Що нашепотіли хвилі: 10 книжок про океани

Безкраїй простір океану надихає і манить і тих, хто любить ніжитися у його теплих хвилях десь на тропічному острові, і тих, хто страшно кидає виклик стихії. Вижити в океані непросто. Але життя на узбережжі може неабияк надихати. Океан як середовище, океан як концепція, океан як муза з’являється у книжках багатьох письменників.

У рамках підказки для літнього бінго ми зібрали десяток таких історій, але насправді їх — куди більше.

Кілька діб сам-на-сам з хвилями, акулами, вітрами. Без їжі і води, без плавальних засобів, без компаса і будь-якої певності, що вдасться дістатися до суші. Історія Слави Курилова, радянського океанографа, який знайшов єдиний можливий спосіб втекти з-за залізної заслони — стрибнути у води відкритого океану і попливти до чужого берега — не може не вражати. В цій автобіографічній книзі він розповість, що спонукало його до такого відчайдушного і сміливого кроку, як йога і духовні практики допомогли йому вижити і який досвід він пережив, коли був сам в океані.

Для письменника-емігранта Василя Махна океан — така ж звична частина ландшафту, як і зелені передгір’я його рідної Тернопільщини. А для українців, які століття тому вирушали шукати ліпшої долі в Америцькому краї, океан був воротами до кращого життя. Саме тому він з’являється в есеях, особливо присвячених мігрантській темі, які увійшли до цієї збірки. Але есеїстика Василя Махна не знає кордонів і відкриває для читача несподівані маршрути і точки оповіді — від квартири Івана Драча у Києві до порослої травою бучацької бруківки, від Стейтен-Айленду до Єрусалима, від мандрівки ровером вздовж океану до автоподорожі сучасним хайвеєм. І всюди, всюди повно цікавинок та дивовиж!

Два братики, засмучені втратою мами і збентежені несподіваними змінами у житті, які батько не хоче пояснювати, намагаються впоратися з усім цим, підтримуючи одне одного. І коли молодший щоночі прокидається у сльозах, старший бере його на руки й розповідає казку про хлопчика, який переплив океан у кріслі. І тоді малому стає не страшно. А вдень він, кумедний, допитливий і безпосередній хлопчина, додає веселощів у життя не лише брата, а й усіх, хто з ними перетинається. Старший же, тим часом, намагається знайти спосіб сказати мамі «Прощай!», адже тоді, коли бачив її востаннє, не встиг попрощатися…

Так, ця історія Лари Вільямсон сплетена зі щемливих і зворушливих та курйозних і смішних моментів. Від неї, як від сольоної води з океану, трішки щипає очі. Але водночас вона дарує тепло і світло.

Щоб створити безхмарний ринковий простір і уникнути виснажливої конкуренції, треба знайти свій «блакитний океан» — вільну нішу, яку можеш заповнити своїм продуктом. Так дуже спрощено звучить основна ідея книжки В.Чан Кіма, в основу якої лягло маркетингове дослідження автора. І хоч його книжку критикують, скажімо, за те, що він зосереджується вилючно на історіях успіху, але не розповідає про бізнес-провали, які також трапляються з тими, хто застосував цю стратегію, вона лишається «мастрідом» для всіх підприємців-початківців. Тож якщо ви збираєтеся робити перші кроки в бізнесі або розвивати вже наявний — не пропустіть її. Можливо, вона допоможе вам знайти свій «блакитний океан»?

Чотири кухонні табуретки, чотири океани. Арифметика проста. Якось Леоніду Кантеру, Павлу Солодьку та іншим митцям з їхнього товариства прийшла в голову ідея — доставити до узбережжя кожного з океанів по одному табурету з української кухні, перетворивши це на грандіозний міжкультурний мистецький проект. Сказано — зроблено, і ось уже три з них стояли біля Атлантичного, Індійського, Льодовитого, а щоб дістатися до Тихого, в них були квитки до Нью-Йорка і дуже, дуже обмежений бюджет. А ще — вагітна дружина, мала дитина, жага пригод і довга-довга дорога через весь континент попереду. 

Чим закінчилася мандрівка «табуретного десанту» і який сенс вони вклали у свою акцію «З табуретом до океану» — про все це дізнаєтеся з цієї книжки. Це нове видання, здіснене уже по смерті одного з авторів, і воно — не лише нагадування про яскравий і сміливий творчий проект, а й виразний штрих до портрету непересічної особистості — Леоніда Кантера.

Томас Гадсон, митець і авантюрист, згадує своє багате на пригоди життя. Дитинство, війна, пригоди, жінки, сини, острівці спокою поміж течій океану буття і круговерті та шторми, на які щедрим було ХХ століття. Сам він — чоловік стійкий і стриманий, але і він переживає складні емоції. Особливо тоді, коли йдеться про любов чи про втрату. Цей роман — великою мірою автобіографічний. Ернест Гемінґвей вклав у нього чимало особистого, наділив головного героя деякими своїми рисами, але водночас лишився максимально чесним у своїй оповіді. Текст вперше опублікований уже після смерті письменника і не належить до «золотого фонду» його творів, але поціновувачі таланту Гема нізащо не оминуть його.

Робота на круїзному лайнері — це відпочинок і суцільний фан чи виснажливе добровільне рабство? Українка Ольга Мельник, яка працювала офіціанткою на такому плавучому курорті, розповідає, чому робота там зовсім не «курортна». Сім місяців, 20 країн, три континенти і чимало викликів, які з’являються у замкнутому середовищі. 

Життя на кораблі — це неможливість кудись піти, коли тобі набридло все довкола, це щодня ті самі люди, з якими ти мусиш контактувати, навіть якщо не дуже хочеться, це вигорання і «день бабака». Але водночас це чарівні краєвиди, далекі країни, цікаві особистості й унікальний досвід, який не отримаєш деінде. Й Ольга Мельник залюбки, детально і відверто, поділиться ним із читачами.

Ця книжка оповідає про реальну особу, мрії, життєві перипетії і обставини якої були такими неординарними, мовби навмисне створеними для роману. Авґуст Енґельгардт — письменник, аптекар, філософ і нудист, який був переконаний, що все, необхідне людині для життя — від їжі до вбрання і будматеріалів — можна отримати з кокосової пальми. Він створив кокосову плантацію на острові Кабакон, що омивається водами океану, заснував квазірелігійний Орден Сонця, приймав там своїх послідовників і власним життям стверджував правдивість своєї «кокосоїдської» теорії. Втім, його історія завершилася трагічно. Крістіан Крахт зібрав факти його біографії і надзвичайно майстерно «оживив» їх у цьому романі, передавши всю красу високих мрій і весь драматизм того, коли вони стикаються із реальністю.

Іншопланетний розум — це не обов’язково схожа на людину або тварину істота. У Станіслава Лема це — океан. Саме з ним знайомиться і налагоджує контакт головний герой фантастичного роману, доктор Кріс Кельвін. Він прибув на дослідницьку станцію «Соляріс» однойменної планети, щоб з’ясувати, що відбувається з членами експедиції і які чинники впливають на їхній психологічний стан. Та незабаром з’ясовує, що океан, який вкриває поверхню планети, грає в цьому не останню роль. І в грі із ним доктор ризикує програти. «Соляріс» — класика фантастичної літератури, але водночас цей роман має і глибокий філософський підтекст.

Щороку на круїзних кораблях трапляються ті, хто не збирається добувати свою подорож до кінця, — самогубці. Їх називають «пасажир № 23», і хоч наявність такого пасажира, звісно, не приносить радості нікому з екіпажу, але до того, що вони можуть виявитися на борту, ставляться як до невідворотного явища. 

Аж поки до Мартіна, дружина і син якого знайшли вічний спокій у водах океану, не надходить звістка: з’явилися нові обставини цієї трагедії. Тож Мартін, колишній поліцейський, купує квиток на лайнер «Султан морів», аби розібратися в усій історії, врятувати чергового «пасажира № 23» і дізнатися неочікувану правду про сина і про усі ці самогубства. «Пасажир № 23» — це надзвичайно напружений і захопливий трилер, а найкраще в ньому те, що всі сюжетні ниточки, які спершу здаються відокремленими й обірваними, наприкінці ідеально сходять докупи.