Містичні, інтригуючі та реалістичні: 10 книжок, які ви прочитаєте за один вечір

Всі ми любимо «товстунців» — книжки-епопеї, з якими проводиш час, як із друзями: подовгу, під час мандрів і переїздів, затишним уікендом чи тижнями у відпустці. І які потім поважно стоять на полицях, ґрунтовні та надихаючі. Але ж як інколи хочеться «зрадити» об’ємним романам із легковажним томиком «на один вечір»! Часто-густо, щоправда, ось такий роман-інтрижка залишається потім із тобою на роки, нікуди не щезаючи з полиць, хоча його там і не видно за широкими спинами інших. Якщо вам вже час розвантажити відчуття чимось коротеньким, але з користю, то ось вам підбірка творів, які можна здолати за один вечір. 

Карлос Руїс Сафон «Володар туману»

Сафон не зраджує собі — черговий містичний трилер для і про підлітків читається за один вечір, але не відпускає, тому (попередження!) ви відразу захочете продовження. 

На дворі 1943 рік, Друга світова охопила всю Європу, і немає надії на її завершення. Батько тринадцятирічного Макса забирає всю родину на південь Іспанії, у тихе приморське містечко, подалі від жахіть війни. Тут Макс і його старша сестра Алісія знайомляться й товаришують із Роландом і його дідусем, доглядачем маяка. Але ця історія — не про підліткову дружбу, це справжня містика. Посеред ночі в містечку з’являється таємничий Володар Туману, щоб забрати свої борги. Та й окрім Володара тут відбуваються дивні речі — то годинники, які раптово починають ходити у зворотному напрямку, то статуї, які ворушаться, коли на них не дивишся…

Сафон знов написав атмосферну книгу, єдина вада якої — це об’єм. Вона буквально на один вечір.

Марта Гулей «Коли приходить Ві»

Ще один трилер про підлітків (і не тільки), цього разу від сучасної української авторки. Дорослий чоловік, який нарешті знайшов свою половинку, намагається згадати, що з ним сталось у дитинстві. Адже є періоди, яких він не пам’ятає, де він чомусь панічно боїться батька і де чомусь приходить його найліпша подруга Ві. Вона не поспішає щось розповідати, а тільки приховує все за неоднозначним гумором.

Книга читається настільки ж легко, наскільки важкі питання порушує. Булінг у школі, вічна зайнятість батьків, байдужість до проблем дитини, на які постійно то немає часу, то немає віри. Як народжуються та почуваються монстри, а особливо — як живеться дітям поруч із ними. Здолаєте за вечір, але викинете з голови не скоро.

Роберт Зіталер «Ціле життя»

Саме життя вмістилось у 160 сторінок від лауреата Міжнародної букерівської премії 2016. Рівний спокійний голос автора поступово розгортає перед читачем історію життя справжньої маленької людини, робочого канатної дороги Андреса Еггера. Від самого її початку, через усі поневіряння, через знущання опікуна, що призвели до інвалідності, через важку працю, війну, полон і кохання — спочатку знайдене, а потім трагічно втрачене, через труднощі й рідке щастя. Зіталеру вдалося відтворити буквально Історію людини  настільки щиро, що навіть «проковтнута» за вечір, вона залишиться з вами на ціле ваше життя. Звісно, мало кому захочеться собі таку ж долю, яку виписав автор своєму Андреасу, але бути настільки ж цілісною повнокровною людиною, гадаю, мріє кожний.

Патрік Модіано «Щоб не загубитися у місті»

Появу цієї книги супроводжував гучний привід або згадати автора, або вперше про нього дізнатися. Восени 2014 року Патрік Модіано отримав Нобелівську премію з літератури, і тоді ж випустив черговий роман про пам’ять і її витівки з людиною. 

Детектив без сюжету, але з наслідками — так можна було б охарактеризувати цей коротенький роман Модіано. Немолодому вже письменнику Жану Дарагану телефонує незнайомець, який начебто знайшов його втрачену записну книжку. Безневинна, навіть гарна, на перший погляд, справа приводить Дарагана до марних зусиль згадати свою бурхливу молодість, сповнену дивних знайомств, ставок на іподромі та непевного чи то кохання, чи то хвороби. Пам’ять — головний герой книги, і тут вона матеріальніша навіть за живих персонажів. 

Ідеально під тихий вечір із теплим чаєм і чорничним пирогом.

Карл-Маркус Ґаус «Собакоїди та інші люди»

Дослідження австрійського журналіста про окрему спільноту ромів, а саме про тих, кому не пощастило жити в районі Луник IX словацького міста Кошице. Це таке собі гетто, куди наприкінці 80-х років переселили всіх ромів міста. Як і в інших містах, їх ніде не хочуть бачити, зазвичай вони позбавлені прав, а їхні проблеми воліють просто не помічати. Але й у самому ком’юніті існують свої правила і навіть кастова система. Документальна проза шокує, провокує суперечки, а головне — важко повірити, що навіть сьогодні, у 21 столітті, після Голокосту та двох Світових воєн, питання расизму й досі стоять настільки гостро, що викликають неабиякий галас у суспільстві. Саме це видання доповнене фотографіями, знятими Куртом Кайндлем під час спільних поїздок із автором.

Бернардо Ачаґа «Мемуари корови»

Не частий гість в українському культурному просторі — баскський письменник, який пише про… корову! 

Живе собі у Країні Басків чорна корова. Звуть її Мо і вона пише мемуари. Непоганий початок, еге ж? Поважний вік корови — а їй вже за 20 — змушує її залишити по собі щось матеріальніше, аніж пам’ять, тому, дослухаючись до внутрішнього голосу, який Мо прозвала Занудою, вона сідає та пише. 

Інтригуюча і доволі незвична книга, що порушує питання ідентичності та самоідентичності. Корова Мо, яка розмірковує, а як то — бути не коровою, постає чимось більшим, аніж просто дивакуватим персонажем. Її роздуми та спогади розкривають перед читачем у несподіваній формі історію, культуру та природу Країни Басків. «Мемуари корови» читаються легко та невимушено і залишають по собі соковите відчуття прогулянки невідомим краєм.

Крістіан Крахт «Імперіум»

Нудист, антисексуал, веган-сироїд, аптекар і письменник Авґуст Енґельгардт ступив на берег острова Кабакон у Німецькій Новій Гвінеї. Він мріяв створити свій кокосовий рай на Землі хоча б у межах одного острова, але, звісно, в нього не вийшло (даруйте за спойлер). Адже Енґельхардт  метафора мертвонародженої німецької імперії, заздалегідь приреченої на провал, особливо у той час — перед початком Першої Світової війни. 

Повна авторських алюзій і справжніх історичних персонажів гостра сатира на німецький колоніалізм — приблизно так можна коротко описати «Імперіум» Крахта, але це ніц не описує цю тоненьку (на один вечір!) книгу повністю. Багатошаровість, відсилання та переосмислення — три кити, на яких тримається сюжет і, повірте, без додаткового процесу нагуглівання численних імен і персонажів, подій і згадувань книгу з першого разу ви не прочитаєте.

Агнета Плейель «Зима у Стокгольмі»

«Життя — це вправа на уважність», — каже нам головна героїня роману, і ми змушені погодитись. У неї навіть імені немає, лише «я», від чого починаєш відчувати книгу як власну історію. Оповідь викладена у формі щоденникових записів, тож приводу сумніватися вже немає. 

Дуже самотня жінка середнього віку переживає класичну життєву кризу, вона живе минулим, де у неї був чоловік, донька, із якої зараз геть немає близькості, і якесь невиразне особисте життя. Вона згадує своє чи не єдине кохання — чоловіка на ім’я Емм, який несподівано з’являється в її житті через одинадцять років після випадкової проведеної разом ночі в чужому місті. Але і з Емм немає продовження, як не було його з її чоловіком — в Емм є власне життя, своя родина, до якої він повертається. 

Це історія про роздуми, про те, як ми оцінюємо власні вчинки та рішення через роки. Це історія для тих, хто зараз у меланхолії і переживає кризу, хто сумнівається в своїх життєвих цінностях і цілях. Емоційна та напружена сповідь про вихід зі стану зневіри та про намагання збагнути сенс життя.

Ернест Гемінґвей «Переможцю не дістається нічого»

Якість історій, які оповідає Гемінґвей, підтверджена часом, армією фанатів і нечисленними загонами хейтерів. Збірка «Переможцю не дістається нічого» — не виняток. Хтось відмічає майстерність автора намалювати світ декількома словами, а комусь виявляється мало динаміки чи подієвості. Але жоден не сперечається з тим, що старина Хем — геній, і геній визнаний. 

Оповідання, написані під час Великої депресії, напередодні Другої світової війни — це не історії великих перемог. Це історії буденних поразок. І вони настільки ж реальні, наскільки ви дозволите їм такими бути. Присвятіть один зі своїх осінніх вечорів класику  і хто знає, можливо, це стане вашим ритуалом на найближчі роки.

Олег Сенцов «Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки»

Новинка цієї осені — збірка малої прози Олега Сенцова, яку він написав у російській тюрмі. Дивом збережені від «шмонів» листки приїхали разом із ним в Україну після звільнення і видані книгою у Видавництві Старого Лева. Здається, що вона досить товста, як на один вечір, але зважайте, що це двомовне видання. Під однією обкладинкою міститься і оригінал російською, і переклад на українську. 

Чотири з половиною кроки — це весь простір, що мав український режисер у російських застінках. Що він відчував там? А що взагалі відчуває людина, яка вперше потрапляє в’язниці? Як там можна вижити? І як виживають інші арештанти? Малий простір, дикі правила, встановлені і набуті, бруд — в усіх сенсах слова — постають на сторінках книги. Автор намагався бути максимально об’єктивним і відстороненим, наскільки йому, також безправному арештанту, це вдавалось. Він не виправдовує і не засуджує, лише засвідчує. А висновки вже кожен має робити сам, як прочитає.

Залишити відповідь