«Блексед»: перші враження від коміксу для тих, хто любить котиків, нуар та помсту

Серія коміксів «Блексед» була створена іспанськими авторами Хуаном Діасом Каналес та Хуанхо Гуарнідо ще в 2000 році. Перший том спочатку вийшов на більш ласу до графічних творів французьку аудиторію, а вже потім був перекладений іншими мовами. Тепер цей комікс-переможець премії Angoulême за найкращу мистецьку роботу вийшов і в українському перекладі у видавництві «Рідна Мова» (пер. Євген Пілецький). І авторки блогу Yakaboo вже мають про нього #ДвіДумки.

Оглядачки

Віталіна Макарик:  Знайомство з цим коміксом (чи, може, його варто називати графічним романом?) із таким красиво виписаним світом для мене стало несподіванкою. Але ви ж знаєте, як я люблю експериментувати з читанням 🙂 І хоч коти — не найулюбленіші мої тварини, а головний герой — антропоморфний кіт (чи котоподібний детектив), але він виявився таким чарівним, що я готова була спостерігати за його пригодами набага-а-ато довше, ніж тривало читання «Блекседа» насправді.

Юлія Дутка: Люблю комікси і котиків, а «Блексед» поєднує в собі одразу дві ці пристрасті. А що вже казати, що тут нуар переплітається з соціальною тематикою? Я виглядала його, мов Хатіко, відколи з’явився анонс. І тепер можу сказати, що це — однозначний мастхев з красивою графікою, виписаним сюжетом та яскравими персонажами, хай навіть вони чорно-білі. Тільки відклала, а вже хочу продовження.

Нуар

Юля: Блексед — симпатичний кіт з невеликою білою відмітиною. Запам’ятайте цю особливість, вона важлива для другого випуску, який має назву «Арктична нація». Але повернемось до «Десь серед тіней», де починається все зі злочину, жахливого злочину, до якого детектив має прямий стосунок, адже жертва була його коханкою. Приваблива актрисокицька найняла Блекседа для охорони, тому він намагався бути до неї якнайближче, та це тривало недовго. І ось… вона серед зім’ятої постілі — бездиханна, але така ж красива, як колись…

Наш котик забагато курить та знаходить халепи на кожному кроці, та він хороший детектив та відшукає відповідь на загадку. Він кремезний, а його плащ чомусь вперто нагадував мені «Коломбо», хоча й Шерлок Голмс такий одяг шанував, а ще Корморана Страйка, бо теж битий долею. Темний герой, який не зумів врятувати даму в біді, але хоч поквитається з драконом. 

Цей графічний роман, хоч і не монохромний, за настроєм схожий на стрічку «Місто гріхів» — брутальну, пристрасну, з яскравими акцентами та глибокими тінями. У «Блекседі» багато кольору: і приглушених тонів, і яскравих язиків полум’я, але темне нутро персонажів показує, що вони такі ж діти ночі. 

Віта: Автори «Блекседа» дбайливо відтворюють нуарну естетику Америки 50-х, і хоч цей комікс, мабуть, не можна, поклавши руку на серце, назвати чистим нуаром, але в ньому є багато того, що забезпечує цю неповторну атмосферу. Детектив Блексед, якого життя добряче пошарпало, такий характерний слідчий-самітник, надбитий, але не зламаний. Вродливі фатальні жінки, яких хочеться захистити, а якщо вже не вдалося, то бодай помститися за них. Поганці, котрі так і напрошуються на свою кулю справедливості. І зрештою жменя другорядних, але колоритних персонажів, які допомагають або перешкоджають головному герою.

До слова, про жінок. Вони тут, як і годиться у нуарних романах, неодмінно привабливі й ефектні та їм неодмінно, м’яко кажучи, не щастить. «Десь серед тіней» — це історія, яка починається з того, що Блексед віч-на-віч зустрічається зі своєю давньою коханою. Він — детектив, а вона — убита. І щоб віддати останню шану своїй любові та втамувати жагу помсти, він береться за розслідування. Тим паче, що й шеф поліції дає добро, натякнувши: тут замішані такі впливові особи, що лише незалежний детектив, вправний і безстрашний, як Блексед, зможе відновити справедливість. Жінці — яскравій зірці, яка згасла, — це вже нічим не допоможе, але він зможе принаймні помститися.

«Арктична нація» — це історія про інший варіант помсти, холоднокровної і виваженої, яка в певний момент пішла не за планом. Але це розумієш лише наприкінці. Спершу вона починається як розслідування загадкового зникнення маленької дівчинки і зрештою виводить на гірку і приголомшливу правду про насильство, зраду і вишукану помсту. 

White Power

Віта: У коміксах про Блекседа є, окрім детективної, соціальнопроблемна складова. У «Десь серед тіней» це жахливо корумповані «вершки» суспільства, де ті, хто має гроші і владу, легко покривають найогидніших злочинців. В «Арктичній нації» це расизм. «Порядні, білі й заможні» мешканці «Межі», ізольованого райончика, що живе за своїми правилами, нагадують відроджений Ку-Клукс-Клан. Вдень моляться у церкві і виголошують палкі проповіді, хизуючись білизнОю своєї шерсті, вночі — влаштовують забави із вогнем і судом Лінча.

Графічний роман дає додаткові можливості підкреслити відмінність між «білими» і «чорними» в буквальному сенсі, візуально. Обидві спільноти закриті і ненавидять одне одного, але у «білих» є влада, тому «чорні» мусять підкорятися. Тим же, хто має білі відмітини на чорному тлі або навпаки, не раді ніде. Втім, здається, є шанс, що ця ситуація зміниться. Один із останніх кадрів — там, де темношкіра дівчинка бавиться в сніжки з хлопчиком-зеброю і їм однаково весело, — вселяє таку надію.

Юля: Оце вперше натрапляю на тему расизму в графічному романі: білі ведмеді протистоять чорним пантерам, от тільки у світі значно більше кольорів, ніж чорне і біле. Владці традиційно вішають всіх собак на бідоту-чорноту, та все складніше, ніж здається, «Арктична нація» переливається мільйонами відтінків. Сам Блексед з білою латочкою на чорній шубі ні серед тих, ні серед інших — зрештою, отримує від обох таборів, але, зрештою, він тут не для того, щоб стати на чийсь бік, а щоб знайти малу. 

Несподівані союзники допомагають виявити слід серед снігів. Але найбільше у цій історії мене здивував сліпий ворон, який мріяв про Лас-Вегас, про казино, про дзвін монет, і заради цієї ідеї відмовився від своєї чорноти. За мрією йти легко та приємно, але чи варте воно того? Чи варта надія на великий виграш підтримки тотального беззаконня? Чи слід все ж озиратись на задні колеса?

Естетика

Юля: «Блексед» — ніби мандрівка в минуле, але при цьому ви не залишаєте свого дивана. Але цей комікс не дасть вас взяти попкорн та повністю розслабитись. Він радше спонукає затамувати подих і намішати собі віскі з льодом, тому що вельми недитячий. 

Це мовби дивитись перші фільми про Джеймса Бонда (не сучасні, ні в якому разі, ніяких мобільних телефонів): вишукано, зі смаком і підкреслено маскулінно. Знайомі зі старих фільмів нишпорки-репортери та сильні світу цього, які не гребують постійно показувати свою владу, — «Блексед» показує Америку середини ХХ століття, у якій інстинктивно впізнаємо дещо своє. 

Окремо хочу виділити мальовку, яка нагадує приглушені тони світлин у форматі сепія, — злегка розмиті контури та флер старовини, хоч і без потертостей. «Блексед» підходить і для поціновувачів жанру, і для тих, хто тільки відкриває для себе графічні романи. 

Віта: Ретро-естетика — тонка матерія. У когось вона виглядає стильно й атмосферно, у когось — старомодно і застаріло. «Блексед» — це однозначно перший варіант. Про що б не йшлося — вулиці мегаполіса, маленькі прокурені бари, забігайлівки, де можна швиденько перекусити, закинуті промислові будівлі, розкішні або занедбані помешкання чи старовинні цвинтарі — усюди антураж продуманий до найменшої деталі, дбайливо допасований і чудово відтіняє історію й передає дух епохи.

А ще мене вразило, як круто промальовані емоції героїв — як головних, так і другорядних. Адже (нагадаю) у світі Блекседа усі персонажі — зооморфні (тобто замість людських облич мають мордочки тварин). Однак коли дивишся на фізіономію замисленої мишки-прибиральниці, спокусливо вигнуту брову кота-детектива чи вираз «я-побєдітєль-по-жизні» на фейсі боксера-горили, то розумієш, що не кожен художник, який пише антропоморфні портрети, здатний передати такий спектр емоцій. 

Завдяки цьому світ «Блекседа» і герої, які його населяють, виглядають повнокровними, виразними, об’ємними — не у візуальному плані, а в тому сенсі, що в них віриш, за ними захоплено спостерігаєш, вболіваєш. 

Кому варто читати

Віта: Тим, хто любить графічні романи і комікси, але не любить супергероїв. Також тим, хто цінує нуарну естетику.

Юля: Шанувальникам нових коміксових серій, генезу яких не потрібно відстежувати від початку минулого століття. 

Кому не варто читати

Юля: Занадто юним читачам, адже головні сенси «Блекседа» — дорослі, та й помітка відповідна є. 

Віта: Тим, хто свято вірить, що повноцінну історію можна розповісти лише за допомогою слів, а не картинок.

Схожі книги

Віта: Не підкажу чогось близького з-поміж коміксів, а от образ детектива-самітника одразу нагадав Корморана Страйка із серії романів Роберта Гелбрейта.

Юля: Мені «Блексед» кулачними боями нагадав «Проповідника» Ґарта Енніса та Стіва Діллона, хоча без тамтешньої трешовості та надмірної жорстокості, нуаром — «Місто гріхів» Френка Міллера, антропоморфністю — «Серед овець» Олександра Корєшкова.

(Visited 177 times, 1 visits today)