Не турбувати! Творча кухня українських письменників

Колись Оксана Забужко казала: «Не можна написати роман на комп’ютері, що під’єднаний до інтернету». Так само письменник Сергій Жадан довго був доступний лише електронною поштою – не користувався навіть мобільним телефоном. А Софія Андрухович, наприклад, присутня публічно та дає інтерв’ю лише в момент, коли дописала чергову книжку.

А як же доступність в мережі? А як же установка, що потрібно самим себе продавати? Як же лайки врешті-решт? Книжка професора комп’ютерних наук Джорджтаунського університету, автора популярного блогу про саморозвиток Study Hacks Кела Ньюпорта «Не турбувати! Як сфокусуватися в інформаційному шумі» (Наш формат, 2018, пер. Світлани Сарвіри) якраз присвячена темі зосередженої роботи, і багато в ній згадується саме про досвід написання книжок (хоча, звісно, не тільки). Ми підготували короткий конспект цього незамінного у епоху інформаційного шуму підручника та розпитали українських письменників, яка атмосфера сприяє їхньому продуктивному письму.

Здатність зосереджено творчо працювати стає великою рідкістю, водночас це вміння дедалі більше цінується в сучасній економіці. За прогнозами футурологів, для рутинної одноманітної роботи з часом все більше залучатимуть роботів, натомість серед фахівців більше цінуватимуться ті, хто дає помітно кращий результат. Адже комунікаційні технології сприяють тому, аби залучати до конкретного проекту найкращих фахівців, оплачуючи їхню віддалену роботу.

Тобто між профі і тими, хто володіє професійними навичками на нижчому рівні, різниця у перспективі стане ще відчутнішою, особливо фінансово. Серед тих, хто опиниться у виграші, автори книжки «Друга епоха машин» Ерік Бріньолфссон та Ендрю Макафі виділяють три категорії:

  • висококласні спеціалісти, що оперуватимуть абстрактним мисленням та оперативно здобуватимуть необхідні нові навички у роботі з машинами;
  • суперзірки – високооплачувані фахівці, які працюватимуть попроектно. Вони стануть більш вигідними компаніям, що орієнтуються на результат, ніж посередні співробітники на зарплаті в офісі;
  • власники – ті, хто інвестують у нові технології. Їхній прибуток значно зростатиме, при цьому не обов’язково суттєво збільшувати витрати і штат співробітників.

Зосереджена розумова праця якраз сприяє швидкому навчанню складного і є необхідною умовою для вагомих винаходів (ідей, продуктів та іншого). Натомість вимоги бути весь час на зв’язку, оперативно відповідати на повідомлення й листи унеможливлюють глибоке занурення в роботу. Ба більше, часто, щоб догодити колегам і керівництву, співробітники створюють ефект бурхливої діяльності, що врешті не призводить до значних проривів і результатів у їхній роботі.

Чому так відбувається? Виміряти реальну продуктивність кожного окремо і команди загалом наразі неможливо. А постійна включеність і доступність всіх колег – доволі зручний для керівника спосіб начебто тримати все під контролем. Тому, за звичкою, усі компанії й дотримуються таких стандартів. 

Для досягнення вагомих результатів в роботі Кел Ньюпорт пропонує працювати над розвитком навички зосередженої роботи самотужки. Її можна тренувати, тобто поступово вам це вдаватиметься все краще й краще.

В чому ж найбільша складність того, щоб зосередитись на виконанні важливих для нас завдань? У тому, що завжди легше написати кілька листів, відповісти на повідомлення, відвідати кілька нарад і зарахувати собі ці дії як виконання робочих завдань. Для того ж, щоб суттєво просунутись у певній справі, треба опанувати навички планування робочого дня. Тобто якщо підійти усвідомлено і відповідати на листи не впродовж усього дня, щоразу відволікаючись, а перенести цю опцію на вечір, коли важливе вже реалізовано.

Для планування Кел Ньюпорт радить скористатися книжкою Девіда Аллена «Як упорядкувати справи. Мистецтво продуктивності без стресу». Система Аллена допомагає вирішити, яке із поставлених перед нами завдань варто опрацювати першим, а які перенести на потім.

Звичка перебувати постійно на зв’язку – лише один з прикладів, що заважає зосередженій роботі. Їх насправді набагато більше, і основною причиною їх закорінення у наш щоденний робочий побут є те, що неможливо виміряти їхню шкідливість. Від незвички планувати і працювати зосереджено, занурюючись, ми відчуваємо дискомфорт, тому з радістю відволікаємося на дріб’язкові справи. Проте, обираючи відволікатись, ми не створюємо справжні цінності і не маємо змоги насолодитись довготерміновим задоволенням, отриманим від робочого процесу, вважає автор.

«Чітке уявлення про те, що є важливим, допомагає зрозуміти, що для вас є другорядним».

«Інтелектуальна праця – це не конвеєр. Вона несумісна з удаваною діловитістю, яка найчастіше заважає справі».

«В умовах технополії (термін Ніла Постмена, що означає відсутність у нас критичного прийняття нових технологій – авт.) зосереджена праця перебуває у вкрай невигідному становищі, адже заснована на якості, професійній майстерності і володінні предметом – цінностях старомодних і нетехнологічних. Ба навіть гірше: для того, щоб займатися нею, часто потрібно відмовитися від багатьох новинок і високотехнологічних речей».

Кел Ньюпорт розглядає користь зосередженої праці не лише як результату роботи (хоч і помітно кращого, ніж коли цей підхід не застосовувати), він ще й доводить, що людина найщасливіша, коли перебуває в стані зосередженої роботи (відомому нам також як потік  за терміном психолога Мігая Чиксентмігая) і коли отримує її результат. Зокрема автор розглядає три аргументи на підтвердження цього – нейрофізіологічні особливості, психологічні та філософські.

Завдяки проведеним дослідженням, стало відомо, «що те, на чому ви фокусуєте увагу після неприємної чи навіть руйнівної події в житті, має значний вплив на вашу здатність рухатися далі». Тобто ми самі можемо впливати на те, що будемо відчувати, як будемо почуватися тощо. 

«Наш світ – результат того, на що ми звертаємо увагу».

«Якщо ви проведете достатньо багато часу, зосереджено працюючи, ваш розум сприйматиме створений вами світ як наповнений важливістю і смислом».

Як бонус, працюючи зосереджено, ви перестанете звертати увагу на багато дрібних неприємних речей, які вас дратують і виводять із рівноваги. 

«Якщо ваша увага нічим серйозно не зайнята, розум тяжіє до того, щоб відшукати погане у вашому житті замість шукати хороше».

Тобто якщо ви занурюєтеся у роботу, з нейрофізіологічної точки зору ви отримуєте задоволення від здійсненої роботи, якщо ж день був витрачений на дріб’язкові справи, ви почуватиметесь розбитими і засмученими.

З психологічної точки зору, завдяки практичним вимірюванням Чиксентмігаї вдалося з’ясувати, що люди щасливіші, коли працюють, а не коли відпочивають.

Дослідження психолога довели, що «зосереджена інтелектуальна праця потребує такої високої свідомості, що це наповнює життя смислом».

З філософської точки зору робота надає життю вищих сенсів – тих, які людство втратило, відкинувши віру в Бога. Тобто, починаючи з епохи Просвітництва, нам самим треба вирішувати, що має значення, а що – ні. 

«Будь-які вміння – фізичні чи інтелектуальні, – що забезпечують високий професійний рівень, надають праці глибокого змісту».

Кел Ньюпорт ділиться 4-ма правилами, необхідними для досягнення вагомого результату:

1.Працюйте зосереджено.

Перейти від розпорошеної уваги до зосередженості нелегко. Опиратися спонтанним бажанням перевірити пошту, поскролити новинну стрічку в соцмережах чи випити кави – дуже важко. Тому важливо створити певні ритуали, які сприятимуть тому, щоб не робити щоразу надзусилля і щоб мінімально залучати силу волі. 

Наприклад, призначте для зосередженої роботи певний час, у який працюватимете щодня. З часом так працювати вам ставатиме все легше й легше.

Тут вам і 6 стратегій, які допоможуть збільшити тривалість зосередженої праці

  • Оберіть співзвучний вам спосіб впровадження зосередженої праці

«Чернечий» підхід – дуже аскетичний. Мінімум контактів з людьми і другорядних справ, повна відмова від електронних засобів спілкування, чітко визначені професійні цілі.

Дворежимний підхід. Відмова від другорядного у періоди ретритів. Він означає, що час буде розподілено так, що одна його частина буде присвячена другорядним справам, інша – глибокій зосередженій праці.

Ритмічний підхід. Згідно з таким підходом, найпростіший спосіб перейти до практики регулярних сеансів зосередженої праці – перетворити їх на щоденну звичку. Цей підхід задає ритм, коли ви не задумуєтесь над тим, чи починати працювати, чи ні. Ми вже маєте це у щоденному плані.

Журналістський підхід. Працювати, як тільки з’являється на це час. Цей підхід не підійде новачкам, оскільки навичка швидко переключати мозок на режим зосередженої роботи сама по собі не з’являється.

  • Створюйте ритуали.
  • Робіть широкі жести.
  • Не працюйте наодинці.
  • Здійснюйте власні задуми.
  • Лінуйтеся на здоров’я.

Не описуватиму кожну із них окремо, оскільки навіть при детальному описі не вдасться передати усі важливі лайфхаки, якими ділиться автор.

2. Не бійтеся одноманітності.

Уміння концентруватися можна тренувати. Ви повинні змусити свій мозок не відволікатися під час роботи.

Необхідно виділити час на глибоку зосереджену працю, підтримувати її звичками і ритуалами, постійно працювати на межі можливостей на момент концентрації та постійно підвищувати планку цієї межі.

3. Звільніться від соціальних мереж.

Соцмережі значно погіршують нашу спроможність концентруватися, та повна відмова від них на короткий проміжок часу (відпустку від соцмереж на тиждень чи місяць) – це неефективний спосіб боротьби з ними.

Оберіть оптимальний для себе час, який ви готові (чи повинні) проводити в інтернеті і соцмережах, натомість в інший час доби максимально їх обмежте. 

4. Позбавтеся всього дріб’язкового. 

У цьому розділі автор ділиться методами, за допомогою яких можна виявити другорядні справи у своєму графіку, звести їх до мінімуму та звільнити таким чином час для глибоких творчих зусиль.

У висновках Кел Ньюпорт застерігає:

«Зосереджене творче життя до снаги не всім. Воно вимагає важкої праці і радикальної зміни звичок. Багато хто почувається цілком комфортно, симулюючи зайнятість: миттєво відповідаючи на електронні повідомлення і розміщуючи дописи в соціальних мережах. Тим, хто бажає вести зосереджене творче життя, доведеться пожертвувати цим […].

Однак якщо ви готові облишити свій комфорт, забути про страхи й напружити ваш мозок, змусивши його працювати із максимальною потужністю над створенням чогось дійсно вартісного, то відкриєте для себе, що цілковита зосередженість наповнює життя вагомими результатами і смислом».

Адже це – зовсім інша якість життя, ключ до якої – в цій справді хорошій книжці.

Для написання книжок тривала зосереджена робота є необхідною умовою. Ми розпитали, як працюють над власними текстами українські письменники:

62202605_10157253972419402_9106457894571737088_n

Галя Шиян

Щоб писати, мені треба повністю випасти з рутинного процесу життя. 

Я постійно перемикаюсь між задачами і ролями: тут я працюю і заробляю гроші, тут я мама, тут я тусовщиця, тут коханка. Інтенсивність досить висока, при цьому сплю я від 8 до 10 годин на добу і жертвувати цим не готова. У весь цей час я не зосереджуюсь на письмі, бо знаю, що це тільки породить невроз. У мене все одно є рефлекс робити нотатки, і от буває подумаєш про щось, зауважиш цікаву метафору, відволічешся, забудеш і злишся, прямо дірку в голові висверлюєш. Хоч знаєш, що 90% із занотованого не використовується. Іноді, коли щось дуже зачепить, а втома або дорога перенесуть трохи у змінений стан, коли робити щось раціональне вже не в змозі, я записую вірш. Це для мене як фіксація тих нотаток, навантаження їх формою і емоцією, бо якщо вони втрачають свіжість і контекст, то це вже протухла тушонка, набір мертвих слів.

Але водночас життєва рутина для мене, як для письменника – процес несвідомого накопичення інформації. Про все – від соціальних зв‘язків і бюрократичних процедур, до фізіологічних відчуттів і вражень від інших культур чи нових страв.

Але писати більші прозові форми я можу лише на письменницьких резиденціях. Може здатися, що це так круто – просто собі оплачена відпустка у приємному місці. Але я б в житті на таку відпустку не погодилася без потреби писати. От зараз, поки немає ідей для нової книжки, навіть не подаюсь нікуди, бо це, як свідомо піти в монастир, коли хочеться в молодіжний хостел. 

На резиденції кілька перших днів – час повної прокрастинації, можливо, трохи читання, а тоді я ловлю хвилю і пишу за чітко встановленим щоденним планом. 

Я дуже повільна, і багато та легко відволікаюсь, і тому для мене дуже важливо знати, що я мушу написати, скажімо, мінімум 10000 знаків щодня. Якщо якогось дня прохалтурю чи візьму паузу – мушу наступного надолужити.

Пишу лінійно і не перечитую попередні розділи, аж поки не закінчу повністю, хіба іноді можу повернутися, щось вставити, якщо це випливає з продовження. 

Починаю писати одразу, як прокинуся і вмиюся, часом в ліжку – ця позиція для мене дуже комфортна, але часом пересідаю з компом то за стіл, то в крісло. Якщо ти в потоці, то навіть зміна позиції тіла, випита склянка води чи похід в туалет вже є суттєвою зміною обстановки. Головне – не виходити на вулицю, бо навіть коротка прогулянка, сніданок на терасі чи похід в супермаркет мене дуже вибивають з колії, висмикують зі створеного письмом світу, я втрачаю зв‘язок з персонажами. 

На їжу взагалі хочеться витрачати мінімум часу, тому, буває, можу поснідати о 6 вечора і сама не готую більше за яєчню, переважно їм у якихось закладах, поєднуючи це з прогулянкою, бо якщо не виходжу і мало рухаюся по декілька днів, то починаю погано спати.

У період такого інтенсивного писання я не шукаю сексуальних пригод чи навіть спілкування. Тіндер гортається хіба як картотека потенційних рис персонажів. Пам‘ятаю, минулої резиденції в якийсь момент зрозуміла, що два тижні ні з ким новим не розмовляла і все, що взагалі вокалізувала, то було замовлення офіціанту. Зідзвонів з близькими не рахую, але вони теж не часті, бо таке спілкування, навіть через відео, все одно не дає відчуття присутності. 

Алкоголю п‘ю дуже помірно, теж тільки після виконаного плану, та й в такому стані невелика кількість одразу вставляє. Насправді, стереотипні уявлення про письменників, які постійно бухають, не випускають з зубів сигарети і закидаються наркотиками, такі ж перебільшені, як про спецагента, який рятує світ у ідеально скроєному костюмі, не випускаючи з рук склянки з мартіні-водка. Текст вимагає зосередження. Фактично, ти створюєш щось з нічого і не маєш на що опертись. Зрідка, щоб відволіктися, я можу перемкнутись на щось дуже функціональне, типу сплати податків. 

Коли треба взяти таймаут на день – читаю і йду в довгі піші прогулянки.

До речі, на читання мені теж завжди треба було виділений час – читати постійно і усюди, типу по пару сторінок в туалеті – не моє, постійно відволікаюсь на думки, що треба зробити, кому подзвонити і як би не забути купити зубну пасту, бо вже 3 дні досмоктується тюбик.

Важливими джерелами натхнення для мене є гнів і страх, тому іноді допомагає залипнути в соцмережах, але в срачі я не влажу, щоб не витрачати намарно ресурс.

В буденному житті я багато спостерігаю, підслуховую діалоги, і от в такому процесі інтенсивного письма це починає спливати з якихось комірок пам‘яті, яка працює краще за будь-які нотатки. Я мало що зовсім вигадую, але й напряму не списую – адаптую, змінюю, змішую ситуації і характери. Прямих прототипів завжди намагаюсь зробити невпізнаваними.

Якщо підсумувати, найкраще мені пишеться у невеликому комфортному містечку (природа – зовсім не моя стихія), у якому у мене немає соціальних зв‘язків і буденних обов‘язків.

Чистий тобі монастир із самобичуванням, хіба що без духовних практик.

Андрій Любка

Переважно я працюю «запоями». Мушу повністю зануритися в роботу, сконцентруватися тільки на ній, не відволікаючись ані на зустрічі, ані на поїздки чи презентації. Наприклад, коли перекладаю книжку – роблю це за два-три місяці, максимально відгородившись від світу. А вже коли закінчу – можна поїздити з виступами, подорожувати, організовувати пікніки з друзями і так далі. 

Після місяця такого «відпочинку» знову беруся за якусь роботу і знову закриваюся в своїй келії. Під час писання власних творів ситуація дещо інша, бо часом доводиться присвятити одній книжці кілька років. Скажімо, збирати матеріал для останнього роману я почав ще в 2015 році, їздив у ті місця, куди потім поїхали мої герої, читав медичну літературу про шизофренію і музичну літературу про композицію опери, саме ж писання розпочав лише наприкінці 2016-го року. 

У роботі мені дуже допомагають поїздки на резиденції, адже там я можу повністю забути про якісь повсякденні турботи. Але добре працюється мені і вдома, головне, щоб тема вже визріла, бо коли маю задум, можу працювати по 8-10 годин на день, в такі моменти мене більше ніщо не цікавить. Якщо ж ідеться про конкретний час роботи, то працюю я переважно вечорами, вранці мені навіть на мейли відповісти важко.

Liubka

Вікторія Амеліна

Письмо залежить не так від зовнішніх обставин, як від внутрішнього стану письменника. Головна зовнішня умова – можливість зосередитися на романі. І йдеться зовсім не про те, що ти більше нічим не займаєшся й нічим цікавишся, а про певну емоційну концентрацію. Коли прокидаєшся, в ідеалі перша думка має бути про текст. І засинати треба – з текстом. Це схоже на глибоку релігійну віру – коли день починається й закінчується молитвою – чи на божевільну закоханість. Цю концентрацію на тексті треба берегти. Доки ти віриш, вигаданий тобою світ існує. Перестанеш, перемкнешся – розтане разом з людьми. Тому краще пиши, поки всі ще живі в твоїй голові.

Що допомагає зберегти концентрацію й віру? По-перше, щоденна робота над текстом. Якщо тебе довго немає в створеному тобою світі, він небезпечно тоншає. По-друге, вміння зберігати спокій. Балансувати між хвилюванням за реальну країну з реальними людьми та вигаданих героїв – оце виклик. У мене не завжди виходить, тож часом світи таки йдуть на дно. І цих Атлантид, якщо чесно, дуже шкода.

Як з релігією та коханням, у письменника з текстом таки може бути «своя музика». Вона допомагає налаштуватися. Інших письменницьких ритуалів я теж не відкидаю як засобу – просто в мене їх немає. Я надто багато подорожую й змінюю ритми, аби собі їх дозволити.

Я багато працюю в кав’ярнях, але найкраще пишеться вночі. Місто засинає, прокидається – ні, не мафія – Вигадане Місто.

Банди Шолтес

Для того, щоб написати щось об’ємне і таке, що не соромно показати людям, спочатку треба виробити звичку писати кожен день. Це відома аксіома – іншим способом вдосконалити своє письмо неможливо. 

Зазвичай пишу зранку, хоча інколи буває для цього настрій і ввечері. Можу писати і відволікаючись на інші речі. Навіть якось заважає, якщо навколо повна тиша і спокій, занадто розслабляє. 

Дуже важливим є для мене процес «роботи у польових умовах» – три зі своїх чотирьох книг написав у блокнотах, ручкою на папері. Це коли безпосередньо в процесі подій записував те, що відбувається. А далі, вже оцифровуючи, редагую. 

Редагуванню тексту надаю велике значення, саме під час правок є можливість внести гарні, смішні і смачні нюанси, за які ми й любимо читати. Ну і головне – коли пишу, завжди пам’ятаю про читача: якщо пишеш так, щоб йому було цікаво і комфортно читати, то і твої думки та ідеї він краще зрозуміє і запам’ятає.

Bandy

Юлія Ілюха

Ідеальний варіант для мене – писати в тиші, коли я сама вдома, і ніхто і ніщо не відволікає від процесу. У мене немає якихось ритуалів, щоб налаштуватись, я просто сідаю, кажу собі «треба» – і пишу. Це ідеальний, але поки що мало реальний варіант. Тому я намагаюся писати всюди, де є найменша можливість – у поїздках, у потягах, в кафе чи на просто на лавці, поки чекаю сина із занять. 

Наприклад, «Східний синдром» я писала в автобусі «Харків-Дніпро», а дописувала у потязі «Харків-Київ». Коли син був ще маленьким і катався у візочку, я на кожну прогулянку з ним брала ноутбук, поки він спав, дописувала збірку оповідань «Неболови». Цього року, чекаючи його з футболу, уривками писала дитячу повість про звичайного котика з незвичною мрією. Дописала. 

Шум, люди навколо заважають, але намагаюся абстрагуватися від них, і зосередитись на роботі над текстом. Хоча, звісно, у багатолюдних місцях продуктивність нижча, ніж коли я пишу вдома в тиші. А вірші я взагалі пишу лише в метро, бо на них постійно не вистачає часу. Проїхалась кудись туди й назад – ось і є вже вірш. Тож треба частіше кататися підземкою, бо на власну збірку віршів поки не вистачає. 

Остап Сливинський

Для писання мій найкращий простір – це балкон у нашій карпатській хаті. Там є майже все, що потрібно – свіже повітря, багато неба і зелені. Все решта, що потрібно, привожу з собою в голові. Майже не потребую книжок, намагаюся мати все, що потрібно, в електронній формі у комп’ютері. Це дає більшу мобільність. В публічному місці писати майже не можу, а от перекладати – так. Маю улюблену кав’ярню у Львові з великим вікном-вітриною, що виходить на вулицю. Біля неї сідаю і перекладаю, дивлячись заодно, як ходять люди, їздять трамваї. Це насправді якось вимикає відчуття часу.

Не маю ніяких ритуалів: просто відкриваю ноутбук, і порожнього вордівського документа зазвичай досить, щоб почало щось писатися. Але мусить бути повний внутрішній спокій. Дуже часто слухаю щось у навушниках, коли пишу. Буває, що це одна й та сама пісня впродовж кількох годин – а я навіть не помічаю, що слухаю її на повторі. Але попри це, ця музика – не фон, а дуже важлива частина процесу.

Сливинський
(Visited 1 082 times, 1 visits today)