієт Ештон отримала листа від Довсі Адамса з острова Гернсі, що належить до групи Нормандських островів. До чоловіка потрапила книжка його улюбленого автора Чарльза Лема, яка колись належала Джулієт, тому він вирішив написати їй з проханням порадити лондонські книгарні, де можна було б замовити ще якісь його книги – адже за час німецької окупації на острові не лишилося жодного книжкового магазину. Так зав’язалося листування, з якого письменниця дізналася про «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння», який, попри кумедну назву, був надзвичайно важливим для виживання гернсійців в окупаційних умовах, познайомилася заочно з найактивнішими його учасниками і згодом так сильно полюбила цих друзів по листуванню, що вирушила на Гернсі, аби знайти матеріал для своєї нової книжки – а може, і дещо більше.

Картина повоєнного часу

Віта: Коли закінчується війна, про неї не дуже хочеться говорити. Тому й Джулієт Ештон, яка мандрує по країні з книжкою гумористичних оповідань «Іззі Бікерштафф іде на війну», мріє про те, аби написати якусь зовсім іншу історію. Її квартиру з усіма книжками знищила бомба, Лондон стоїть у руїнах (і від того гуляти вулицями улюбленого міста трохи боляче), продукти й одяг досі можна купити лише по картках. Але коли Джулієт починає листуватися з мешканцями острова Гернсі, то отримує кілька важливих інсайтів. Перший – це те, що столиці невідомі усі жахіття війни, які пережили мешканці окупованих островів (і йдеться тут не тільки про знущання і страх смерті, але також про повну інформаційну ізоляцію і голод). Другий – що про пережиті страждання іноді хочеться і треба говорити, адже від того, що ти не згадуєш про пекельне минуле, воно нікуди не зникає.

На Гернсі Джулієт бачить інший ракурс війни. Німців, які (не всі, але деякі) виявлялися непоганими хлопцями і, як могли, допомагали місцевим. Героїв, які виявляли сміливість і незламність своїх переконань навіть перед дулами автоматів. Маленькі речі, втішні дрібниці, які додавали сил, аби вижити. Душевність і щирість острів’ян, які вистояли й вберегли найцінніші скарби своїх душ у найважчі часи. Це війна, про яку важко писати із гумором. Але про неї можна писати з любов’ю до тих людей, які лишилися в усіх сенсах людьми. Тими, які тішаться життю, підтримують одне одного, займаються улюбленою справою, мріють і кохають.

Юля: Війна залишає глибокі рани, і не у всіх вони можуть загоїтись. Хтось нарікає, що у повоєнні роки живе гірше, ніж за нацистської окупації. Хоч Лондон відбудовується і перестає тремтіти, коли у небі пролітають літаки, всім не вгодиш. Але люди з острова Гернсі собі такого не дозволяють. Війна вкрала в них надто багато, подарувавши тільки клуб любителів книжок та дівчатко Кіт. Вони заплатили спокоєм та Елізабет – згустком енергії та доброти, кмітливою та неймовірною Wonderwoman. Мені захотілось бути на неї схожою. 

Героїня Джулієт може здаватись безтурботною у листах, але в її серці теж зяє страшна рана – не за книжками, втраченими разом з улюбленою квартирою, не за своїм колишнім життям, а за тими, чиї життя ця невблаганна війна змела штормовою хвилею. Вона теж вчиться жити заново, і острів Гернсі допомагає врешті знайти своє місце у буремному 1946. 

Для неї ця мандрівка майже світ за очі як терапія, як те, що їй найбільше треба саме зараз. Там вона відчує по-справжньому довоєнну гостинність та довіру. 

Читання як ліки від депресії

Юля: Читання книжок називають найпотужнішим інструментом для зменшення стресу, воно переганяє і музику, і фізичні вправи. В мене що важчий рік, то більше книжок прочитано… Тому, думаю, втікати у світ книжок для членів «Клубу…» було дуже правильно. Туди, де затишно, де шелестять дерева, не вирубані на паливо, де ніхто й ніколи не їсть пирогів з картопляного лушпиння, де не вбивають через жорстоку ідеологію. 

Коли читатимете, зверніть увагу, що деякі з читачів, як реп’яхи, тримаються за одну книжку, в якій знайшли зону комфорту. В когось це давньоримський філософ, в когось – хтось більш сучасний, але саме той, хто резонує і огортає теплою ковдрою. Випадковість, яка почалась з чудової вечір зі смаженою свининою, подарувала жителям Гернсі безпечну гавань, де вони могли перечікувати біду, бодай подумки.

«Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» перетворився у таку собі сімейну спілку, яка потім перейняла виховання Кіт. Книжки зблизили цих людей, наскільки це тільки було можливо, вони дали їм ґрунт під ногами та дозволили не розчинитись у розпуці.

«Клуб…» врятував все людське у героїв з Гернсі, не давши їм втратити себе у воєнному лихолітті. Як ти гадаєш, Віто? 

Віта: Думаю, у важкі часи потрібно мати це безпечне місце, яке об’єднує і дозволяє відмежуватися від всього лихого, що відбувається у зовнішньому світі. Вражає, наскільки різних людей зумів поєднати «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння». Серед них і самобутні інтелектуали, і ті, хто за все життя прочитав одну-дві книжки, старі і юні, балакучі і мовчазні. Усім їм пощастило натрапити на «саме ту» книжку і знайти у ній те, чого прагло серце – мудрість, розуміння, приклад глибоких почуттів чи настанови для життя. І я б не сказала, що вони «втікають» у книжки. Радше навпаки, читання для них – як промінь маяка, який висвітлює, увиразнює певні важливі речі, допомагає приймати рішення. Усі гернсійці з «Клубу…» – люди порядні й достойні, але не певна, чи взяли б вони на себе турботу про чужу дитину, якби не всі ці вечори, проведенні у читанні й обговоренні книг, і пізнанні одне одного через прочитані тексти.

«Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» – це історія про те, як книжки, не безпосередньо, а опосередковано, змінюють життя. Світла, добра, жива і написана з гумором історія, яка припаде до душі не тільки затятим книголюбам.

Кому варто читати

Віта: Тим, чиє серце прагне небанальних, але світлих і щасливих історій.

Юля: Любителям книжок великих і малих, які хочуть знайти однодумців. 

Кому не варто читати

Юля: Тим, хто не толерує епістолярні романи як жанр. А такі взагалі є? 

Віта: Тим, хто не любить читати, говорити і думати про війну.

Схожі книги

Віта: Про цілющу силу книжок в умовах війни читайте у «Крадійці книжок» Маркуса Зузака.

Юля: «Лист незнайомої» Стефана Цвейга згадується першим. Також послання від незнайомця змінює життя головної героїні в романі «Лист» Кетрін Г’юз.

(Visited 175 times, 1 visits today)