Усі ми у дитинстві уявляли, як оживають наші улюблені іграшки та граються разом із нами. Ми наділяли їх магічними здібностями, вигадували пригоди і разом їх проживали. У казках Володимира Рутківського все це відбувається насправді, і вже складно сказати, де закінчується вигадка і починається чарівна дійсність. «Бухтик із тихого затону» — найдобріша і найлюдяніша казка чарівника дитячих сердець.
Ця історія була написана ще в далекому й уже майже забутому Радянському Союзі. (Тому прискіпливий дорослий читач ще може запримітити якісь дуже легенькі відголоски з піонерського минулого, однак їх настільки мало і вони такі незначні, що їх легко проігнорувати. А дитина взагалі не помітить ;)) Однак друком книга вийшла лише 1981 року, та й то не надто великим накладом. Аж у 2012 році «Бухтик» знову подружився з українськими дітьми, а цього року — ще й отримав нову редакцію й чарівну обкладинку.
Тож про що ця історія? Про те, як дівчинка Оля захворіла, а її найкращий друг Сергійко вигадав для неї історію, де головний герой — маленький водяник Бухтик — дивовижно схожий на улюблену іграшку Олі. А потім несподівано друзі зустріли Бухтика насправді… А, може, це він просто став для них видимим, бо діти у нього повірили. Далі — суцільні пригоди, при чім такі, що можна тільки постійно посміхатися і хихотіти 🙂 Русалки беруть участь у конкурсі самодіяльності, водяник Барбула відчитує щуку за напади на риб’ячий дитсадок, а та по-дитячому соромиться, жаба розповідає про свої численні мандри, і ще багато, багато всього чудернацького і чарівного.
Рутківський зміг показати, що казка — вона ось тут, зовсім поряд. А ті, кого вважають нечистою силою, зовсім не мають наміру лише шкодити і збиткуватися, насправді вони теж хочуть дружити, веселитися разом і радіти сонячним дням. Звісно, тут є і негативні герої, але вони не представляють тут абсолютне зло, а вписані цілком гармонійно. Власне, як і в житті, де немає чогось абсолютно чорного чи білого.
Ця історія — про справжню дружбу і підтримку, про віру один в одного і взаємодопомогу. Вона про те, наскільки живий і красивий оточуючий світ, скільки в ньому дивовиж і прихованих сюрпризів, скільки в ньому магії, потрібно лише подивитися під правильним кутом. І світ, а особливо його чарівна складова, буде ставитися до тебе так, як і ти ставишся до нього. А ще ця книга дійсно дуже цікава, читати — не відірватися, тому задоволення від читання отримає не лише дитина, а й дорослий читач.
Тому ж, кому буде мало цієї книжечки, варто поглянути на інші книги Володимира Рутківського, наприклад, «Гості на мітлі» та новинку цього року «Щирик зі Змієвої гори». Вони такі ж кумедні, захопливі та з карколомними пригодами. А в останній ще й можна знову зустріти вже такого милого серцю Бухтика 😉
143 thoughts on “Коли казки оживають: рецензія на книгу «Бухтик з тихого затону»”