БуквоМама: Коли власне обличчя – твоє найбільше випробування

Книжка, яку прочитали більше 5-ти мільйонів читачів, бестселер #1 New York Times, видання, яке породило рух «Оберіть доброту» (Choose Kind movement) та ще й отримало продовження у творах «365 днів дива: напучення Містера Брауна» (365 Days of Wonder: Mr. Browne’s Precepts, 2014) та «Оггі та я: три історії дива» (Auggie & Me: Three Wonder Stories, 2015).


ХТО –
Американська письменниця Ракель Дж. Паласіо понад двадцять років була графічним дизайнером. Займалася проектуванням книжкових обкладинок, чекаючи на особливий момент у її житті, щоб почати писати свій власний роман. Кілька років тому випадкова зустріч з «особливою» дитиною в магазині морозива дала авторці зрозуміти, що ідеальний час для написання роману настав.

«Диво» став її першим твором. Цього разу Паласіо не була дизайнером обкладинки, але стверджує, що їй дійсно подобається. Обкладинка українського видання, яку створив Віталій Котенджи, відрізняється від оригінальної. Зізнаюся відверто, як першу, так і другу обкладинку я не зрозуміла. Чому таким показним є розмір вух та одне око дитини в англомовній версії, а закриті волоссям очі із червоним рум’янцем україномовної?!

Над українським перекладом «Дива» працювала Світлана Колесник. Моя велика провина, що не знайшла додаткової інформації про перекладачку, бо роботу вона здійснила майстерно, у тексті подані виноски та додаткові пояснення. Єдине, що мені підказує пошук, що це не перший Світланин переклад. До речі, переклад роману-володаря Премії Майкла Л. Прінтца, кращої книжки за версією New York Times, кращої книжки для підлітків за версією Indies Choice «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл  теж здійснила Світлана.

ПРО ЩО –

Читання книжки з нотатником – це як розкладання пазла. А от коли вже сідаєш писати відгук – це як повторне перескладання того пазла. Так щоразу відбувається зі мною. І якщо читати завжди цікаво та захопливо, то письмо виливається у кілька днів роздумів і кілька годин добирання слів. Що ж, цього разу було над чим поміркувати й навіть необхідність перелаштовувати себе.

Історія про один рік навчання у школі 10-річного (тобто п’ятикласника) хлопчика на ім’я Огест Пуллман. Оггі пережив 27 операцій та все ще на його обличчі видніються ознаки вовчої щелепи. Хтось думає, що він постраждав після пожежі, хтось ДИВУється, що він робить серед п’ятикласників, а комусь весело і цікаво з ним спілкуватися. Авторка змальовує життя героя як вдома, так і в новій школі, згадує також і про ставлення до хлопчика у школі старшої сестри. Історія ведеться від першої особи, щоразу це оформлено як щоденникові записи найближчих людей – самого Огеста, сестри Вії, нової подруги Саммер, друга Джека, друга сестри Джастіна, подруги сестри Міранди.

Аби не переносити всі мої нотатки сюди, зазначу лише кілька особистих думок щодо книжки.

1 –  Не осуджуй та не оцінюй людину, тим паче дитину, за її зовнішніми ознаками та вадами. Можливо, саме у цих словах схований ключ до розуміння обкладинок двох видань – ми бачимо одне, втрачаючи важливіше.

2 – Дівчача сторона сюжету. Половина головних героїв – дівчата: від мами до нової подружки. Подружка сестри, яка задовго до нових друзів познайомилась з Огестом та подарувала йому «рятівний» від зовнішнього світу шолом космонавта; Міранда, яка розуміє та любить хлопця навіть тоді, коли рідна сестра страждає в очікуванні чергової реакції її нових однокласників у старшій школі.

3 – Вплетення елементів кіноепопеї «Зоряні війни». Сюди ж варто додати згадки про різного роду серіали, підліткові фентезі, комікси та імена акторів. Текст сучасний, про що свідчать e-mail листування між паном Ташманом, батьками Джуліана і батьками Джека у розділі «Листи звичайні та електронні, повідомлення у Фейсбуці та sms-ки».

4 – Перенесення реальної зустрічі авторки з особливою дитиною у магазині морозива у сюжет книги. Саме так Джек вперше зустрічає Оггі, – коли він з нянею та молодшим братом їдять морозиво на лавці в парку. «Ми з Веронікою, моєю нянькою, сиділи на лаві коло торговельного центру, а мій молодший брат Джеймі вовтузився у візочку обличчям до нас. Здається, я їв морозиво, тому й не помітив, коли поруч примостилися якісь люди». Як ділиться авторка в інтерв’ю для британської газети «Telegraph», коли вона побачила цю «особливу» дитину, то злякалася своєї реакції. Ті відчуття й сором вона разом з морозивом вклала до книжки.

5 – Настанови містера Брауна, які він виголошував щомісяця як тему для есе-роздумів. «Коли сумніваєшся, бути правим чи добрим, обери добро!» – звучало у вересні. «Не дружи з тим, хто тобі не рівня» – в листопаді.«Людина – не острів, що стоїть сам по собі» – в січні. «Роби все добро, що можеш, / Так, як можеш, / Усюди, де можеш, / Завжди, коли можеш, / Усім, кому можеш, / Так довго, як зможеш» – в травні.

6 – Безперечно, читання-в-середині-читання. Ракель Дж. Паласіо згадує сатиричний роман 2004 року «Щоденник слабака» американського актора і письменника Джеффа Кінні. «Подібну ситуацію було змальовано в «Щоденнику слабака».  У «Бічер Преп» я виконував роль того сиру».

7 – Єдине, у чому виникли питання, – а що було б, якби цю дитину таки не прийняли до товариства? Якби він залишався щораз в тіні? Якби однокласники пристали на сторону непривітного товариша? Яким би тоді був сюжет?

ЯК –

Структурно, гармонійно, динамічно, та ще й соціально актуально. Всі перераховані мною «як» ніскілечки не дадуть вам уявлення того, що книга залишає по собі та якими ритмом та балансом насичує у процесі читання. Одним словом, читайте.

За тематикою твір чимось нагадав мені «140 децибелів тиші» Андрія Бачинського, однак не такий безжалісний своїми реаліями і сюжет у ній більш емоційно та майстерно розписаний.

КОМУ –

Підліткам, старше 12 років, їхнім батькам, дорослим та свідомим людям. І обов’язково людям старшого покоління для переосмислення свого ставлення до таких дітей. Давайте змінювати свої стереотипні погляди на соціалізацію й толерантніше ставитися до дітей із зовнішніми вадами.

ЦИТАТИ –

Інколи ви зустрічаєте якусь людину й не можете уявити, як то – бути на її місці. Це може бути хтось в інвалідному візку, приміром, чи глухонімий… Може для решти люду я саме такий. Хоча для себе я – просто я. Звичайний хлопець.  

Та якщо мені бажають дати медаль за те, що я – це я, гаразд. Я її візьму. Я не знищував Зірки Смерті і не рятував світ од вселенської катастрофи, але мені вдалося пережити п’ятий клас! А це нелегко для будь-кого, не лише для мене. (ст. 352)

АНОНС –

Завершився місяць видань дитячих бестселерів. Усі п`ять тижнів ми читали топові та успішні видання, про які за будь-яких обставин було що сказати – від сюжету до популярності автора, від манери письма до майстерності перекладів. Жаль лише, що жодна книжка українського автора сюди не потрапила.

Тепер ми дісталися місяця особистого розвитку. Це буде місяць бізнес літератури та історій успіху. Наступної середи Христина стартуватиме з книжкою Тоні Шея «Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії», що нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева».

Паласіо Р.Дж. Диво / [пер. з англ. Світлани Колесник]. – Х.: Віват, 2016. – 368 с.

Марічка Удуд

Джерело: блог ВСЛ

Marichka Udud
Літературна оглядачка, фотографиня, фасилітатор-інтерн Монтессорі освіти, громадянка Всесвіту. Понад 5 років скрупульозно розглядає і пише про книжки, здебільшого дитячі. Більше ілюстрацій, менше слів - рівноцінно для роздумів та розмови з дитиною-в-собі. Читає з і для своєї дитини. Поміж тим, уміє вправно складати коробки. Останнім часом випадає читати тільки в транспорті та в часі очікування когось/чогось. Найбільше жахіття реальності, аби книжки не перетворилися на поличкову колекцію (чим загрожує нестачу часу їх читати).
http://marichkaudud.com

23 thoughts on “БуквоМама: Коли власне обличчя – твоє найбільше випробування

    Залишити відповідь