Барак Обама: у пошуку своїх коренів та майбутнього

Про нього говорять навіть після відставки з поста президента, а його промови змушують затихати. У нього є прихильники і противники, але на його думку зважають. Він один із найпопулярніших політиків світу. Тільки в Instagram у нього майже 35 мільйонів фоловерів. Йдеться про Барака Обаму, 44-го президента США. Нарешті автобіографія «Мрії мого батька. Історія про расу і спадок» доступна українською.

Загадкова постать

Біографію Обами вже давно розібрали на атоми: народився на Гаваях, син кенійця та американки. Більшу частину свого дитинства провів із батьками матері, що заклали своїм вихованням прості та зрозумілі цінності.

Навчався в Колумбійському та Гарвардському університетах. Барак Обама став першим в історії афроамериканцем, якого обрали президентом студентського журналу юридичного факультету Harvard Law Review.

У цей період він як автор і почав подумки складати план першої книжки. Обама розпочав свій шлях політика із сенату штату Іллінойс, а потім був Сенат США і крісло президента. Він став першим очільником держави-афроамериканцем, якого ще й обрано на другий термін.

Батьки Барака Обами: Барак Хусейн Обама-старший та Анна Данам

Автобіографія чи мемуари?

Попри намагання автора текст вийшов автобіографічним. «Автобіографія передбачає варті уваги досягнення, розмови з відомими людьми, центральну роль у важливих подіях. Тут ви такого не знайдете. Автобіографія, щонайменше, мала би бути певним підсумком, завершенням, а це аж ніяк не пасує людині мого віку, яка все ще активно торує собі життєвий шлях», — пише Обама. Чому ж політик цурається цього слова — автобіографія?

Автобіографіям властиві свої пастки — «спокуса забарвлювати події так, як хочеться авторові, схильність переоцінювати цікавість власного досвіду для інших, вибіркові провали пам’яті». Вони посилюються, коли авторові не вистачає мудрості, яка приходить з віком, адже вона вберігає від спокус. Більшу частину книжки Обама написав за щоденниками та усними оповідями його родини. Імена персонажів, крім його рідних і відомих загалу, вигадані задля збереження їхньої приватності.

Хай би як читачі назвали цей текст — автобіографія, мемуари, історія родини, — Обама намагався написати чесні спогади про своє життя.

Малий Беррі

Обама починає свою розповідь зі згадки про телефонний дзвінок від тітки Джейн, яка повідомила про смерть батька в автокатастрофі. Це сталося за два місяці до двадцять першого дня народження автора. Саме ця подія стає відправною у книжці.

На той час для Обами його батько був скоріше міфічною істотою, ніж реальною людиною. «Малим я знав його винятково з історій, що їх розповідали мама і Дідо з Бабцею.

Усі вони мали свої улюблені оповіді, кожна рівненька та гладенька, мов відшліфована частим використанням поверхня», — пише Обама. Його батько був кенійцем із племені луо, родом із місцевості під назвою Алеґо на березі озера Вікторія.

Поступово політик розгортає історії свого дитинства — кохання батьків, дитинство на Гаваях, життя в Індонезії з мамою та Лоло, навчання в мусульманській та католицькій школах, повернення на Гаваї до бабусі з дідусем, знайомство з Бараком-старшим, життя з мамою і сестрою на гроші від маминого ґранта на навчання, шкільні та університетські роки. Він бачив достаток і злидні, відчай і надію, приниження та досягнення, виживання та життя.

Молодий Барак Обама

Біле та чорне

Життя Обами змалечку було між двох вимірів — білого та чорного. Він належав до обох і до жодного повністю.

Мабуть, саме тому наш герой рано зрозумів складність людських взаємин і світу загалом.

«Коли ті, хто мене знає не дуже добре — і білі, і чорні, — дізнаються про моє походження (а це зазвичай сюрприз для них, бо я перестав розголошувати расу своєї матері, коли мені стукнуло дванадцять чи тринадцять, оскільки запідозрив, що цим я ніби намагаюся сподобатися білим), то я помічаю блискавичний запуск налаштувань у людині та її пошук якоїсь підказки в моїх очах… Вони вже подумки зазирають у моє розтривожене серце — змішана кров, розділена душа, примарний образ трагічного мулата, затиснутого між двох світів», — говорить автор.

 

Біле та чорне, яке засіло в головах людей, змусило Обаму відштовхнути кохану. Він, як і колись його батько, полюбив білу жінку. Якось вона запросила автора у їхній родинний дім за містом. Стоячи в бібліотеці серед численних книжок і фото її діда з відомими людьми — президентами, дипломатами, промисловцями, — хлопець зрозумів, «що наші два світи, мій і її, такі ж далекі один від одного, як Кенія від Німеччини. І я знав, що, якщо ми залишимося разом, мені доведеться поселитись у її світі. Зрештою, так я все життя й робив. Із нас двох саме я знав, що таке бути аутсайдером». Між закоханими почалися постійні суперечки.

Останньою краплею став похід на виставу чорношкірого драматурга. Це була зла, але комічна постановка, типовий чорношкірий гумор. Після вистави подруга почала розказувати, що чорні завжди розлючені. «Я відповів, що це питання пам’яті — ніхто ж, здається, не дивується, чому євреї пам’ятають Голокост, зауважив я. Вона сказала, що це інше, я — що ні, а тоді вона заявила, що лють — це глухий кут… А коли сіли в авто, вона розплакалась. Вона не може стати чорною, сказала мені. Стала би, якби могла, але це неможливо».

Нарешті вдома

Якось один із друзів спитав Обаму, чому він ніколи не був у Кенії. Хлопець відповів, що боїться того, про що там дізнається. Смерть батька змусила взяти квиток на літак. Приземлившись у міжнародному аеропорту Кеніати, хлопець відчув себе вдома. «Я відчув комфорт і силу від того, ким я є, і що моє ім’я має власну тяглу історію, заховану в спогадах інших людей… Ніхто в Кенії не запитуватиме, як пишеться моє прізвище, і не калічитиме його вимову. Моє ім’я тут — удома, і я тут удома, у цьому хитросплетінні взаємин, союзів і кривд, у яких мені ще доведеться розбиратися».

Обама згадує, як познайомився з великою кенійською родиною, про їхні цінності та переконання, страхи та надії. Автор по шматочках, немов пазл, збирає історії, про які чув раніше від матері та її батьків. Бабця розповідає, яким був дід, ретранслює його хід мислення. Завдяки її оповідям вимальовується і постать Барака-старшого.

Тут є і про ставлення кенійців до афроамериканців і іноземців, і про стереотипи, які не дають розвиватися населенню. Історії настільки правдиві та непідкупні, що мимоволі дивуєшся. Хоч ми, українці, часто бідкаємося на все на світі — на владу, медицину, освіту, комунальні послуги, дороги та ще 100500 речей, — реальних причин для цього немає. Просто потрібно забути наш принцип «моя хата скраю — нічого не знаю» та почати самостійно щось змінювати в державі.

Що сподобається в книжці?

  1. Познайомитеся з великою родиною Обами.

Складається враження, що автор гортає альбом з фото, дивлячись на які, згадує різні події зі свого та життя родини. Спочатку ви познайомитеся з американською її частиною, а потім і кенійською. Усі вони різні, з відмінними цінностями та історіями життя, але кожна деталь вплинула на формування особистості 44-го президента США.

  1. Ви побачите Гаваї, Індонезію та США без прикрас.

Так, наприклад, Обама переповідає побачені події під час життя в Індонезії, які він не зміг описати в листах дідусеві та бабусі. Тут і чоловік, у якого замість носа зяяла діра, і смерть маленького братика, про яку розповів на великій перерві однокласник, і відчай фермерів, коли річка несла шматки їхніх хат.

  1. Краще зрозумієте політичні погляди Обами.

Автор з дитинства стикався з протистоянням білих і чорних. Тож рано зрозумів, що таке расизм, став менше розповідати про своє походження та відповідно обирати своє оточення. Здається, що, як у його тілі поєднувалися біле та чорне, так і він намагався їх об’єднати в житті. Своїми діями прагнув досягти рівних прав і свобод для всіх людей, незалежно від їхнього віросповідання і сексуальної орієнтації. Згадайте закони, які підписав Обама, щодо розширення прав ЛГБТ і підтримки одностатевих шлюбів. 

Що захочеться покращити?

  1. Прочитати продовження.

Не варто перейматися, адже це лише питання часу. У листопаді минулого року у світ вийшла нова книжка Обами — «Земля Обітована». Залишається лише дочекатися перекладу її українською мовою. У мемуарах політик розповідає про свою роботу на посаді президента.

  1. Додати генеалогічне дерево.

Під час читання інколи мимоволі губиш лінії роду, особливо батькового. У Барака-старшого було багато дітей. Генеалогічне дерево допомогло б розібратися. Було б зручно заглядати до родоводу під час знайомства з кожним персонажем.

А ось ще книжки написані Обамою чи про Обаму

img_5138_1

A Promised Land

Барак Обама

9780241370902

Of Thee I Sing

Барака Обама

img_64610

The Audacity of Hope

Барак Обама

cover_1_1_155

Становлення

Мішель Обама

img_21639 (1)

Думати, як Барак Обама
Деніел Сміт

Авторка: Люба Ляшко