Чарівні традиції українок

Забуваючи традиції, притаманні минулому, ми втрачаємо свою сутність. А не знаючи минулого своїх предків, важко рухатись уперед. Спадщина – не лише про матеріальне, і саме про наші культурні корені нагадує Лада Лузіна у своїй збірці «Чарівні традиції українок». Зібрати чар-зілля, засватати парубка, захистити себе від порчі прядкою… Це все реалії українок, що жили всього декілька сот років тому. Цікаво? Швидше занурюйтесь! Колекційне видання від видавництва Фоліо радує чудовим оформленням – це справжнє задоволення для книжкових естетів.

Скандальна журналістка, театральний критик, голова Клубу київських відьом – це все Лада Лузіна. Пам’ятаю її статті в «Женском журнале» та збірку психологічних есе «Замуж в 30 лет!», яку у свої двадцять я не раз перечитувала, захоплюючись вмінням Лади влучно, усього кількома словами, достукатися до читача. Не дивно, що у 2010 році Лузіна увійшла до списку «Топ — 10 найуспішніших письменників України» за версією журналу «Главред», а два роки потому – до рейтингу «Топ-30 найуспішніших письменників України за версією журналу «Фокус».

Приворожити чоловіка, зцілити хворого та викликати дощ: лайфхаки від предків

На противагу святам сьогодення для чоловіків (сюди відношу й День української армії, і День козацтва), у минулому саме жінки, здається, правили бал в Україні. Вони святкували завзято та з розмахом, і навіть днів панування кращої половини людства було декілька:

• Брикси (аналог 8 березня) – день у середині липня, коли чоловіки виконували всі забаганки своїх жінок. Ну, тобто абсолютно всі – приміром, провезти дружину в санях (влітку!) до шинку, де мила замовить собі горілки та буде далі командувати;
• Колодій – жіноче свято тривалістю в тиждень, коли одружені молодиці йшли по хатах та прив’язували невелику колодку до ніг парубкам та дівчатам, котрі ще не взяли шлюб. А після того вже традиційно жінки переміщувалися до шинку, де чоловіки, що зазирнули туди, відкупалися від них випивкою. Колодій має давні корені, мабуть, ще з часів язичництва – адже за думкою вчених, колодка символізувала собою чоловічий фалос (чим не язичництво?);
• Бабин Великдень, коли жінки збиралися на цвинтарях та голосили за померлими (аналог сьогочасних «гробків», або ж «проводів»), а після того – влаштовували танці. Там же, на цвинтарі ? І хоча голосіння дозволялося проводити лише одруженим жінкам, після танців до них приєднувались усі жителі села. Ігри, хороводи, турніри – всього було вдосталь;
• дещо сороміцьке свято «Гонити шуляка» отримало назву від влаштування жінками таємно від чоловіків обідів у садку, після чого вони вигукували «Га-га-га!», тим самим виганяючи шуляка (шуліку) на небо, до Бога, котрий мав почути прохання жінок про продовження віку їхнього інтимного життя. Та це ще цнотливий варіант – у більш відвертому варіанті жінки влаштовували пияцтва та гулянки в шинках, куди не потикалися чоловіки. Якщо ж якийсь сміливець потрапляв до них, жінки починали його смикати, всіляко чіплятися та масно жартувати. У цей день жінкам дозволялось усе, тож чоловіки мусили терпіти.

Не дивно, що в давнину українки мали стільки приводів святкувати – ніхто з чоловіків не знав точно, чи дружина володіє магічними здібностями, тож ризикувати не хотілось. Але це не заважало у разі відсутності дощу змотати руки та ноги кільком жінкам, яких підозрювали у відьомстві, та кинути їх у воду – це була кара «відьмі» за те, що вона приховує дощ від чесних людей. Втім, усі звинувачення знімались, якщо підозрювана тонула – значить, не була відьмою.

Візуальне оформлення vs Текст: споконвічна боротьба

Статті в «ЖЖ» та свої есе Лузіна видавала російською мовою, тож я була приємно здивована, що «Чарівні традиції українок» вийшли друком солов’їною. Втім, нічого дивного – це переклад із російської. Одразу заспокою тих, кому важливий переклад – тут він на висоті.

А от щодо наповнення збірки… Декілька разів я помічала, що Лузіна розповідає про якесь свято, посилаючись на міфологічну істоту чи ритуали (як, приміром. було з циклом Русалій), а вже в наступному нарисі детальніше розповідається, що ж це за божество та які риси характеризують той чи інший обряд. Тому інколи добірка традицій видавалась «збитою».

Киянка до кінчиків волосся, Лада і свою книгу заповнила традиціями жінок, що мешкали в Києві. Звісно, тут є й загальноукраїнські традиції та ритуали, але якщо посилатися на назву збірки, може виникнути питання, чому так багато інформації саме про обряди столичних красунь.

У додатках до видання можна знайти описи ворожінь та навіть попрактикувати їх, але більшість із них стосуються зимового періоду, навіть є календар зимової ворожби. Хоча є і сторінка про ворожіння на Покрова в жовтні, думаю, можна було б розширити цю частину книги. Особливо якщо взяти до уваги, що в збірці одна сторінка = одній традиції. Власне, і їх хотілося б більше – впевнена, наші предки мали надзвичайно багато свят. Та й сама Лада описує не лише ті звичаї, яким декілька сот років, а й такі, що мають язичницькі корені, тож тоненької збірки може бути мало для вибагливого читача.

Візуальне ж оформлення варте оплесків – розвороти з традиціями компонуються з фотографіями, зробленими авторкою, та підібраними з народної творчості. Плюс малюнки Катерини Дудник із її магічними дівчатками – хай їх небагато, проте які!

Книга абсолютно точно стане прикрасою вашої домашньої бібліотеки та принесе задоволення від читання. Аудиторію читачів я б окреслила як кожен українець віком 14+, з огляду на те, які подробиці гулянь українок та деякі з обрядів (поговоримо про голі дні наступного разу ?). Якщо коротко – сміливо рекомендую її для ознайомлення з нашими коренями та традиціями минулого. Хто знає, можливо, деякі з них колись отримають друге життя.

Схожі книги

«Чарівні істоти українського міфу» Дара Корній, «Невероятный Киев Лады Лузиной» Лада Лузіна, «Українська культура. Свята. Традиції. Обряди» Наталка Лещенко.

Читати: «Невероятный Киев Лады Лузиной». Уривок із книжки

Читати: Новинки березня. 95 книжок від українських видавництв

Придбати книжку в Yakaboo