10 несподіваних фактів про Ростислава Семківа

Ростислав Семків знає все про класиків і закони будь-якого літературного жанру. Він став автором першого українського нон-фікшну про книжки, очолює видавництво «Смолоскип» і вже багато років викладає у Києво-Могилянській Академії. Йому відомо безліч несподіваних фактів про літературу і літераторів, але й про себе Ростислав Семків може розповісти чимало цікавого. Особливо, якщо йому поставити 10 несподіваних запитань!

Якби Ростислав Семків умів читати думки письменників, то найбільше хотів би прочитати думки…

Це б нагадувало якийсь нескінченний спіритичний сеанс – надто багатьох хотілося б почути. Бредбері й Еко навздогін так точно. А якщо з тих, що тепер присутні, то цікаво, чи настільки іронічний Барнз, наскільки його тексти, чи такий вже депресивний в житті Уельбек, ну й, нарешті, чи справді Кінг боїться павуків і психоаналітиків.

В якій вигаданій літературній місцині Ростислав Семків нізащо не захотів би опинитися наяву?

Я б не хотів опинитися в реалістичному романі ХІХ сторіччя – навіть у французькому чи британському. Мені здається, реалісти несвідомо обирали для своїх текстів незатишні інтер’єри (вже Діккенса досить); потім натуралісти зробили те саме чесно й відверто.

Ну, й Сент Мері Мід, де живе міс Марпл, – дуже небезпечне селище. Там постійно когось убивають.

Щоб день Ростислава Семківа вважався вдалим, достатньо лише...

Написати 5 сторінок тексту. Або прочитати 100.

Ще якщо лекція вдалася і було зацікавлення в аудиторії.

Врешті, день інколи робить одна хороша, змістовна розмова.

Наступна книжка про класиків від Ростислава Семківа буде…

Так, це вже відомо: наступна буде про одного (але якого ж!) автора – називатиметься «Уроки Кінга. Як писати горор?»

Іноді Ростислав Семків цілі години поспіль придумує…

Свої і чужі діалоги. Частіше реальні, наприклад, перед подіями: от я скажу те, а мене запитають те, а відповісти можна так. Своєрідні варіативні автотренінги. Допомагає уявити різні шляхи розвитку подій. Але, думаю, це врешті наслідок ще від дитинства розігруваних фіктивних діалогів і сюжетів. Що якби я був далекобійником і їхав у далекий рейс от просто зараз? То про що б я думав? Яким би було моє життя? Повторювані події, звички, свята, відпочинок? Це цікаво уявляти. А колись можна й записати – тоді це називається література.

Якби Ростислав Семків не присвятив своє життя роботі з книгами, то скоріш за все став би…

Я дуже хотів бути архітектором, але зовсім погано малюю, або джазменом чи фотографом, але не склалося. Скоріш за все, я б зараз генерував код у котрийсь IT-конторі, бо в інформатиці в мене успіхи були на виході зі школи такі ж, як і в літературі. Pascal я тоді вже знав і рухався до С. Так що альтернатива могла бути такою. Ні, не шкодую.

Якщо б Ростислава Семківа залишили на одинці в Карпатах на ціле літо, то він би…

Якщо зовсім-зовсім один? Написав би дві книжки нон-фікшн, роман і збірочку оповідань. Чим ще на полонині займатися? Тільки творчістю – або ти робиш сир, або граєш на дримбі, або витинаєш дерев’яні тарелі. Оскільки я всього цього не вмію, то мені б залишалося писати.

Найбільше розчарування дитинства Ростислава Семківа – …

Радянський дитячий садок. Мені пощастило з містом, з батьками, з родиною, з друзями, у дитинстві було багато мандрівок і цікавих книжок. А от там, «за сіткою» радості не було. І справа, звісно, не в людях, не у вихователях, а в системі колективного виховання. У школі це відходило на другий план, а в садку все лише до того й зводилось. Нещодавно намагався пригадати щось приємне звідти – не вдалося. Нудно там було. А у святого Миколая я й досі вірю 🙂

Який напій найкраще смакує Ростиславу Семківу до гостросюжетного детективу?

Віскі або бренді з колою. І не заснеш, і не вп’єшся, і на одній хвилі з духом жанру. Хоча, звісно, можна каву – каву до всього можна. Тільки акуратно.

5 книг, які Ростислав Семків узяв би з собою в навколосвітній круїз:

Взагалі я б узяв лише одну книжку – електронну. Тоді б точно вистачило. А якщо фізичні, то варто було б щось фундаментальне, на що ніколи повністю не вистачає часу. «Цивілізацію» Броделя, «Європу» Дейвіса, якусь об’ємну історію фотографії чи кіно. До найсвіжішої сучасної художки я ставлюся дещо насторожено – намагаюся стежити, але читаю лише найцікавіше. Надійніше перечитати «Улісса», бо там з кожним разом щось нове знаходиш, що раніше розумів не так або не помітив. Можна Пуаро – у давно знайомі сюжети заходиш, як додому.