На україномовному ринку комікси лише починають робити свої перші сміливі кроки. Але якщо комікси знайомі кожному, навіть якщо не з власного читацького досвіду, то бодай із фільмів чи просто десь чули/бачили, то графічні романи – це щось нове і незвичне для українського читача. І саме про один такий Вам сьогодні розповім. А він справді вартий уваги.
Чудовий канадський дует
Тут варто говорити про авторку тексту та художницю як двох рівнозначних авторів книжки.
Фото: lapresse.ca/ Ізабель Арсено та Фанні Брітт
Фанні Брітт є канадською драматургинею і перекладачкою. Живе у Квебеку.
Ізабель Арсено є канадською графічною дизайнеркою. Зараз проживає у Монреалі. Отримала багато міжнародних нагород та премій. Дві з її книг були найкращими ілюстрованими книгами за версією “The New York Times”. На її сайті (www.isabellearsenault.com) можна переглянути обкладинки книжок, які вона ілюструвала, а також фрагменти графіки. І цього буде достатньо, щоб помітити її стиль, особливість та величезний талант.
Графічний роман “Джейн, лисиця і я” одразу після публікації 2013 року отримав багато нагород. Найвизначніша з них — найкраща дитяча ілюстрована книжка за версією “The New York Times”.
Від роману через лисицю до подруги
Сюжет простий, до болю близький майже кожній юній читачці віком від 9-ти років. Йдеться про цькування однолітків за надмірну вагу, насміхання “подруг” за спиною, неприємні написи на стінах, неприязнь та відсторонення. Отже дівчина Елен переживає справді важкий період шкільного життя. І мабуть більшість стикалася із подібними проблемами більшою чи меншою мірою, з більшими чи меншими емоційними кризами. Апогеєм стає літній мовний табір, де школярі групуються за умовними ієрархічними поділами. Героїня ж опиняється у товаристві ще двох замкнених дівчат. Кожна на своїй хвилі. Такі собі чисті типажі.
Але існує паралельна реальність — роман Шарлоти Бронте “Джейн Ейр”, який читає Елен. Який перекликається із її відчаєм, внутрішніми переживаннями, відчуттям відторгнення та самотності. І власне читання підтримує дівчину, наштовхує на певні роздуми та аналіз. І все, що пов’язано із книжкою, у романі кольорове та стилістично по-іншому оформлене. Невипадково.
Кульмінацією стає одна дивна подія, що трапляється у таборі. Вже не книжкова, а реальна, хоча в тексті вона також має символічне значення, що й одразу також помітно візуально. А згодом стається друга подія. Дівчинка переживає важливий екзистенційний момент виходу поза власну самотність, сірість і відчай.
Отже це певні такі три рівні, на які один за одним виходить дівчинка, на шляху до емоційного оздоровлення, на шляху подолання залежності від думки інших, від їхніх насмішок та принижень. Це три рівні реальності, яка її підтримує, дозволяє вийти у здорову атмосферу стосунків і світобачення: книжка, тваринний світ і людський.
Графічно, лаконічно, пронизливо
Оскільки це графічний роман, то текст тут лаконічний, відсутні діалоги як такі, а радше замінені окремими репліками/думками/викриками. Така вербальна стриманість ще більше згущує фарби, ще трагічнішими представляє події, стани, переживання Елен.
Ілюстрації тут ключові. Навіть не кольори, яких переважно два: чорний і білий, а тони. Відтінки сірого передають всю атмосферу роману. Чого вартий епізод відчуття пустки і залишеності дівчинки. Жодні слова не виразять її стану, жодні графічні деталі не допоможуть. Тому їх там і немає. Натомість є малюнок, який просто кричить, який невидимо представляє весь трагізм героїні. Кадри коміксу — це наче застиглі рухи героїв, зупинивши які читач має змогу розгледіти те, що ховається за кожною ситуацією: єхидну посмішку, перешіптування і докори.
Книжка парадоксально стримана у вербальному вираженні, проте надзвичайно чуттєва, емоційна і пронизлива. Неможливо залишитись байдужим не стільки до самої історії, скільки до стану залишеності героїні. А це і соціальна залишеність, і емоційна, і духовна врешті. Адже мати важко працює, “кидає курити знову” і також немає часу на спілкування з донькою.
Для всіх, але…
Роман зорієнтований на підлітків, здебільшого дівчат. Дорослим він буде не менш цікавим і не менш близьким.
Пряма мова
“Чекати сьогодні автобуса на вулиці Шербрук — це те саме, що чекати на смерть. Ну, так я собі уявляю”.
“У купальнику “Монако” я — сарделька-балерина. У чорному купальнику — сарделька в жалобі. Я — сарделька. Навіть якщо Джейн Ейр і була сиротою, потворною, битою, самотньою, покинутою, вона не була, ніколи не була, ніколи не буде товстою сарделькою”.
Читати: Ілюстровані книжки та графічні романи. Огляд від Yakaboo та Апостроф-TV
Читати: 50 найкращих графічних романів та коміксів за версією Yakaboo
Читати: Літо в картинках. Підліткові комікси про відпочинок
Ілюстрації із франкомовного та англомовного видань.
10 thoughts on “Біла ворона проти рудої лисиці”