Книги про війну: 7 граней причетності – 5 стадій прийняття неминучого

В юності в якійсь із книг (куплених в дорогу) я прочитала таку сцену: вчителька літератури конфліктує з батьками, які кажуть, що їй не треба задавати дітям так багато читати, бо життя – це пізнання через досвід, а не читання. На це викладачка літератури відповіла, що тільки книжки і можуть навчити співчуттю і милосердю, бо саме вони дають можливість пояснити досвід, який переживають ті, хто потрапив у халепу або став заручником трагедії. 

«Більшість драм ваші діти ніколи не переживуть, але вони розумітимуть, коли іншим боляче», – записала я собі в цитатник.

Більшість драм не варто переживати нікому, але є речі, які відбуваються не тому що варто і поза всяку логіку.

Війна не залишає байдужих. І знаходить своє відображення в усіх видах мистецтва. За підрахунками книжкової оглядачки, авторки міні-проекту #Книги_про_Війну Ганни Скоріної, на початку 2018 року було видано понад 288 книжок про війну, з них за перше півріччя 2019 року  63 назви. Це книжки, написані волонтерами і журналістами, письменниками і самовидцями, присутніми і включеними, тими, хто втрачав і тими, хто спостерігав ці втрати.

Тому і твори тут різні – за градацією стадій прийняття неминучого.

*ЗАПЕРЕЧЕННЯ*

Права на переклад цього роману дуже швидко придбали зразу кілька західноєвропейських видавництв. Після того як книгу переклали українською, вона була перекладена в Ірані. Також романом зацікавились в Китаї та Японії. Такий інтерес пояснюють філософською складовою у характері головного героя. 

Події у цьому творі відбуваються у сірій зоні. Сіра зона – має бути нейтральною смугою між війною і перемир’ям. Але на ділі не так. Сіра зона у книжці стає полем воєнно-ідеологічного конфлікту. У селі Мала Староградівка проживає всього дві людини – Сергійович (головний герой) і його колишній однокласник. Сергійовича навідують українські військові, а Пашку-однокласника – сепаратисти. Вони б, може, ніколи й не спілкувались, якби не війна.

Роман перенасичений деталями, діалогами та монологами, які заморожують сюжет і надають йому філософських повторень і пошуку сенсу. Чи не так рятуються від усвідомлення неминучого? Заглиблюючись у дрібні деталі, перелічуючи речі, холодно ігноруючи дійсність, безвихідь і відкладаючи усвідомлення власного безсилля. Найважливіша турбота головного героя – це бджоли, його непокоїть їхній страх перед гуркотом та обстрілами. А ще більше те, що мед може мати присмак війни. Весною він вирушить в дорогу, щоби врятувати бджіл, щоб займатись ними там, де не стріляють. Та ця поїздка поставить перед ним багато нових питань.

Читати: тим, хто любить добре прописаних персонажів і непрямі діалоги; поціновувачам творів з головними героями, які розвиваються,
шанувальникам творчості Куркова.

*ГНІВ*

Дебютна збірка короткої гострої воєнної прози про посттравматичний стрес була відзначена літературною премією «Смолоскипа».

Пузік пише картинами – кадр за кадром відтворюючи буденні епізоди спогадів про війну, заховані за сарказмом і втомою. Готові сценарії короткометражок зі зрозумілими героями, такими живими, що здається, ніби ти їх знаєш. І ніякого тобі перебільшення, ніякого надміру сувора фактична воєнна проза, в деталях. А ці деталі вже сплітаються у важкі дилеми боротьби і протистояння людини з пам’яттю. Виринають теми втрати, реабілітації, іронії віри та очікування і порожнечі, яка залишається і займає місця втрачених.

Читати: тим, хто, читаючи, пропускає довгі описи. В цих оповіданнях немає нічого зайвого. Кожна деталь спрацьовує, розкриваючи мотиви та переживання героїв.

*ТОРГ*

Автор назвав свій твір спробою усвідомити воєнну сучасність, а для означення твору використовує жанр «міська балада». І таке означення пов’язане із тим, що у відтворенні воєнної дійсності він вдається до карнавальності на межі із пародією. Таке творче рішення підштовхує читача до враження, ніби твір постійно трансформується. І все тут є: і пафос, і трагедія, і побутові картини химерної війни, і ворог. І конфлікт, і вигадане місто, яке могло б бути Донецьком, або Луганськом, і яке ось тільки отримало нову владу, яка хоче, щоби всі жили як колись. І власник лазні, колишній філософ Сократ Гредіс. І лазня наділена якимись своїми фантасмагорійними якостями. І місто приєднується не до Росії, а до СРСР. А так все доволі реалістично. Як у новинах – роздають пайки, а журналісти знімають все. От лиш закінчення інше.

Читати: тим, хто любить несподівані сюжетні повороти, жанрові сюрпризи і добру фактурну українську мову. Блискучий переклад з російської Маріанни Кіяновської.

*ДЕПРЕСІЯ*

стадія – Незавершеність

Цей роман отримав Літературну премію ЄС вперше за 11 років існування премії нагороду здобула українська авторка. Основна цінність премії у тому, що книжка буде перекладена європейськими мовами й буде просуватись на книжкових ринках ЄС.

А от цінність книжки у тому, що це інший погляд на війну. В той час, коли більша частина воєнної літератури розповідає про події в АТО чи у сірій зоні, дія роману «За спиною» – інсайт жінки, хлопець якої пішов на війну. Вона тут – між цивільними. Епізод за епізодом авторка розповідає, як змінюється ставлення до життя та звичайних радощів, як дратують пафосні монологи про патріотизм і націоналізм, коли на війні кохана людина. І як видозмінюється поняття героїзму. Сама авторка розповіла, що її книжка про соціальний тиск, що здійснює суспільство на жінок, які є дружинами чи вдовами героїв. Про очікування від них певної «правильної поведінки».

Книжку також можна назвати відбитком часу. Вона багата образами сучасних емансипованих жінок, таких, які мають пристойні зарплати й здобутки та не меншу відповідальність. Та поруч з тим і конфлікти класів – жінок різних поколінь, теми «героїзму», «солдатства», поняття «сили» і «очікувань». Все як у житті: айкоси, айподи, лайфхаки і фейсбук.

Читати: книголюбам, які не мають схильності повчати, хто має право страждати, а хто – ні.

Стадія – Нерозділеність

Воєнна проза для Юлії Ілюхи – не новинка. В її дебютній збірці короткої прози є оповідання про війну, втрати і посттравматичний розлад. 

Роман «Східний синдром» отримав премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». В цьому тексті порушені набагато більше актуальних тем, ніж можна розмістити на 200+ сторінках. Авторка розповідає історії трьох людей, які потрапляють на Схід із різних причин, але розповідь веде серійно. Детально розгортає перед читачами їхні особисті історії й очікування, пояснюючи їхні мотиви, вподобання і страхи. Долі вигаданих персонажів «перегукуються» (за словами авторки) із долями реальних ветеранів АТО, з тисячами інших доль – добре впізнаваних нам і тих, що залишаються невидимими або незрозумілими. Ілюха розповідає історії, розкладає на частини обставини, оповідаючи про тих, хто повернувся з війни, але не повернувся до цивільного життя. Про тих, хто не знаходить собі місця в буденності і вчиться жити із ПТСР.

Читати: книголюбам, яким хочеться знати про героїв книжки абсолютно все, поціновувачам серіалів та цікавих оповідей.

Стадія – Приреченість

Воєнний роман Сергія Жадана – це історія шкільного вчителя, який стикається із проблемою важкого вибору. Він живе на Сході України, на окупованій території, яку час від часу відвойовують. Війна тут описується з точки зору маленької людини, яка не хоче робити вибір, бо звикла пливти за течією – не учасника, а спостерігача; у цьому творі війна – як чинник, покликаний змінити поведінку героя заради нього самого. Бо для того, аби вижити, ти маєш мінятися. Змінюйся – або загинеш.

Життя шкільного вчителя вимагає змін очевидних і динамічних, і вимагає від нього іншої поведінки, на яку він на початку твору не здатен. Та за розвитком історії він має стати героєм – всупереч собі, своїм звичкам і гнітючому відчуттю приреченості. Що ж, справедливо, адже філософ та історик Вілл Дюрант після багатьох тисяч годин читання та вивчення історії зробив висновок: «потреба – єдиний і важливий інгредієнт формули успіху, а не блискучий розум…». Отже, ситуація створює героя, а не герой ситуацію.

Читати: тим, хто любить поміркувати над темами героїзму та жертовності, вірності та приреченості.

*ПРИМИРЕННЯ*

Ця книга є спробою панорамного погляду на перебіг воєнних подій на Донбасі 2014-2015 рр. у баченні журналістів Телевізійної Служби Новин.

Примирення – не в означенні «змиритись», а в означенні – признати, що війна є. Признати її масштаб і об’єм, і показати усьому світові. Ця книжка – документальний екскурс у справжні історії, проілюстровані реальними фотографіями, втратами і подіями, які відбувалися на Донбасі у 2014-2015 роках. У книжці 28 історій у коротких сюжетах, вони висвітлюють події, про які всі читали у новинах.  У коротких проникливих репортажах журналісти ТСН, які перебували у зоні АТО, відтворили у своїх есе документальні посвідки подій на Сході. Ця книжка ставить на порядок денний багато питань: актуальності відстоювання власних інтересів, чесності, вірності, справедливості.

Читати: поціновувачам документальних розповідей, журналістських есе, прози малого формату.