Що читали авторки блогу Yakaboo в березні

Дізнавайтеся, з якими книжками авторки блогу Yakaboo провели цей карантино-березень.

Оксана Купер

Оксана Купер

В часи наших батьків це називалося «мати зв’язки», ми ж називаємо його networking. Американський маркетолог, нетворкер №1 та володар однієї з найбільших мереж зв’язків у світі Кейт Ферраці в деталях розказує, в чому сила комунікації, побудови навколо себе середовища близьких людей та як це допомагає отримати вигідні результати у власних справах. Нічого нового, правда ж? 

Але цю книжку можна запросто назвати умовним посібником з персонального маркетингу для сучасного обивателя з базовими шпаргалками, як презентувати себе при знайомстві, перетворити робоче спілкування в дружбу та залучити людей навколо до реалізації свого проєкту. 

Особисто для себе структурувала все написане по 2-х напрямках: про стосунки між людьми та основи побудови стратегій для досягнення цілей. «Успіх в будь-якій сфері, особливо в бізнесі, будується на тому, щоб працювати разом з людьми, а не проти них», — нагадує автор і роз’яснює, чому в умовах інформаційної економіки без цього взагалі ніяк. Бо «ніхто не в змозі досягти своїх цілей в наодинці»! Нам постійно потрібна допомога оточуючих, вже на останніх сторінках книжки наче підсумовує Ферраці. Хіба ж з ним можна не погодитися?

На світ насувається Армагедон. Двоє нетипових друзів — ангел Азирафаїл та демон Кроулі — в цю ж хвилину з’ясували, що вони проти цього. Світ прекрасний, і якщо обирати між пеклом і небом, то обидва однозначно виберуть Землю. Вони уже давно живуть серед людей і тут їм безперечно подобається більше, ніж у рідних «оселях». 

Але, чекайте, насувається кінець світу, то що ж робити? Такі майстерні винахідники як Азирафаїл та Кроулі вже мають серйозний план, як зупинити прихід на нашу планету Антихриста та чимось зайняти всіх чотирьох вершників Апокаліпсису. Навіть не сумнівайтеся в тому, що їм це вдасться! І малому Адаму Янгу (він же потенційний Антихрист, але на практиці не склалося) більше подобатиметься грати у дворі з власним собакою аніж думати, як знищити людство. 

Неймовірно легкий та дотепний стиль розповіді захоплює з першої сторінки — і ти вже не можеш зупинитися. Та й на кожній історії цієї загадкової розповіді безліч прихованого змісту: до прикладу, як успішність поставленого завдання залежить від мотивації виконавця та як наше постійне оточення впливає на стиль поведінки та життєві погляди. Раджу читати всім, хто хоче додати трохи гумору у своє повсякденне «сьогодні» та менше жахатися від чергових термінових новин, які останнім часом теж нічим не поступаються відомим хронікам Апокаліпсису.

Віталіна Макарик

Віталіна Макарик

За березень я прочитала десяток книжок, серед них – чудовий роман про недалеке майбутнє (в якому Росія розпалася! я мусила десь це сказати 🙂 ) “Самка богомола” світлої пам’яті Сергія Іванюка, який писав під псевдонімом Сергій Оксеник і був одим із моїх найулюбленіших викладачів, нова яскрава підліткова повість Оксенії Бурлаки “Розірваний кадр” про блогерство, руферів, інстаграм і цінність життя, роман Мілана Кундери “Безсмертя” та інші книжки, включно з дитячими і коміксами. Традиційно докладніше розповім про три із них.

Екологічна повість для молодших підлітків. Головні герої — школярі з приморського містечка, які в певний момент помічають, як людська недбалість отруює природу. Пластикова кришечка від стаканчика з кавою ледь не вбиває маля дельфіна, на хвилях гойдаються цілі острівці сміття, а після шторму берег всіяний купами відходів і непотребу, переважно з пластику. Тож діти беруться за шкільний проєкт, аби дослідити, чому так відбувається, осягнути масштаби й знайти шляхи розв’язання проблеми — і незабаром це переростає в ініціативу, яка залучає багатьох жителів міста і змінює містян.

Прекрасна ідея, переконливі приклади й аргументи з реального, чарівні ілюстрації — усе це, безумовно, приверне увагу юних читачів до проблеми і, сподіваюся, надихне запроваджувати подібні ініціативи у своїх містечках і селищах.

Янґ-едалт (все ж ближче до дорослої, як на мене, категорії) книжка про дорослішання з озиранням на дитячі травми, про диваків і дивачок, які створюють мікрокосмос родини, в якій росте головна героїня, про її подругу, що мріє вирватися з домашнього пекла, брата, який присягнувся бути охоронцем найбільшої таємниці, і кролика на ім’я Бог, який хоч і помер рано, але не переставав творити маленькі чудеса.

У цій історії немає «прохідних» персонажів, кожен, навіть епізодичний герой, виразний і особливий, тому запам’ятовуються. В цій історії вдосталь «важких» тем — від педофілії й домашнього насильства до гомосексуалізму, онкозахворювань і трагедії 11 вересня. Але водночас вона не про біль, а про любов, якою щедро діляться герої. Вона дуже різна, але цілюща.

Прекрасна інструкція про те, як навчитися про себе дбати. Авторка ділиться власною історією, як їй вдалося зібратися докупи, налагодити життя і стати щасливою. У цій книжці немає якоїсь суперпросвітленої філософії, тут ви зустрінете і вже знайомі вам ідеї, і проговорювання досить простих дрібничок, але саме дрібнички мають значення. Тара Шустер пише про маленькі ритуали, прості, але корисні звички, випробувані на собі прийомчики, які навчать вас ліпше дбати про свій настрій і своє тіло, фінанси, простір в домі і стосунки з близькими, тобто про все те, з чого складається комфортне, радісне, щасливе життя. 

Окрім корисних ідей (я уже деякі взяла на озброєння), у книжці Тари Шустер є два важливі плюси: вона написана з гумором (а чого ще чекати від людини, яка успішно працює на каналі Comedy Central? 🙂 ) і надзвичайно доброзичлива. Авторка нонстоп підбадьорює читачку нарешті наважитися на зміни і полюбити себе. І хочеться вірити, що кожній із нас, яка прочитає книжку, це таки вдасться.

хемій мар'яна

Мар'яна Хемій

Я дуже люблю пиво, тому коли дізналася, що має вийти ця книжка, чекала її з нетерпінням. Трохи лячно було, як сприйматиметься комікс (до речі, мій перший), але він не розчарував.

Позитивним досвід був ще й тому, що читала не сама, а з людиною, що декламувала текст вголос (з власними спостереженнями і вкрапленнями ліричних відступів). Тож не лише дізналася багато історій завдяки книжці, а й змогла роздивитися більш детально ілюстрації.

Читаючи на початку березня й подумати не могла, що деякі з історичних подій всього за кілька днів сприйматимуться зовсім по-іншому. До прикладу, розділ, де йдеться про чуму, видається зараз не таким далеким і незрозумілим.

Замовила цю книжку нещодавно, хоча планувала давно — чула тільки хороші відгуки. Прочитала перед карантином — і вирішила харчуватися за порадами Наталії Самойленко. Книжка написана дуже доступно, коротко й структуровано подано найголовніше, що варто знати про здорове харчування, а також містить практичні поради, рецепти і приклади меню для різних цілей.

Найбільшою проблемою для мене було почати дотримуватися усіх рекомендацій послідовно. І тут раптом з нами стався карантин — тепер жодних відмовок, що не встигла, поспішала на роботу чи на зустріч або ж що їла не вдома й не було з чого вибрати.

А тоді ще й випала нагода поспілкуватися з авторкою про актуальні зараз теми (читати ось тут). Одним словом, щиро раджу. Адже від того, що ми їмо, напряму залежить наш настрій. А кому зараз хочеться його погіршувати? Отож)

Ідеальна книжка для знайомства із сучасним мистецтвом. Читаючи по одній історії на вечір, ви поволі зануритеся у світ митців, познайомитеся з усіма найвідомішими іменами й мистецькими напрямками. Стиль оповіді автора такий, що вам видаватиметься, ніби ви самі ведете неспішні розмови з героями, буваєте у їхніх майстернях та в галереях. І, зрештою, ви таки розумітиметеся на сучасному мистецтві.

Зізнаюся чесно, цю книжку я ще читаю. Але вона настільки заворожує й гіпнотизує, що поділитися враженнями про неї кортить вже. Понад 800 сторінок, на яких химерно переплетені різноманітні історії, кожна з яких тримає в напрузі. Від самого початку не зрозуміло, що з цього усього правда, а що — вигадка, те, що лише хочуть видати за правду. Така багатошаровість загострює усі відчуття — ніби стежиш за руками, напружено всотуєш у себе кожну деталь — раптом вона потім виявиться ключовою у розгадці історії.

Попереду в мене трохи менше, ніж половина книжки, але вона вже полонила моє серце, що б там далі у ній не було.

юля дутка

Юлія Дутка

Напівкарантинний березень, звісно, вніс корективи у моє читання: прочитала кількох ждунів, вибирала легше чтиво і щось позитивніше, ніж зазвичай, бо перебувати в інформаційному полі для мене зараз якось аж боляче. Хоча не можу сказати, що читала відчутно більше, все-таки весь час доводилось бути на зв’язку, а ще так і не вдалось побороти це нав’язливе скролення стрічки в пошуках нових короновипадків. 

Історичний трилер – це те, що вабить, тим паче, тут серед персонажів сам Тедді Рузвельт. Методи розслідування, до яких ми звикли, – як от відбитки пальців як доказ – тоді навіть не розглядали. А ще тут є профілювання злочинця, про яке теж тоді не говорили. Атмосферно, захопливо і дещо страшно читати вночі. Стиль Калеба Карра сподобався, тому чекатиму наступної частини. І чи не вперше мене не дратувала м’яка обкладинка грубої книжки:)

Одна з моїх улюблених коміксових серій, хоча конкретно ця частина видалась прохідною чи навіть радше перехідною після феєричної третьої (історію Святителя Убивць не затьмарити). Думаю, в п’ятій знову буде весело, бо тут можу відзначити хіба що безглузду генезу Сракопика, а так переважно нічого не відбувається. Навіть ядерна бомба – це не яскрава деталь для такого сюжету, як в “Проповідника”. Не дотягнули. 

Хоча минуло вже трохи часу, досі не можу сказати про цю книжку щось притомне. Своєрідне чтиво, яке оточує і магічним реалізмом, і гіркою правдою. Кармен Мачадо показує жіночність у різних проявах, у різних сторонах. І хоч за настроєм збірка рівна, але форма кожного оповідання особлива. Мабуть, найбільше мені запам’яталась стрічка на шиї героїні “Шов для чоловіка”. Та все ж не знаю, скільки має минути часу, щоб я могла сказати про цю книжку щось притомне.

DSC_2768

Катерина Савенко

Відкриттям березня для мене стала книга консультанта і підприємця у сфері культури Йохана Ідеми «Як ходити до музею». Власний досвід відвідування музеїв та виставок не завжди був позитивний. В одних випадках я просто не розуміла представленого мистецтва, в інших стомлювалася швидше, ніж вдавалося обійти хоча б половину залів, або ж розчаровувалася, що експозиція містила менше десятка робіт. Та от поради з цієї книги підштовхнули зовсім по-іншому подивитися на відвідування музеїв та спілкування з гідами. До прикладу, автор рекомендує візит до музею починати з гортання книги відгуків та ставити питання екскурсоводам й наглядачам. А найбільше мене вразило порівняння музейних експонатів зі стравами у меню. Автор наголошує на тому, що  не обов’язково “куштувати” все, можна обрати лише декілька і не поспішаючи насолоджуватися ними. 

Не скажу, що ця книга відкрила для мене поняття фемінізму, але деякі цікаві думки я з неї таки почерпнула. Загалом, це збірка невеличких есе від акторок, співачок, письменниць, блогерок та активісток. Щоправда, чимало імен співавторок для українського читача є невідомими, й доводиться знайомитися з ними у зносках. Видання підійде для тих, хто ще не сформував власне ставлення до фемінізму й має потребу поговорити про це з кимось. Адже мені ця книга нагадала саме відверту розмову про фемінізм з безліччю поглядів та думок. 

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

Залишити відповідь