Важкі черевики, спецоперація, неправильний крок – про що розповість «Анатомія солдата» Гаррі Паркера

Війна очима романтиків – чистий героїзм і ганебна зрада. Війна з-під пера реалістів – біль і кров. Публіцисти змальовують її ешелонами тіл і розбитих доль. Гаррі Паркер розкриває анатомію солдата, а з нею і всю утробу війни, короткими новелами, які розповідають неживі предмети. Важкі черевики, джгут, добриво, катетер, ліжко – як вони можуть звучати в одній історії? Гучно і в унісон.


Солдат Гаррі Паркер


Британець Гаррі Паркер в дитинстві мріяв бути художником, він і досі малює. Живопис і письменництво допомагають йому гоїти душевні і тілесні рани після травмування під час військової операції в Афганістані. Командир взводу підірвався на фугасі, повертаючись з патрулювання. Йому серйозно ушкодило ноги, довелось ампутувати. Це було у 2009 році.

Чоловік не поринув у безодню посттравматичного синдрому, а взявся писати – книгу та картини. Він гордо крокує на своїх суперсучасних протезах і втілює дитячу мрію – закінчив Лондонську Королівську школу мистецтв і розвивається як митець. «Анатомія солдата» – його ліки і маніфест, що каліцтво – не кінець, а тільки інший формат життя.


Плата за сміливість


Капітан Томас без свідомості. Його оперують і вірять, що одного дня він отямиться. Він втратив багато крові, а його ноги… одну частково відірвала міна, а іншу так пошматувало вибухом, що довелось відрізати стопу і трохи вище. Хірурги не знають, як сильно він любив бігати. З протезуванням не має виникнути проблем. А зараз нехай краще побуде у штучній комі, поки все гоїться.

Командир завжди думав, що помиратиме героєм – від ворожої кулі. Саморобна моджахедська міна з добрива не входила в його плани. Він – ветеран, але…

«Я – не герой, я просто ступив не туди», – казатиме він тим, хто киватиме на протези і висловлюватиме захоплення його мужністю.

Він ледве триматиметься, коли батько голитиме його лікарняну бороду перед візитом бабусі і дідуся. Хто він тепер? Капітан чи розчавлений каліка?


Плата за мрію


Гаррі Паркер зачіпає тему, яку воліють оминати ті, хто пише про війну. Колабораціонізм, хай навіть в очах терористів. Кушан Хан хоче, щоб іноземці допомогли відкрити школу. У них же там все добре з освітою. У них є гроші, вони можуть купити все на світі.

Чоловік живе у постійному страху, бо моджахеди погрожують відрізати голову його доньці. Але мрія про те, що діти матимуть більше шансів змінити його життя на краще, сильніша. Скоро він шукатиме Фаридуну дружину, бо так заведено у них. А цей капітан, хоч і добра людина, але такий дивний, ще й досі неодружений, ніби батько не міг про це подбати…

Кушан Ханові доведеться заплатити страшну ціну. Ціну випадкового кроку. Він втратить віру і занехає сад, який так любив. Йому стане байдуже. Він більше не віритиме чужинцям. Вони теж прийшли нищити його землю і вбивати. Вони прийшли сюди не будувати школи.


Винагорода за волю до життя


Спочатку протези натиратимуть кукси до крові. Але Томас так радітиме можливості знову ходити, що не зважатиме. Здавалось, що такого особливого у ходьбі? Ніколи не знатимеш, поки тебе не прикує до ліжка. Тож краще не думай про це. Та все ж… як хочеться побігти, але ж з такими «ногами» – це неможливо.

Одного дня біля парку зупиниться автівка, з неї вийде колишній військовий. Витягне з багажника протези, поміняє їх з тим, що вже у нього на ногах, і помчить… Перехожі зупинятимуться, а він тільки додаватиме ходу.


Ніколи знову


Знаю, що «ніколи знову» стосується насамперед Другої світової війни, але чомусь так склалось, що у нашому світі міжусобиці – дрібні і масштабні – не припиняються. То комусь бракує території, то хтось хоче прийти зі своїм законом до чужої хати, то чогось не поділили… Військові витрати – колосальні, найсучасніша зброя – коштовна. Тим, що зберігається на засекречених складах, можна підірвати Землю не один раз – хоча ні, тільки один, бо потім не залишиться нічого.

«Анатомія солдата» Гаррі Паркера – історія з майже щасливим кінцем. Але було би краще, якби потреби у таких історіях не виникало. Щоб капітан Томас не втрачав ноги, не їхав з дому з миротворчою місією, а освоїв якусь мирну професію, створив сім’ю, виховував дітей…


Читати також: Анна Шила «Жінка війни»; Кім Тхюї «RU»; Девід Гоффман «Шпигун на мільярд доларів»; Еріх Марія Ремарк «Три товариші»; Світлана Алексієвич «Цинкові хлопчики».


Читати: Донбас літературний − це не лише Жадан: антологія «Порода»

Читати: Тимофій Гаврилів про «Червневу зливу»: «Історії всіх цих людей розгортаються на тлі історії країни, вони її безпосередні учасники»


 
Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 182 times, 1 visits today)
Юлія Дутка
Юлія Дутка
Трилероїд, інтроверт та психоаналітик-аматор. Ви хочете про це поговорити? За фахом - журналіст, та більше тяжію до редагування. Люблю соло-подорожі, важкий метал, м’яке світло, волохатих корів, Скандинавію та бензопили. Мрію попестити ісландських коників та потиснути руку Чакові Поланіку.
http://tarels.blogspot.com/%20