Понад тридцять років тому Європа почала позбуватися хвороби під назвою комунізм. Однак видужання не прийшло так швидко, як хотілося б. Та й не стало цілковитим, адже метастази комунізму поширилися у свідомості цілих народів, які при ньому жили. Нова книжка Славенки Дракуліч – саме про це.
Проблему не змогли вирішити ні відкриті кордони, ні зростання економіки, ні переписування історії. Тож очищення Європи від комунізму в ранніх дев’яностих, коли розвалився радянський блок і розпалася Югославія, можна назвати скоріше номінальним і сміливо вважати точкою відліку.
Тому що перед тими, хто зумів пережити комунізм, постала нова складність – пережити ще й посткомунізм, який, наклавшись на інші виклики теперішнього часу, здатен змінити стару-добру Європу до невпізнаваності.
«[…] людей у Європі після 1989 року насправді об’єднують спільні цінності; а роз’єднує їх різна історія. І лише час зможе згладити цей розрив. Адже тридцять років – то лише мить»
Для Центральної й Східної Європи перехід до демократії виявився складним і болючим процесом. Не встигли посткомуністичні країни оговтатись від свого нещодавнього абсурдного минулого, як уже сучасність шокує своєю кардинальною невідповідністю їхнім давнім мріям про тріумфальне повернення у «справжню» Європу.
Так, кордони зникли, та для балканських країн це стало причиною «відтоку мізків» і негативної демографічної тенденції. Але також з’явились і нові кордони – стіни й колючі дроти, які мали би стримувати потоки мігрантів із Африки й Близького Сходу до Європи; одначе ситуація стала настільки складною, що переросла у справжню міграційну кризу.
Із переходом до ринкової економіки в посткомуністичних країнах з’явилися супермаркети з небаченими раніше товарами, яких було тепер вдосталь; але яким же розчаруванням було усвідомити, що товари ці не такої самої високої якості, як у Західній Європі. Суспільства, що пережили комунізм, не були готовими до серйозної економічної кризи 2008 року, яка в умовах глобалізації та геополітичної турбулентності стала однією із причин, що вивели на політичну сцену в Європі крайньо праві партії, риторика яких стає все радикальнішою й все глибше розколює її, Європу, зсередини.
Тож питання, які і ставить перед собою Дракуліч у новій книжці, доволі гострі: чи достатньо було тридцяти років, аби набути тих змін, які перетворили б колишні комуністичні держави на процвітаючих повноправних учасників європейської спільноти, а саму євроспільноту – на гармонійну «колиску» цивілізованих високорозвинених країн? І яку роль у цих процесах насправді відіграє історична й особиста пам’ять?
З одного боку, ми бачимо, що ціла низка посткомуністичних країн за цей час вже встигла увійти до ЄС – від Польщі до Хорватії, а отже, їхні успіхи очевидні. Але з іншого боку, та політика, яку демонструють, наприклад, Угорщина й та ж Польща, користуючись своїм становищем в євроспільноті, показує, наскільки неготовими і незрілими виявилися посткомуністичні суспільства до прийняття і реалізації на практиці ліберальних засадничих принципів об’єднаної Європи.
«Ксенофобія змінює суспільний і політичний ландшафт Європи. Колись сором’язливі дискусії про національну ідентичність тепер переростають у повноцінний націоналізм»
Славенка Дракуліч оглядається назад і звертає увагу на речі, які змінилися на краще, якщо дивитися з тридцятирічної перспективи – об’єднання Німеччини, падіння диктаторських режимів, поширення громадянських прав і свобод у Східній Європі.
Однак вона також описує й те, що залишилося незмінним, наприклад – гарасмент і ставлення до нього в посткомуністичних країнах у порівнянні з країнами західними: більшість жінок у перших ладні замовчувати факти домагань чи сімейного насильства.
У той час, як жінки з Старої Європи відчувають себе більш захищеними і відкрито заявляють про порушення своїх прав. Чи все та ж звична для східноєвропейських суспільств забюрократизованість та корумпованість.
Є ще третя категорія речей та явищ, які потрапили в поле зору Дракуліч – це такі, які складно було б передбачити ще тридцять років тому – той же Брекзит. Або, скажімо, важко було б уявити, що маючи задекларований рівний доступ до єдиної європейської системи медичного страхування, громадяни різних країн Євросоюзу все ж не матимуть змоги користуватися її перевагами.
Бідніші держави, як Хорватія, неспроможні фінансово забезпечити такий доступ на відміну від урядів заможних Великої Британії чи Швеції. Останні повністю оплачують невідкладні медичні витрати своїх громадян в рамках програми страхування.
Повернення в кафе «Європа »
Загалом же в новій збірці есеїстики «Кафе «Європа». Повернення» Славенки Дракуліч – 16 розлогих текстів (на противагу «Кафе «Європі», де їх більше – 25, однак лаконічніших).
Дуже тішить, що у новій книжці знайшлося місце й Україні – їй цілковито присвячений один з есеїв.
Адже ні в «Кафе «Європі», ні в «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» (які можна вважати такою-собі «комуністичною трилогією»), авторка прямо не порушувала питань, пов’язаних з нашою країною. Та завдяки подіям Революції Гідності, а також Помаранчевої революції, Україна з’явилась на політичній мапі Європи і теж спричиняється до змін, які в ній відбуваються.
Якщо порівнювати із «Кафе «Європою», то «Повернення» уже не таке самоіронічне за настроєм. Оптимізму теж помітно поменшало.
Додає контрасту і особистий досвід самої авторки, адже першу збірку вона писала, відчуваючи себе, мабуть, більше югославкою, ніж хорваткою – занадто мало часу пройшло, щоб цілковито прийняти нову дійсність.
А другу книжку через тридцять років писала вже визнана інтелектуалка-громадянка ЄС, що довгий час живе на дві країни – Хорватію та Швецію, і має набагато більший досвід, ширший кут зору.
Однак і песимістичною книжку назвати не можна. Скоріше, це доволі ретельний та точний погляд тверезої людини на закономірні події, явища, спроба побудови історичної ретроспективи через звернення до особистої, сімейної й національної пам’яті в умовах суспільно-політичної глобалізації.
«Солідарність, яка колись була базовою європейською цінністю, також опинилася під загрозою через дедалі більше розмаїття спільнот, що лише зросло під впливом масового притоку неєвропейських мігрантів. Виявляється, що родина, спільнота і нація стоять вище за іноземців. І коли страх перед новоприбулими починає домінувати, солідарність обертається маргіналізацією, націоналізмом і расизмом».
Кому варто читати
Поціновувачам інтелектуального чтива, репортажів, соціополітичної есеїстики, мандрівникам. Тим, хто цікавиться історією та сьогоденням Європи, Балканами і загалом світовою політикою.
